Бориспiль
C

Головні новини

Мати трьох дітей Олена Гащенко: про силу жінки, щастя та чоловіків


Мати трьох дітей Олена Гащенко: про силу жінки, щастя та чоловіків
Перед 8 Березня чоловіки традиційно згадують про необхідність поважати та захищати жінок. Втім, багато представниць слабкої статі обходяться без такої підтримки і звикли розраховувати на себе, бо так склалося у їхньому житті.
Наша героїня – бориспілька Гащенко Олена — саме така жінка. Вона самотужки виховує трьох дітей та вимушена була роками захищатися від колишнього чоловіка. Олена не втрачає оптимізму та віри у власні сили, а ще впевнена, що зустріне кохання.
Олені — 32 роки. Народилася в Борисполі, після закінчення школи переїхала до Києва вчитися, вийшла заміж. Повернулася в місто після розлучення з першим чоловіком, військовим. Про нього згадує добре — він ніколи не забував, дбає про дитину, платить аліменти. А от із другим чоловіком, каже, не пощастило. Розповідає, що їх познайомили, він був старший (різниця у віці 17 років), здавався серйозним і досвідченим. Але скоро дізналася, що той — злочинець, відсидів у в’язниці за зґвалтування, пов’язаний із злочинним світом, має друзів-бандитів і сам займається «темними» справами. Каже, що не хотіла залишатися з ним, але вигнати з квартири не могла — той погрожував. Коли почала помічати агресію до себе та дітей (старшої дівчинки від першого шлюбу та меншої, яку народила від нього) — піти теж не вдалося.
«Хотіла втекти, — розповідає Олена. — Тікала з квартири, кинувши все, хоча житло моє, злишилося від покійних батьків. Близьких родичів у Борисполі немає, допомогти було нікому. Надії на поліцію теж не було. Він казав, що «зачинять» його максимум на три доби, а потім повернеться. Сусіди знали, що він б’є мене та дітей, чули крики та бачили, як діти ховалися в під’їзді (ми жили на вул. Головатого), — але через байдужість і страх не зважали на це. Зверталася в соціальний центр в Києві, там зі мною працювали психологи та юристи, папери передали в Бориспіль, через якийсь час прийшли дві жінки із соцзахисту. Я вийшла до них у під’їзд, та не встигла нічого сказати, як чоловік вискочив і силою затягнув у квартиру, жінки поспіхом зникли і більше не приходили. Тоді я зрозуміла, що мене не захистить ніхто».

Олена звернулася за допомогою до Свято-Миколаївського храму, що в Борисполі, і отець Миколай відгукнувся: її з дітьми поселили в будиночку на території, забезпечили всім необхідним — і речами, і харчуванням, за що жінка йому щиро вдячна. Потім поїхала в Київський Центр за хисту жінок і дітей, що постраждали від домашнього насилля, там жила 2 тижні, аж поки чоловік не знайшов їх та не забрав додому. Звільнилася вона з «домашньої в’язниці» лише за рік, коли під час кримінальних розбірок чоловіка вбили. Каже, через два тижні після його смерті дізналася, що вагітна третьою дитиною, але вирішила не робити аборт, народжувати.
На запитання, як тепер самотужки справляється з трьома дітьми — 12-річною Вікою, 4-річною Богданою та Данилком, якому 1 рік — сміється. Каже, як з одним, так і з трьома, — важко, але впоратися можна. Старша донька вчиться в 6-му класі та допомагає мамі та меншим. Середня доця привчена до порядку, і з гордістю розповідає, що прибирає в кімнаті та намагається няньчити братика. Ходить до садочка «Віночок», хоча, каже Олена, влаштуватися туди було складно.
«Завідувачка казала: куди я вас візьму, у мене списки позачерговиків — діти АТОшників і переселенців, а діти багатодітних матерів вже не пільгова категорія», — згадує Олена.

Через те, що молодша дитина ще мала — на роботу влаштуватися жінка не може, але без діла не сидить: навчилася шити, виконує нескладні індивідуальні замовлення, щоб заробити. Діти харчуються безкоштовно в школі та садочку — як малозабезпечені, отримують допомогу від держави. На запитання, чи не намагалася скористатися програмою «Муніципальна няня», яку презентував уряд, розповідає, що думала, але вважає нереальним — адже за кошти, що пропонуються владою, ніхто не погодиться працювати, а компенсація виплачується не щомісячно, а протягом року.
«Хочу влаштуватися в садок нянею, коли малому виповниться 3 роки, тоді його візьмуть позачергово», — планує жінка. Олена каже, що не боїться роботи. «Я можу замінити розетку та повісити люстру, сама підключила пральну машину, виконую дрібний ремонт. На восьмому місяці вагітності поміняла бачок на унітазі, а коли малому було 2 місяці, разом із старшою донькою зробили косметичний ремонт та поміняли й власноруч зібрали меблі: диван, шафи тощо. Життя навчило усьому. У нас є квартира, є світло, гаряча вода та газ, ми не голодуємо, живі та здорові, любимо та підтримуємо один одного, тому я щаслива».

На запитання, чи хоче ще вийти заміж після поневірянь, відповідає просто:
«Хочу. Я звичайна жінка... Якою б сильною та самостійною я не була, хочеться мати поряд чоловіка, який буде опорою та підтримкою. Я втомилася більше морально, ніж фізично. Хочеться почуватися жінкою та бути коханою».

Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl + Enter

Шановний відвідувач, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач. Ми рекомендуємо Вам зареєструватися або зайти на сайт під своїм ім'ям.

коментарі

Ваше ім'я: *
Ваш e-mail: *
Питання: 156+2
Відповідь:
Код: оновити, якщо не видно коду
Введіть код: