Бориспiль
C

i-visti.comСтара версія сайту

Головні новини

Велике хобі юної майстрині

Велике хобі юної майстрині

Колишній учениці ЗОШ №1, майстрині петриківського розпису, бориспільці Анні Костюченко лише 15 років. Нещодавно її кандидатуру подали на здобуття президентської стипендії, що саме собою є визнанням певного ступеня майстерності.

Персональних виставок у дівчини поки не було, лише спільні зі спілкою, куди вона ходить займатись з мамою, бо ж неповнолітня. «Аня — дуже творча людина, — відзначає голова Творчого клубу «Спілка митців Борисполя» Олена Кравчун, — їй треба вчитися».

Як розповіла дівчина про свої перші кроки, до малювання в неї був потяг змалечку. І якось, швидше з цікавості, пішли вони з мамою на розвідини у ЦТТ «Евріка». Дівчинці, ще тоді геть малій, там дуже сподобалося. Тож і залишилася.

— Там була кераміка і розпис, яким неабияк зацікавилася. Дуже вже захотіла навчитись так малювати, тож старалася. Згодом, коли ми знайшли книжки з роботами Марії Приймаченко і Катерини Білокур, так надихнулася, що почала займатися творчістю ще з більшим завзяттям.

Потім, за великої підтримки матері Валентини Володимирівни, на різних заходах у дівчинки відбувалися знайомства з майстринями петриківки, тривала наполеглива робота на заняттях і додаткова копітка робота вдома... Згодом дівчина почала їздити на додаткові курси в Київ. А сьогодні, як каже, вона вже навіть отримала два свідоцтва майстра петриківського розпису. Про свою першу роботу Аня згадує з посмішкою.

— У 9-річному віці, зобразивши квіти, виконала її на дощечці, — каже дівчина. — Вже зараз, якщо об’єктивно, чудово розумію, що та робота була не дуже гарна. Проте показувала її всім домашнім, а ті, зрозуміло, хвалили. І коли навіть бабуся, великий правдолюб у нашій родині, сказала, що їй подобається, це стало для мене неабияким поштовхом малювати далі. І я малювала наступну роботу, і всі казали, що вона краща за попередню. Зрозуміло, це надихало. Так воно й пішло далі...

Дівчинка розказує, окрім декоративних дерев’яних дощечок, розмальовувала потім і пляшки. Вже згодом, знову повернувшись до дерева, почала малювати на ложках, тарілках, скриньках для прикрас, підковах, багато заготовок яких, робив для неї дідусь. До всього, займається реставруванням. Каже, часто приходять бабусі і просять відреставрувати якісь старі роботи, які вони колись, ще в молодості, купували чи отримали в дарунок від когось дуже особливого.

— Розкажіть про цінову політику, Анно, чи можна і скільки сьогодні заробляти на такому мистецтві? — запитую в дівчини.
— Навіть не знаю. Особисто для мене це більше хобі, у плані заробітків його не розглядаю. Стосовно цін скажу таке: тарілки, як у мене (діаметром 300 мм), наприклад, у Києві продають від 800 гривень і вище (авт. — в Інтернеті є роботи, що сягають навіть півтори тисячі). Якщо продаю з мамою свої, то хіба за 300-350 гривень.
Обдивляючись тонку роботу, цікавлюся, а яка ж реальна собівартість розписаної тарілки, без врахування роботи.
— Самі дерев’яні тарілки закуповувала по 110 гривень, — відповідає вона. — Фарба у ціні дуже різниться. Наприклад, біла — по 80 гривень, червона — 190 гривень, жовта —120-150 гривень, зелена — 90 гривень. Цих насправді міліграмових пляшечок-тюбиків вистачає на 3-4 тарілки. Тому особливих заробітків, насправді немає, принаймні в мене.

Анна, розказуючи про свої роботи, каже, якщо серед однолітків (дівчина навчається у столичному коледжі «Академія мистецтва краси») зараз пішла тенденція робити декупаж та зображати людей, то їй, як і завжди було, подобається зображати квіти, головно, у червоних тонах.

— Передусім, це маки, троянди, калина, — уточнює вона. — В мене є й інші роботи, наприклад, з ромашками, але вони мені геть не близькі.

Насамкінець запитую в дівчини, над чим та працює зараз. Як з’ясувалося, у неї саме почалася сесія, то поки зробила маленьку перерву у малюванні, аби не відволікатись і добре скласти заліки та екзамени.

— Аня прийшла до нас у спілку в 14 років, — резюмувала голова Творчого клубу «Спілка митців Борисполя» Олена Кравчун. — Взагалі, мене брав сумнів тоді, адже у нас об’єдналися дорослі майстри. Але Оксана Лисенко, вона член правління спілки, зразу сказала, беремо, бо це дівчина дуже здібна і наполеглива. Знаю, що неповнолітніх у дорослий колектив беруть лише за участю батьків, а тому Аня завжди з мамою приходить. Тим паче, що Валентина Володимирівна — теж творча людина, і вона доньку завжди підтримує, бо в Ані часом трохи зникає настрій до справи, ну, знаєте, як у всіх дітей. І от така співпраця мами з донькою дуже гарна... Крім того, Аня любить працювати з дітками і їй це цікаво. Валентина Володимирівна каже, що їй хочеться, аби та розвивалась сама як майстер, але натомість сама дівчина хоче у педагогічний інститут. Тому, хто переборе: мама перетягне чи все ж донька, ще невідомо.

Валентина ОЛІЙНИК, фото автора
БКБМ

Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl + Enter

Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь. Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо зайти на сайт под своим именем.

комментариев

Ваше имя: *
Ваш e-mail: *
Вопрос: 156+2
Ответ:
Код: оновити, якщо не видно коду
Введите код:
Календар публікацій
«    Січень 2018    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031