Бориспiль
C

i-visti.comСтара версія сайту

Головні новини

Висока марка бориспільського «Супутника» (ПОВНА ВЕРСІЯ)

Висока марка бориспільського «Супутника» (ПОВНА ВЕРСІЯ)

Гастроном «Супутник», що на вулиці Київський Шлях у Борисполі, неофіційно вважається одним з кращих магазинів іще з часу його відкриття у 1971 році. Споживачі чи не в один голос кажуть, що таких свіжих та якісних продуктів, як там, у місті, і днем з вогнем важко знайти й зараз…

Щоправда, містяни зауважують, є у «Супутника» все ж і одна вада — там, у порівнянні з багатьма новітніми торговими мережами, трохи задорого. Проте «Вісті» вирішили поцікавитись у постійних покупців, а також самих ветеранів споживчої кооперації, як воно було у радянськи часи, за якими продуктами вилаштовувались найдовші черги. Скільки максимально тортів, бідонів молока і діжок сметани «викидали» на свята чи вихідні містянам. А також по скільки хлібин, масла та цукру відпускали на одного у скрутний економічний період.

— Коли я тільки прийшла, — розповідає Ольга Василівна Феоктістова, колишня директорка «Супутника», — то магазинчик був не дуже показний. За 30 років ми з правлінням там багато поробили: поміняли холодильне обладнання, дерев’яні прилавки змінили на пластикові, у нас з’явилась підвісна стеля, замість дерев’яних реклам на стінах повісили нові, у вигляді наклейок, але вже на вікнах... Магазин розквітнув і оновився повністю. Це стосується й асортименту. Тоді я сама їздила на «Укроптбакалію» у Київ. Товар у нас був хороший і вітчизняний, і іноземного виробництва. А це, передусім, лікери, ковбаски і сосиски у жерстяних баночках, овочеві консерви та закуски, всілякі рибні делікатеси, наприклад, печінка тріски.

До того ж, ми постійно з чимось експериментували, навіть суто щодо господарських питань. Наприклад, аби розділити молочний відділ, якось поставили стіну між соками й овочами. Але ця ідея не прижилась. Якщо людина зайшла в хлібний чи кондитерський відділи, то треба зробити так, аби вона пробіглась і по всьому магазину, купивши ще щось.

Як розповідає колишній завторг, а нині заступник голови правління БМСТ Надія Іванівна Луценко, робота з постачальниками у них не зупинялася ніколи. І якщо у «Супутник» щось привозили трохи несвіжим, це було надзвичайною ситуацією.

— Ми завжди дбали про свого споживача. Якщо в магазин щось привозили, його все чи не відразу ж спродували і мало що взагалі залежувалося.

Гастрономічні рекорди

— Бочку з молоком (на місці зливали у бідони і продавали вже з них) із молокозаводу на Лівобережній у Києві привозили дуже рано, — коментує колишня завідувачка відділу молока Валентина Іванівна Шевченко. — Іще не було 7.00, а черга попід магазином уже була довжелезна. Часто замість себе дорослі залишали дітей. Як правило, молока брали трилітрову банку, але часом і по кілька. Залежно від того, яка в кого була сім’я. В цей же час популярно було брати і по кілька пляшок кефіру на заміну. Сметана була на розлив. Творог на вагу зачерпували-вколупували теж з бідонів. Кожен здому приносив свою тару, це вже згодом з’явилися етиленові пакетики, то виручали. Згадую, перед вихідними, лише за одну зміну ми продавали 3-4 бідони сметани і 30 бідонів молока.
Валентина Іванівна розказує, оскільки молочний продукт швидко псується, та і люди у вихідні традиційно скуповувалися у першій половині дня, працівники «молочки» другої зміни займались уже тим, що активно прибирали: мили щітками підлогу, стелажі, черпаки та інший профпосуд.

Пам’ятаючи з дитинства, що на прилавках магазинів моє улюблене шоколадне масло було нечастим гостем, цікавлюсь, як цей дефіцитний товар взагалі тоді відпускався. Продавчиня розказує, що все масло вони отримували у великих картонних коробках одним великим монолітом. По технології його зачищали від жовтого, що потім здавали на випічку. Цей вже почищений шмат розрізали спеціальною ниткою з ручками по боках на 4 частини, а потім кожну з них ділили на три брусочки. Кожен покупець хотів шматочок, вирізаний ближче до середини, аби той містив менше жовтого кольору з боків.

Узагалі, на масло певний час навіть були талони. Вони давали право купити 300 грамів шоколадного і стільки ж вершкового масла.
— Не всім, звісно, вистачало, — резюмує продавчиня, — бували і сварки. Ми, пригадую, у кінці зміни по кілька разів перераховували отримані талони та звіряли вагу проданого. Було важливо, щоб усе сходилось.

Тотально порожні прилавки

В радянські часи часто торгували з коліс, об’їжджаючи ферми, теплиці, заводи. Також організовували ярмарки. Багато всього було в дефіциті. Часто звичайні люди думали, що у робітників торгівлі на місцях є можливість хапнути собі всього, чого душа забажає. Але, як виявляється, діяла рознарядка, тобто була чітка інструкція.

