Бориспiль
C

Стара версія сайту

» » Українки: берегині, воїни, подруги, просто жінки

Українки: берегині, воїни, подруги, просто жінки

Українки: берегині, воїни, подруги, просто жінки

8 березня — свято весни і жіночності. Чому ми відзначаємо його саме в цей день? Весну природно зустрічати 1 березня. Логічно вшановувати її і 22 березня — в день весняного рівнодення. А жіноче свято можна відзначати будь-якого дня. Чому саме 8 березня? Досліджували «Вісті».

Згідно з офіційною версією, навесні 1857 року текстильниці Нью-Йорка пройшли «маршем порожніх каструль» Манхеттеном, вимагаючи зменшення робочого дня, поліпшення умов праці і однакову з чоловіками заробітну плату. На міжнародній конференції в Копенгагені Клара Цеткін і Роза Люксембург назвали 8 березня Міжнародним днем солідарності жінок у боротьбі за економічне, соціальне і політичне рівноправ'я з чоловіками.

Сьогодні все частіше можна почути суперечки, чи варто відзначати це свято в Україні, адже чимало критиків, зокрема Інститут національної пам'яті, асоціюють його з радянським минулим. Втім, іноді здається, що національна пам'ять нашої країни розглядається лише починаючи з 1917 року. Спробуємо зазирнути вглиб століть і подивитися, якою була українська жінка в світлі соціології.

«Ні, не пив, не пив, їй богу!»
Одружився узбек з українкою.
— Хочу тебе попередити, — говорить чоловік. — Якщо я приходжу додому і в мене тюбетейка насунута на ліве око, значить, у мене гарний настрій. Любити буду, подарунки дарувати буду. Але якщо на праве око —бережися!
— Тоді, любий, хочу і тебе попередити, — відповідає дружина. — Якщо ти прийдеш додому, а в мене руки складені на грудях, значить, у мене гарний настрій. Кохати буду, борщем, пловом нагодую. А якщо у мене руки в боки — то начхати мені, на якому оці у тебе тюбетейка!

У цьому анекдоті, як у краплі води, відображається характер української жінки. Це підтверджує наш фольклор, народні обряди і ритуали.

На честь вступу весни у свої права, розмаїття природи, що нарешті прокинулася, а також багатства майбутнього врожаю, наші предки співали обрядові пісні-веснянки.

«Ой весна-красна попід лісом йшла,
Попід лісом ішла, фартушком трясла.
Фартушком трясла, всім тепло несла.
Малим діточкам — грати,
Зрослим дівонькам — ткати,
Зрослим парубкам — поле орати,
Старим бабуням раду радити,
Старим дідусям плоти городити.»

Тобто на відміну від патріархальних систем у багатьох країнах, де останнє слово («раду радити») завжди залишалося за чоловіком, в українській родині це право належало найстаршій жінці.
Обряд «дати гарбуза» демонстрував право дівчини на вибір судженого.

«Адже він тебе сватав, та ти піднесла йому печеного гарбуза.» (Г. Квітка-Основ'яненко)
«Стецько, діставши гарбуза від Уляни Шкуратової, пішов зі Слобожанщини аж на Львівські землі.» (Остап Вишня)
Сімейні стосунки типовою української родини, наприклад, кінця XIX століття, чудово описані в повісті «Кайдашева сім'я» Івана Нечуй-Левицького. Письменник відобразив і відносини між родичами, і роль жінки в них. Українки вкрай рідко дозволяють заганяти себе в позицію жертви, частіше активно себе захищають.
Якщо російська жінка Катерина в п'єсі Островського «Гроза» біжить топитися від утисків свекрухи Кабанихи, то українка Мотря вчиняє зовсім по-іншому.

« Рятуйте мене! Як мене знайдуть зарубану сокирою, то нехай уся громада знає, що мене зарубала свекруха! Рятуйте, хто в бога вiрує! Одривай, Карпе, хату, бо я тебе покину! — репетувала Мотря».
А що ж чоловіки? Чи беруться вони за палицю, щоб заспокоїти своїх дружин?

«Але глянули вони, що з полицi сипляться горшки, а з мисника миски, та давай оборонять полицю та мисник. Карпо насилу поборов матiр i одняв од неї кочергу. Лаврiн висмикнув з Мелащиних рук рогача i спас живоття трьом полумискам». Ось і все. І хату таки одірвали, як того захотіла молода дружина.

Не склалося історично в українській родині і стереотипу «питущого чоловіка, який б'є свою дружину». Навпаки, він, повертаючись додому з шинку, «опускав чуба», тому що знав, що за чуба його буде тягати дружина, яка чекала «на воротях у червоних чоботях»:
«Ой била, била, вигнала з хати:
— Ой іди, мужу, чепця пошукати!»

