Жк Мрия
Бориспiль
C

Головні новини

Тетяна Підгурська про особливості професії, заокеанського чоловіка та кохання без кордонів


Тетяні Підгурській — 28. У неї 4 роботи, 2 струнних інструменти, 7 екс-безпритульних котів на 8-му поверсі, 200 статуеток янголів, а у фантазіях — 5 черепах і море безшабашних планів. Робота для неї — це незалежність і самореалізація, гітара і бандура — для душі, коти — сімейне хобі, а янголи — вони, каже, допомогли врятувати їй здоров’я і життя. Їй досі боляче згадувати пережиті важкі часи. Наша амбіційна  колега,  член Національної спілки журналістів України, перед професійним святом розповіла «Вістям» про фахове й дуже особисте. А творчій  активній і креативній людині завжди є чим здивувати.

«Класна професія!»

Мама Тані мріяла, що її молодша донька буде бухгалтером, батько радив їй спортивну кар’єру, адже у шкільні роки вона мала гарні показники у легкій атлетиці, була у складі спортивної команди школи №1. Бабуся боялася — аби не юристом. Але Тетяна приголомшила їх власним вибором — журналістика! Визнає, що не пошкодувала. «Я люблю свою професію, бо результат моєї роботи впливає на інших людей — і це класно! Журналістика відкрила мені світ фотографії, — каже Тетяна. — Це захоплення на першому плані, воно мене «годує», я багато працюю на замовлення. На другому місці — статті, а дротове радіо — на третьому, бо я в очікуванні запуску ФМ радіо на ТРС «Бориспіль», мені цікаво вийти в прямий ефір. На телебаченні я вже була, це не мій формат».

Говорячи про фотожурналістику, Тетяна з теплотою згадує свого вчителя і колегу — Віктора Юрійовича Співака. «Коли він уже був хворим, я провідувала його вдома, він клав на підлогу стоси своїх фото і казав: бачиш, тут усе моє життя, — згадує Таня. — Він давав поради, казав вкладатися в саморозвиток і подорожі, а не в матеріальне. Говорив, що я талановита, що у мене є бачення кадру, але я лінива. От я і долаю свою лінь».

Пропозицію руки і серці Джон Тані зробив своєрідно: у Німеччині, після її голубців на вечерю, він розбудив її о другій ночі, щоб вручити коробочку із каблучкою, запитавши: «Вийдеш за мене?». Вона спросоння пробурмотіла: «Так! Але чому вночі питаєш?». «Боявся, що відмовиш. Тому діяв несподівано для тебе», — відповів він.

Лав сторі від кави до різотто, але без Тіффані

На правій руці Тетяни красуються дві платинові каблучки з діамантами — це особливі подарунки її коханого — на заручини і весілля. 19 лютого 2019-го Тетяна вийшла заміж. До речі, у сердечних справах у неї суцільний креатив. Розписувалися молодята Тетяна Підгурська та Джон Ніколас в Данії. Прізвища наречена не змінила. «Чоловік запропонував одружитися в країні, яка відкрита для кохання. Як на мене, там красиво, спокій і дуже нудно, — кокетує Тетяна. — Обручку Джон наполягав обирати статусну, від бренду Тіффані, яка ну дуже дорога за нашими мірками, тому я відмовилася». Сукню наречена обирала у європейському стилі, в Києві, таку, щоб почуватися принцесою. На весіллі вони були лише вдвох. «Обов’язковий атрибут — торт, який ми замовляли окремо, він виявився дорожчим за сукню, бо оформлений живими їстівними квітами. Нам було добре і без гостей!» — усміхається молода дружина.

