Жк Мрия
Бориспiль
C

Головні новини

"Микола Гальченко - історія пілота-бориспільця та деталі пошукової операції"


У січні 2019 року до редакції газети «Вісті» звернувся представник та консультант пошукового загону «Совість» із російського Калінінграду Генадій Полубєдов, який повідомив, що пошуковці під час розкопок в вересні 2018-го знайшли у лісі залишки збитого радянського літака Іл-2 часів Великої Вітчизняної війни та його екіпажу — пілота Миколи Гальченка із Борисполя та повітряного стрілкарадиста, грузина Шота Чубінідзе.
"Микола Гальченко - історія пілота-бориспільця та деталі пошукової операції"
Пошуковики просили журналістів «Вістей» допомогти знайти родичів пілота на його Батьківщині. Вони повідомили адресу, вказану в іменному списку незворотніх втрат авіадивізії, та ім’я його матері.

ПОЧАТОК У БОРИСПОЛІ.
Тому перше, що зробила журналіст газети — пішла за вказаною в документах адресою: вул. Фрунзе, 14 (нині — вул. Січових Стрільців). Але тут чекало розчарування: жінка, що живе за вказаною адресою нині, ніколи не чула про розшукувану людину, стверджувала, що тут жили ще її батьки та діди, і Гальченків у них в родині не було. Щоправда, згадала, що на вул. Європейській (Червоноармійській) в дитинстві у неї була подружка із прізвищем Гальченко. Може, вони знають? Поспілкувавшись з іншими мешканцями даного мікрорайону (вул. Франка, Червоноармійська, Широка, Крилова, Вигон) довідалася, що Гальченків багато і була надія, що знайдуться родичі. Паралельно журналіст звернулася до архіву міськради, щоб дізнатися, яку назву носила вулиця Січових Стрільців (а до цього — Фрунзе) до 1939 року. І отримала відповідь — Іванківський шлях. Відповідь звучала нелогічно, бо дорога на Іванків знаходиться в протилежному напрямку, але архівіст запевнила, що так зафіксовано у неї у комп’ютері, а інших даних немає — архіви до 1953 року не збереглися.
ПРОДОВЖЕННЯ В КИЄВІ.
Зайшла до РАГСу, щоб довідатися, чи є якісь записи щодо родичів Миколи Гальченка. Знайшлися дані щодо рідного брата Миколи — Михайла Гальченка, який уже помер, його дружина теж, а от дочка та онука живуть у м. Київ. Дізнавшись їхні адреси, журналіст вирушила до Києва на вул. Богдана Хмельницького, де за документами мала мешкати дочка Михайла Тетяна. Але там живуть інші люди, яким про родину Гальченків не відомо. А от «слід» Гальченків вдалось знайти на вул. Братиславській — консьєрж під’їзду старого будинку, як виявилося, знала родину. Знала — тому що нікого з живих у родині не залишилось. Не будемо переповідати сумну історію родини Михайла, її мають знати тільки родичі.
ЧЕРЕЗ ОГОЛОШЕННЯ.
Пошуки продовжилися в Борисполі. Опитування людей на вулицях, що поряд із вул. Фрунзе, не дало результатів — Гальченків там живе багато, але ніхто не чув ні про Миколу, ні про його матір Анастасію Гальченко, ні про інших членів родини. Тому було вирішено надрукувати оголошення в газеті, вказавши всі дані, з надією, що хтось із старших бориспільців згадає про родину та відгукнеться. Після публікації було багато дзвінків від людей з прізвищем Гальченко, які не могли підтвердити, що особи, яких шукаємо — їхні родичі. На третій день після публікації знайшовся один із родичів героя — зателефонував чоловік, який сказав, що він внучатий племінник Миколи та Михайла Гальченків, і є онуком їхньої сестри Люби.
РОДИНА ВОЇНА
Ігор Чередніченко теж пілот, закінчив Київський інститут цивільної авіації, працював льотчиком в аеропорту Мінводи, потім у Борисполі, зараз на пенсії, має двох дітей, — вони диспетчери аеропорту «Бориспіль». Ігор пояснив, чому опитування людей у Борисполі ні до чого не привело: виявляється, ми шукали у іншому місці. Будинок їхньої родини досі є, там живуть нащадки родини Гальченків (дві родини — нащадки сестер Миколи). Будинок у кінці вул. Київський Шлях, там колись була вул. Фрунзе, а до того — Іванківський шлях. Цей факт став відкриттям навіть для Бориспільського історичного музею — вони теж намагалися допомагати у пошуках, але не знали, де знаходилась вулиця, адже архіви було втрачено під час війни, і встановлення назв старих назв вулиць досі ведеться.
«Я з дитинства знав про Миколу Гальченка, рідного брата бабусі, що був льотчиком та не повернувся із війни, — розповідає Ігор. — Його великий портрет до самої смерті бабусі висів над ліжком у її спальні. Часто згадував його і дід Михайло, брат бабусі та Миколи. Ми жили в одному домі — наша родина, бабуся, Михайло (він з родиною проживав у Києві, але всі вихідні, свята, відпустки проводив у материнському домі)».

Ігор розповідає, що у родині його бабусі було четверо дітей — сини Микола та Михайло та доньки Люба та Надія. Мати — Анастасія Кирилівна Гальченко (в дівоцтві Йова) виховувала дітей сама, її чоловік та батько дітей Гальченко Сергій Остафійович помер ще молодим.
«Про розшук рідних Миколи я довідався від дітей, — каже Ігор. — Був шокований, коли вони сказали, що побачили оголошення у «Вістях» і мова там іде про нас. Я розповідав дітям про Миколу, вони знають історію родини, тому зрозуміли, що це наш родич», — каже Чередніченко.

«ВІСТІ» також зустрілися із іншими рідними Миколи Гальченка, довідавшись адреси від Ігоря. Досі живі брат Анастасії Гальченко (теж Микола, він мешкає на вул. Пушкіна), а також її двоюрідна сестра Лідія Білецька (в дівоцтві Йова). Їй 88 років, але вона має чудову пам’ять та розповіла про життя Гальченків до, під час, та після війни.
Вона розповіла, що Микола Гальченко був товариським та щирим хлопцем, після закінчення школи отримав освіту геолога, в 1938 році покинув материнський дім, — його призвали в армію. Службу проходив у Сталінграді, а в листах до матері згадував, що має наречену Валентину, але одружитися вони так і не змогли — почалася війна.
"Микола Гальченко - історія пілота-бориспільця та деталі пошукової операції"
Молодший брат Михайло на війну потрапив пізніше, приєднався до діючої армії після визволення Борисполя від німецької окупації в 1943 році. Був учасником Радянсько-японської війни. Коли повернувся, отримав житло у Києві та одружився на киянці Ользі (польці за національністю). Михайло очолював Метеорологічний центр у Києві, у підпорядкуванні якого знаходилась Бориспільська геофізична обсерваторія.
Сестра Миколи Люба ще до війни вийшла заміж та стала Чередніченко, вони з чоловіком та синами Борисом (батьком Ігоря Чередніченко, який першим відгукнувся на оголошення) та Віталієм залишилися жити біля мами в батьківській хаті. Зараз там мешкає дружина Віталія, Тетяна Миколаївна, — вона багато років зберігала як сімейну реліквію останній лист Миколи Гальченка, написаний ним за тиждень до загибелі, та його фото, і передала їх «Вістям».
Молодша сестра Надія після війни теж вийшла заміж, ставши Діденко, переїхала з Розвилки на вул. Воровського, де її донька та онуки мешкають досі. Ми зустрілися та поспілкувалися з її донькою Людмилою Діденко — вона багато чула про Миколу від матері, а її сімейний фотоальбом став знахідкою, — адже ми змогли побачити всіх членів родини, яка за час пошуків стала для нас майже рідною.
ВІДВАЖНІ ЗАХИСНИКИ, ДВІЧІ ЗБИТІ.
"Микола Гальченко - історія пілота-бориспільця та деталі пошукової операції"
Бойовий шлях Миколи Гальченко почався з Радянсько-японської війни, він брав участь у бойових діях та у 1939 році отримав медаль «За бойові заслуги». У 1945 році — орден Вітчизняної війни 2 ступеню. Тоді за декілька днів (з 16 по 19 січня 1945 року) штурмовик Гальченко відзначився: 16 січня в складі інших штурмовиків знищив 2 машини з військовим грузом, десяток солдат противника та підпалив цистерну з пальним; 18 січня знову підпалив цистерну, знищив склад боєприпасів, а також частково знищив роту гітлерівців; а вже 19 січня екіпаж Гальченка — Чубінідзе атакував скупчення військ недалеко від селища Штаннайчен, де за 6 заходів знищив 2 автомашини з військовим вантажем, 15 солдат та офіцерів, а також стримав вогонь батареї зеніток. На початку лютого 1945 року екіпаж Гальченко та Чубінідзе зазнав першої невдачі. У районі Фрідланду (нині м. Правдінськ Калінінградської обл.) , їх літак був підбитий зенітною артилерією супротивника, однак пілоту вдалося здійснити аварійну посадку на замерзлому болоті Целау. Гальченка та Чубінідзе змогли дістатися живими до своєї частини в Гердауені (зараз м. Желєзнодорожний). Останній свій бойовий виліт екіпаж здійснив 18 березня 1945 року
