Жк Мрия
Бориспiль
C

Головні новини

«Я старість викликаю на дуель»


«Я старість викликаю на дуель»
Кажуть, чоловік має побудувати будинок, посадити дерево і виховати сина. Петро Максимович побудував багато (28 років керував великим підприємством), садив дерева, виростив сина, дочекався онуків і став прадідом. Він був і лишається господарем свого життя, ставить перед собою високі планки і нові виклики, усупереч рокам, і долає їх як молодий, по-чемпіонськи.

Перший рекорд — у 14 років
Петро Максимович привітно зустрічає нас на порозі свого будинку. У дворі — чистота і порядок. Вітаємося. Не вірю, що цьому бадьорому міцному чоловікові майже 90 років! На вигляд йому злегка за шістдесят. Поспілкувавшись, зрозуміла — його душа на чверть молодша за його вік.
«У моєму житті зажди були дві сюжетні лінії — трудова і спортивна. Перші рекорди — трудові. Дитинство випало на тяжкі роки — війна, злидні, холод, голод. Працювати почав рано. У 12 років міг косу склепати, косити, а в 14 всю роботу виконував нарівні з дорослими. Тоді і свій перший рекорд поставив, коли за найкоротший термін викосив повну норму», — згадує він.

За перше місце — «Волга»
Після закінчення Білоцерківського сільськогосподарського інституту Петра відправили на освоєння цілинних земель — каже, «підвело» прагнення досконалості. За вказівкою Хрущова усіх, хто отримав диплом з відзнакою, відправляли на цілину. Робота і клімат були важкими для українського хлопця. Через рік дозволили повернутися додому, доглядати хвору матір. Спочатку працював завідуючим ветеринарною дільницею в с. Вороньків, а пізніше його призначили директором Кучаківського державного племінного птахозаводу. Там і пропрацював 28 років.
«Наш завод займав перше місце в Союзі серед племінних сільгоспгосподарств. А тоді за перше місце давали приз — «Волгу». Так наше господарство вперше отримало цю машину. Потім за роки роботи ми постійно були в лідерах усіх виставок. На 500 га орної землі вирощували кукурудзу, пшеницю, овес на корм для курей. Щорічно виробляли понад 800 тонн м’яса, 15 млн штук яєць», — із ностальгією розповідає Петро Базюченко.

У селі тоді завдяки підприємству було 660 робочих місць, приїжджали працювати з усіх республік. Тож крім розвитку будівництва, в директора була мета побудувати дороги і вирішити житлові проблеми співробітників. Усе було виконано. Коли Базюченко ішов на пенсію, працівники на 100% були забезпечені житлом.

Підготував олімпійську чемпіонку
Крім розвитку потужного виробництва, директор птахоплемзаводу фанатично вкладався у розвиток сільського спорту, побудувавши спортивний комплекс.
«Я в дитинстві не мав можливості професійно займатися спортом, тож вирішив створювати умови для сільських дітей. Під виглядом механічної майстерні почав будівництво спорткомплексу, який пізніше набув обласного значення. Там працювали секції волейболу, футболу, дзюдо», — розповідає.

Але головною спортивною любов'ю Петра Максимовича була важка атлетика. Він запросив заслуженого тренера Миколу Ратушняка, який почав тренувати дівчат.
«Були три спортсменки — сестрички Скакун. Наталія, маленька, дрібненька дівчинка — найперспективніша. Вона так захопилася штангою, що почала показувати дивовижні результати. У 2004 році стала олімпійською чемпіонкою з важкою атлетики. До речі, це єдина олімпійська чемпіонка за всі роки незалежності України», — гордиться Петро Базюченко.

«Я старість викликаю на дуель»
Користувалися спорткомплексом і працівники птахокомплексу, адже тоді майже 60% кадрів підприємства були молоддю до 30 років. Наступним кроком ініціативного директора було будівництво нового, нечуваного за масштабами для периферії фізкультурно-оздоровчого комплексу ФОК-1: із басейном, величезними залами, сучасним обладнанням. Майже все було готове: виділена ділянка, зведені стіни, завезені матеріали. Петру Базюченку не вистачило трьох років — у 2000-х почався занепад сільського господарства. Колишній директор був вже пенсіонером, а тим, хто прийшов на його місце, спорт був не цікавий.
Металоконструкції вирізали на металолом, все інше розікрали. Нині там ділянка, що поросла бур'янами; сміття та бетонні блоки із іржавою арматурою — усе, що лишилося від омріяного спорткомплексу, який так хотів побудувати Базюченко. Згодом розвалився і сам птахоплемзавод і спортивні зали, де з сільських дітей готували майстрів спорту і олімпійських чемпіонів, із 2001 року не працюють... Два останніх роки, завдяки новому сільському голові, там розпочався ремонт. Петро Базюченко сподівається, що його дітище отримає друге дихання.

Малинове вино
Зараз пенсіонер обробляє 22 сотки городу, вирощує виноград і малину, виготовляє з них домашнє вино. Горіхами і гарбузовим насінням з власного городу підгодовує синичок і горобців.
«Якось хлопці з моєї спортивної секції прийшли допомогти садити картоплю, так що видумаєте — рядки покривили, то я тепер нікого на город не пускаю, сам все роблю», — сміється.

25 років у ветеранському спорті
Він — незвичайний пенсіонер. 89-річний ветеран-важкоатлет Петро Базюченко — дворазовий переможець Всесвітніх ігор майстрів (майже як сучасні Олімпійські ігри, але для ветеранів), які відбувалися в Австралії і Канаді, 25-кратний чемпіон України з важкої атлетики серед ветеранів, 14-кратний чемпіон Європи і 10-кратний чемпіон світу. Одна кімната в його будинку обладнана під спортивну залу, де знаходяться головні спортивні снаряди — штанга і гирі. Щодня Базюченко тренується кілька годин.
«Важкою атлетикою я почав займатися пізно, в 22 роки, але одразу показав гарні результати. Не полишав цього виду спорту ніколи — ні на цілині, ні на посаді керівника. У ветеранський спорт прийшов, коли мені було 64 роки. Дебют був успішним — на змаганнях в Мюнхені посів перше місце. А наступного року поставив світовий рекорд. Моїми головними суперниками були китаєць і японець. Я «обійшов» їх майже на 70 кг», — ділиться спогадами співрозмовник.

Відтоді майже кожен рік Базюченко здобував перші нагороди в змаганнях. У ветеранському спорті він вже 25 років. Інтер'єр кімнати скромний, майже спартанський. Але для нього це острів безцінних скарбів, яких господар не ховає, дозволяє ознайомитися із сяючими золотом кубками, статуетками, медалями. Практично всі вони — за перші місця в міжнародних і вітчизняних змаганнях — в Австрії, Франції, Греції, інших країнах Європи. Господар не знає, скільки у нього медалей, адже рахунок іде на кілограми. Днями привіз ще одне «золото» — зі змагань в Дніпрі. Каже, сьогодні ветеранський спорт є справою ентузіастів.
«Я старість викликаю на дуель»
«Із боку держави до нас немає уваги. Раніше відчувалася фінансова підтримка, а зараз ніхто не допомагає. За часи президентства Кучми і Ющенка ми отримували президентську пенсію, за яку могли їздити на міжнародні змагання. Зараз її відмінили, як і премії за перемогу», — зауважує спортсмен.

Проте він не збирається здаватися. Навпаки, планує відзначити своє 90-річчня новим світовим рекордом. Каже, німець Вернер Мросак в 90 років у ривку підняв штангу в 35 кг, а в поштовху — 40 кг, а Базюченко хоче його перемогти.
«У моєму житті все траплялося із запізненням: і школу закінчив пізніше, й інститут, і у спорт почав запізно. Тож і помирати мені рано, є ще важливі справи. Хочу перекрити результат Мросака, щоб це був не німецький, а український рекорд. Я зараз на змаганнях підняв в ривку 43 кг, а в поштовху — 57 кг. Почекаю кілька місяців до дня народження і піду на рекорд», — каже Базюченко.

Переміг хворобу, читає і смакує вино
Петро Максимович у вільний від штанги час багато читає, має феноменальну пам'ять. У 89 він без зупинки декламує вірші Шевченка, Лермонтова, Пушкіна і... прозу Чехова.
«Чехов — мій улюблений письменник. Його твори — на всі часи. Раніше дивувався, коли чув, як напам'ять читають величезні тексти, і думав: як? Але трапилося так, що я захворів, переохолодившись в крижаній воді. Мене майже паралізувало, тіло було наче не моє, не міг ложку до рота донести. Довго лікувався, а потів вирішив відновлюватися. Знову почав тренування, і потроху повернувся до нормального життя. І помітив, що, коли читаю, все запам'ятовую», — розповів Петро Максимович і
продемонстрував свої неймовірні здібності.

Він також цікавиться політикою. За кого буде голосувати, не сказав, зазначивши: «Україна має жити краще, а це станеться, коли прийде влада, яка не крастиме, не обдиратиме людей цінами і тарифами. Потрібна сильна економіка».

Наостанок він прочитав вірш, який став його життєвим кредо, де є слова: «Я старість викликаю не дуель». Що тут додати? Окрім щирого побажання: так тримати, шановний Петре Максимову, і надалі залишайтеся прикладом для усіх нас. Ми говорили довго, він запрошував до столу, розповідав, які готує салати, щоб підтримувати форму тіла; каже, що вживає саморобне вино: для настрою, потрошку. І, як гостинний господар, пляшечку виноградного передав на дегустацію для редакції «Вістей».

Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl + Enter

Шановний відвідувач, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач. Ми рекомендуємо Вам зареєструватися або зайти на сайт під своїм ім'ям.

коментарі

Ваше ім'я: *
Ваш e-mail: *
Питання: 156+2
Відповідь:
Код: оновити, якщо не видно коду
Введіть код:
Читають Обговорюють
Купити квартиру в Києві
Календар публікацій
«    Березень 2024    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031