Їхня нетипова лав сторі почалася банально — він написав їй англійською у Фейсбук: «Привіт! Хочеш кави?». Вона подумала: турки уже писали, азіати теж — усіх стійко ігнорувала, а філіппінців ще не було. І серце їй підказало — іди, до того ж він якраз був у Києві. Зустрілася із Джоном у ресторані поблизу метро Льва Толстого. Він запропонував замовити різотто, а вона не знала, що воно таке. «Далі — більше. Подали різотто — рис із морепродуктами, де мідії в мушлях. Коли поїли, я не вагаючись попросила офіціанта запакувати мені ті мушлі, бо я їх колекціоную. Офіціант здивувався, але Джон мене підтримав, — розповідає Тетяна. — На тому першому побаченні я розповіла йому про своїх сімох котів, про те, що я самотня у 27 — і він, певно, побачив між цим очевидний зв'язок і трохи все ж злякався. На завершення я озвучила мрію завести п’ятьох черепах. І все… Ввечері він подзвонив мені і захоплено сказав, що я унікальна!»

Відтоді почалися стосунки без кордонів із американцем філіпінського походження, фаховим військовим, які до весілля тривали 8 місяців. Перш ніж познайомити жениха з рідними, пара поїхала на День народження до Тетяниної подруги в Переяслав. «А там туалет на дворі, дерев’яний, під кутом нахилу в 35 градусів — для Джона це був шок. Після цього туалету інші особливості українського побуту його уже не дивували», — розповідає співрозмовниця.

Батькам заокеанський зять сподобався, українську невістку родина Джона теж прийняла душевно, обидві сторони тепер підганяють не баритися із онуками. «Мені гадалка нагадала перших двох хлопчиків, значить, третя буде дівчинка», — сміється Таня.

«Це любов?» — запитую. «У нас любов-дружба. Ми можемо говорити про все, він розуміє мене, приймає такою, як я є, дає свободу. Коли ми типу сваримося, я кажу, що він «велика свиня», а він, заперечує — ні, «маленька свиня», — мило розповідає Таня.

Вона півроку літає до нього щомісяця до Німеччини на побачення. Могла б частіше, але робота тримає обох. Невдовзі інтернаціональне подружжя об’єднається. Де житимуть, не каже, інтригує, говорить, що оберуть місце, де обом буде комфортно: спочатку, можливо, Штати або якась із країн Європи. Але молода дружина агітує за Україну, яка також у списку на розгляд. Таня каже, коли доведеться переїжджати, то знову здивує Джона: «Візьму із собою за кордон гітару, бандуру, двох улюблених кішок Роуз і Асю-Васю та рідний Бориспіль у серці», — ділиться планами.

Скромне інтернаціональне весілля у Данії. Без гостей, але з оригінальним тортом.

Навчилася прощати

Тетяна пригадує і свій негативний попередній досвід із бориспільським коханим, з яким вони мали побратися і взяти участь у ході наречених на день міста, але… «Вийшло так, що я тяжко захворіла перед власним весіллям і родина нареченого не захотіла хворої невістки. Мені прямо так і сказала його мама. Це були важкі два роки, як каторга. Роботу поєднувала з подорожами до обласної лікарні, щоб «вичухатися». Була жорстка дієта, чіткий графік прийому ліків, величезне психологічне навантаження. Сьогодні, дякувати Богу, я здорова, аналізи це підтвердили, хоча періодично я проходжу планові обстеження. Джон знає цю історію, — зі сльозами в очах говорить Таня. — Допомогли мені у той час рідні, особливо мама, вона дуже хвилювалося. Також підтримували отець Свято-Миколаївського храму Михайло Гуменюк, товаришка Ірина Опалій та місцевий поет Михайло Федорович Дацюк, який, на жаль, помер минулого року. Він казав, що такі квіточки, як я, цвітуть довго і в’януть повільно. І я повірила».

А ще від депресії рятували робота і музика. Той, хто мав стати її чоловіком, зовсім відійшов, «розчинився», як і не було, його родичі вітаються, а Таня змогла пробачити їх усіх і переконалася у правдивості фрази: «Що не робиться — усе на краще!».

Музика в її душі

Тетяна зі школи грає на бандурі та гітарі, пише пісні, сама співає. «Перша моя пісня — у 16, на уроці історії. Згадую конкурс на базі гімназії, де у номінації авторської пісні нас було двоє — я і Маша Струтинська, яка вийшла із фонограмою, підготовлена. А я така проста — із гітаркою… А жіночка, Шпита її прізвище, була у суддівстві, взяла мікрофон і каже: у нас конкурс талантів, тому нечесно ділити перше і друге місце, буде лише перше — для найкращої Маші. Після цього я не брала участі у конкурсах років 8. Мій вчитель музики Ірина Панкявічене підтримувала мене, — я їй дуже вдячна», — розповідає Тетяна.

Після провалу на конкурсі вона на сцену не виходила, а пісень написала до двох десятків. Рятівною «пігулкою» від комплексу стало запрошення Бориса Шапіро заспівати у Dr.Pub. І вердикт організатора «Музичного компоту» її вразив: «Таня, це реально гарно!». Після такої рецензії авторка поїхала на конкурс «Славен Град» у Переяславі і привезла диплом. Потім було місто Ірпінь, де у 2018-му на пісенному фестивалі зайняла перше місце. Це дало право переможниці записати свою пісню в якісному професійному аранжуванні та зняти кліп. На ютуб каналі можна оцінити роботу Тетяни Підгурської «Колії», присвячену Михайлу Дацюку, якою вона пишається.

Також минулого року у лютому вона давала концерт українською у швейцарському Дюбендорфі у приватній студії звукозапису. Із власником студії Таня познайомилася випадково, на зупинці, а коли він дізнався, що вона — музикант, прослухав її через інтернет та запросив заспівати; умови були прописані контрактом. Фірма оплачувала витрати, а авторка отримала 500 євро гонорару за годину виступу.

19 травня на базі столичної Академії мистецтв Тетяна зі своєю вихованкою із журналістського гуртка Настею Волковською, якій подарувала авторську пісню, проходили прослуховування на відкритий молодіжний «Фестиваль щастя у Щасливому». «Із 33 учасників я зайняла перше місце, Настя — друге, в одній номінації. І отримали класні дипломи і премії: я 3 тис. грн, Настя — 2 тис. грн. А 4 червня нас запросили у Київської МДА на міжнародний фестваль, де виступить Настя, на кону — подорож за кордон на двох. Її викладач вокалу — Тетяна Іванівна Деркач, а я просто подарувала дівчинці пісню», — з гордістю розповідає співрозмовниця. І додає, що її Джон обожнює її спів, хоча і не розуміє української.

Музичний талант Тетяни розкрили викладачі музичної школи Надія Тіщенко та Антоніна Дегтярьова.

Про «своїх» дітей

«Можу похизуватися 29-ма дітьми, 21 з яких отримали свідоцтво про закінчення гуртка «Слово». Такі різні, і такі рідні…. — каже Тетяна. — Цьогоріч вони здобули перемоги на рівні області, України та міжнародному. Це Вікторія Білецька, Анна Шабан, Марія Крикун та Юлія Смусь. Деякі з результатів «у дорозі». 

Досьє. Народилася в Борисполі. Закінчила КиМУ за фахом телерадіожурналістика. Працює радіожурналістом на ТРС «Бориспіль», фотографом  міської ради, кореспондентом «Трудової слави» та веде журналістський гурток «Слово» при БДЮТ «Дивоцвіт» для старшокласників. Помічник депутата міської ради. Заміжня.

Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl + Enter

Шановний відвідувач, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач. Ми рекомендуємо Вам зареєструватися або зайти на сайт під своїм ім'ям.

коментарі

  1. Віта 15 липня 2019 17:39
    • Не подобається
    • 0
    • Подобається
    Ось і я на бандурі хочу навчитися грати, бандура на Віоліті вже два роки як придбана, а до уроків все ніяк не дійде
  2. Яна 23 грудня 2020 01:55
    • Не подобається
    • 0
    • Подобається
    Тетяно, чому?
Ваше ім'я: *
Ваш e-mail: *
Питання: 156+2
Відповідь:
Код: оновити, якщо не видно коду
Введіть код:
Читають Обговорюють
Купити квартиру в Києві
Календар публікацій
«    Березень 2024    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031