Про подробиці останнього дня героїв «Вістям» розповів керівник пошукового загону Руслан ХІСАМОВ.
Руслан розповідає: «Цей бій пізніше назвали м’ясорубкою під Бладіау, настільки страшним він був. Німці в невеличкому районі були притиснуті до берега балтійської затоки Фрішес-Хафф, до кінця березня з їх угрупованням було покінчено. На невеликій ділянці діяла величезна концентрація військ. Ми дивилися архівні фотографії: буквально все було в військовій техніці —поля, ліси, дороги та яри. Зенітні батареї 88-міліметрового калібру з великим розльотом осколків та танки в великій кількості вели щільний вогонь по наших літаках, що допомагали піхоті проривати оборону супротивника. Саме через щільність перехресного вогню втрати наших літаків були величезними.
Рубіж займала парашутно-танкова дивізія «Герман Герінг», одне з найдосвіченіших та боєздатних формувань нацистів. Саме зенітники цієї дивізії збили літак Гальченко-Чубінідзе». Він додає: «З нашого боку тут воювали теж досвідчені пілоти, у яких за плечима був досвід Сталінградської та інших битв. Наприклад, серед них пілот, Герой Радянського Союзу Олександр Поклікушкін, що тільки на початок 1944 року здійснив 761 успішний бойовий виліт. Але справа в тому, що літаки літали на низькій висоті, приблизно 200-300 м, тому катапультуватися пілоти не могли. Бронекорпус на такій висоті не може врятувати від прямого попадання. А якби льотчики і надумали катапультуватися, то парашут не встиг би розкритися. Хоча на цій дільниці було кілька випадків, коли літакам вдавалося здійснити аварійну посадку, але вони потрапляли в полон. Того дня, коли загинули Гальченко та Чубінідзе, інший літак у складі льотчика Полуянова та стрілка Вайсберта здійснив аварійну посадку та був узятий в полон. На допиті Полуянов відмовився говорити та був розстріляний, а Вайсберту вдалося втекти».
"Микола Гальченко - історія пілота-бориспільця та деталі пошукової операції"
Пошуки продовжуються
Керівник пошукового загону розповів, що із семи літаків, збитих у березні 1945 року під Бладіау, на сьогодні знайдено три. Родичів одного з екіпажів — Петра Тарасова та Василя Дмитренка — вдалося знайти, вони приїздили, щоб побувати на місці падіння літака. Нещодавно знайшлися родичі екіпажу ще одного піднятого з землі Іл-2: Олександра Мандригіна та Михайла Дьоміна. Родичі Чубінідзе, напарника і товариша Миколи Гальченко, теж знайдені. У Зестафонському районі Грузії живуть дві сестри його товариша та напарника, стрілка-радиста Шота Чубінідзе Назі та Мері, їхні діти на онуки. Саме онука Назі Тамуна розповіла пошуковикам про свого дідуся та надіслала його фронтову фотографію.
Пошуковці сподіваються, що родичі або представники міст, де народилися та мешкали герої, приїдуть на перепоховання останків, яке відбудеться у травні цього року в містечку П’ятидорожне (колишнє Бладіау) Багратіонівського району Калінінградської обл. Там знаходиться Братська могила — меморіал радянських воїнів.

Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl + Enter

Шановний відвідувач, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач. Ми рекомендуємо Вам зареєструватися або зайти на сайт під своїм ім'ям.

коментарі

Ваше ім'я: *
Ваш e-mail: *
Питання: 156+2
Відповідь:
Код: оновити, якщо не видно коду
Введіть код:
Читають Обговорюють
Купити квартиру в Києві
Календар публікацій
«    Березень 2024    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031