— У дефіциті були промислові товари, — розказує начальник відділу кадрів БМСП Тамара Вікторівна Вдовенко, — що особливо візьмеш з продовольчих? Коли у магазини щось дефіцитне завозили, ми і самі бігли туди в свою обідню перерву і вистоювали нарівні зі всіма, аби хоч щось купити. Пригадую, якось у товаристві проводився традиційний святковий розіграш для наших працівників. Кожен витягував папірець на право купівлі у мережі того чи іншого товару. І от наша прибиральниця, пенсіонерка Мотрона Іванівна, витягує «дозвіл» на єдині, такі гарні добротні шкіряні чоботи. Їй вони вже були не потрібні, а я так мріяла про них… Проте так і не зважилась про це сказати.

Втім «Супутник» пам’ятає не лише кращі свої часи, коли полиці заповнювались геть усім. Знає він, що таке і скрутні роки.

— Якийсь період був і тотальний дефіцит. Великі черги з’являлись, коли якогось товару привозили багато, — розказує Лариса Василівна Борщик, сьогоднішня завідувачка торговельно-роздрібного підприємства магазину «Супутник», яка в радянський час працювала у хлібному відділі. — На початку 90-х прилавки взагалі були порожні. Приходжу якось на зміну, а зовсім ніякого товару немає. Дуже добре це запам’ятала. А взагалі в радянський час було більше покупців. Ми на свята їздили кругом, часто розкладались у нас в парку, заїжджали і в Київ. Тоді ми саме почали працювати зі столичним булочно-кондитерським комбінатом і отримували на Бориспіль, може, по 150-200 кілограмових тортів, які зразу і розкуповувались. Пригадую, тільки їх привезли, а люди вже щільно стоять у холі і тільки виглядають, щоб їм ще дісталося… Цукерки ананасні і пташине молоко, шоколад «Оленка», згущене молоко, вже легендарні вина «Троянда Закарпаття» і «Оксамит України» чи не найкраще, мабуть, передають дух епохи того часу.

Як розказує місцевий пенсіонер з прізвищем Шаманський, якого зустріла у дворику за цегляною 5-поверхівкою на першому поверсі якого міститься гастроном, у 80-х тут було якого хочеш товару і скільки хочеш.
— «Супутник» вважався одним з кращих, — згадує дідусь. — Тут скуповувались практично всі, люди з сіл приїздили, бо добре знали тутешній рівень. Що сам особливо любив купувати? Те, що й зараз зазвичай беруть до столу, але найбільше чомусь хліба набирав.

«Смішні» помідори за 8 копійок

— Тоді за день ми могли продати 7 тонн коропа, — коментує керівник відділу гастрономії і молока Катерина Іванівна Шуменко. — Всю цю рибу розкладали на брезенті прямо під магазином, і черги були страшенні. Торгували і готовою рибою у будь-якому вигляді. Її ми отримували вкрай багато. Особливо копчену і смажену. Десь по лотків сто.

Вже насамкінець цікавлюся, чи правда, що люди з сіл приїздили в магазин з мішками, аби купити ковбасу (для себе, сусідів та рідних). Пані Катерина сміється, мовляв, це я вже перебільшую, щоб аж з мішками, але таке справді було, що майже «зачищали» полиці, оскільки подібна продукція в селі з’являлась рідко.

— Колись люди заможніше жили, але самого товару не вистачало, — каже вона. — Багато його йшло на Київ. Тривалий час у нас взагалі не було доступу до столичного м’ясокомбінату, який тоді вважався елітним і користувався схвальними відгуками навіть закордоння. Пам’ятаю, ми могли привезти і тонну ковбаси, а буквально за якийсь незначний час її спродати всю, бо люди постійно брали і брали. Але вся ця місцева продукція теж була смачна, бо ж ДСТУ діяли скрізь однакові. Це зараз ми можемо отримати «Краківську» ковбасу від трьох виробників, і вона за зовнішнім виглядом і смаком буде геть різна.

Асортимент ковбас був невеликий, але традиційної у нас час нарізки не було. Хіба люди просили нарізати на перекус під час обідньої перерви, то тоді звичайним ножем і нарізали.

— Пригадую, ми з родиною саме переїхали з Росії, де була дорожнеча і страшний дефіцит, — розказує дядя Женя, приятель пана Шаманського. — А тут під магазином саме машину добірних помідорів прямо з поля привезли. Ми такого ще не бачили. І от моя жінка питає, скільки вони коштують. А їй відповідають — по 8 копійок. Вона уточнює, чи за один помідор. Продавці сміються, відповідають, що за кілограм. От ви можете собі уявити, які тоді були доступні ціни навіть на хороші продукти харчування, не те, що зараз — платиш, але все не те...

У магазині були фактично всі відділи, що і тепер: кондитерка, бакалійний відділ, риба, м'ясо, овочі, соки і води.

до теми
1 липня всі працівники торгівлі у світі святкують своє професійне свято — День кооперації. І якщо у радянський час ця місцева кооператорська сила була надзвичайно потужна, оскільки Бориспільське міське споживче товариство (БМСТ) згуртовувало понад 300 людей (охоплюючи села району), то сьогодні ця міць трохи послабшала. Зараз у системі лише 100 людей. Проте у радянський час Бориспіль не був насичений торговими підприємствами, як сьогодні. Тоді, окрім «Супутника», продукти можна було купити у гастрономі «Ювілейний», «Урожайний», у магазинчику на вулиці Глібова та ще у кількох.

Валентина ОЛІЙНИК

Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl + Enter

Шановний відвідувач, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач. Ми рекомендуємо Вам зареєструватися або зайти на сайт під своїм ім'ям.

коментарі

Ваше ім'я: *
Ваш e-mail: *
Питання: 156+2
Відповідь:
Код: оновити, якщо не видно коду
Введіть код:
Календар публікацій
«    Жовтень 2018    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031