У знаменитому дуеті Одарки і Карася з опери Гулака-Артемовського «Запорожець за Дунаєм» чоловік божиться: «Ні, не пив, не пив, їй богу, випив чарочку, не більш». Адже боїться своєї суворої дружини.
Сакральний жіночий образ — Берегиня. Її зображували з піднятими вгору руками символічним жестом охорони і благословення. Козаки вірили, що тільки материнське благословення зможе захистити їх у кривавій січі. Більше, ніж втратити зброю, вони боялися втратити ладанку, одягнену турботливою материнської рукою.

Людські цінності — справа делікатна
Українки: берегині, воїни, подруги, просто жінки

Веста Бондар, кандидат психологічних наук, практичний психолог ТМО (територіальне медичне об'єднання) «Психіатрія» у м. Києві
— Коли козаки їхали на Січ або в похід, за старшого на довгі місяці залишалася жінка, яка вела господарство, виховувала дітей, а якщо лихо — брала рушницю і обороняла родину від ворогів. Вона була надійною опорою чоловікові, бойовою подругою, рівноправним партнером. Тож емансипація українських жінок — природний процес, а результати цього процесу міцно вписані в наш генетичний код. Тому 8 березня в нашій країні сприймається радше не як день боротьби жінок за свої права, а просто як радісне свято весни, краси, жіночності.
Зараз навколо цього свята виник конфлікт. Хтось вважає, що його треба позбутися як радянської спадщини, хтось обурюється тим, що зазіхають «на святе». І це нормально. Як психолог, я розумію, що в багатьох людей залишилися приємні спогади, пов'язані з молодістю, першим коханням. Але життя змінюється, його неможливо зупинити. Колись, за радянських часів, у людей було мало інформації, вони вірили тому, що їм говорили. Зараз є можливість отримувати різну інформацію, аналізувати її, переоцінювати. Колись Сталіна вважали батьком народів і кращим другом дітей. А потім з'явився «Архіпелаг ГУЛАГ». Так само і тут. Вулицю Фрунзе, на якій знаходиться наш заклад, перейменували на Кирилівську. Так, як вона колись називалася, на честь Кирилівської церкви. Ми повертаємося до національної спадщини. Звичайно, мені в мої майже 50 років 8 березня теж нагадує часи моєї молодості. Але вважаю, що краще згадати звичаї і традиції наших предків і повернутися до них. Напевно, таке свято потрібно. Але можна обрати для нього інший день, за яким не тягнеться шлейф негативного або суперечливого минулого. Втім, не думаю, що пропозиція замінити 8 березня Днем матері є вдалою. День матері — чудове свято. Останнім часом багато українців його полюбили і з задоволенням дарують цього дня своїм матерям подарунки. Але право чи можливість бути матір'ю — особистий вибір або проблема жінки. Потрібно це враховувати.

Людські цінності — справа делікатна. Те, що для одного є священним, для іншого буде образливим. Тож у вирішенні ідеологічних конфліктів, зокрема святкування 8 березня, потрібно зберігати толерантність. Якщо для людини це свято має особливе значення – нехай собі святкує. І навпаки, якщо ти не визнаєш його, а тебе привітали, подарували квіти — візьми, подякуй. Адже це так приємно для жінки!

Я проти того, щоб ламати все через коліно. Так було після жовтневої революції. Але зараз такого не відбувається. Розмови навколо цього свята точаться вже не перший рік. Але вихідний день не скасували. Нам на роботі від профспілки навіть прислали запрошення на концерт, присвячений 8 березня.

Люди старшого покоління, за традицією, святкують у цей день. А в молоді вже інші пріоритети. Моя дочка і її друзі це свято не визнають. Для них головне — 14 лютого, День закоханих. Вони вітають один одного, дарують сердечка, валентинки.

У підсумку. Українська жінка завжди була Берегинею — не тільки домашнього вогнища, а й національних цінностей. Такою вона залишилася й в сучасному житті: працює, виховує дітей, підтримує чоловіка. А якщо прийшла біда — захищає все, що їй дороге. Це показали останні події в нашій країні. Жінки йшли у волонтери, збирали кошти і речі для бійців АТО, служили медсестрами, рятуючи життя чоловіків. І при цьому залишалися жіночними, красивими, ніжними и вірними. Справжніми жінками, яким хочеться, щоб їх любили, носили на руках, дарували квіти. Вони заслуговують на своє, жіноче свято? І не на один день, а на все життя.

Отже, дорогі чоловіки! Наше жіноче до вас прохання: працюйте, будуйте, відроджуйте економіку, щоб у родинах були любов і добробут, а в країні — мир, злагода і впевненість у майбутньому. А якщо ні, то українські жінки можуть і в боки взятися — і тоді вже не дивитимуться, на якому оці у вас капелюх.

Наталія Долина






Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь. Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо зайти на сайт под своим именем.

комментариев

Ваше имя: *
Ваш e-mail: *
Вопрос: 156+2
Ответ:
Код: оновити, якщо не видно коду
Введите код: