Бориспiль
C

i-visti.comСтара версія сайту

Головні новини

Ігор Крикливець: «Якщо у Борисполі реалізується новий генеральний план, то, вважатиму, моя місія перед містом виконана»

Ігор Крикливець: «Якщо у Борисполі реалізується новий генеральний план, то, вважатиму, моя місія перед містом виконана»

У березні 2018-го Ігор Крикливець був призначений на посаду начальника управління містобудування та архітектури у Борисполі. Ми говорили у його робочому кабінеті, переповненому картами-схемами міста, про старий генплан Борисполя та старт створення нового, про закиди прийняття зонігу «під столом», а також давні зв’язки нового архітектора зі скандальною будівельною компанією «Цитадель» та сьогоднішню місію нетутешнього чиновника для нашого міста.

— Ігоре Івановичу, де ви працювали до цієї посади?
— Був заступником міського голови Кременчука, що на Полтавщині, опікувався питаннями будівництва, ЖКГ. Потім працював у інспекції державного архітектурно-будівельного контролю, згодом був начальником відділу архітектури у Деснянській адміністрації Києва. З Кременчука пішов, бо закінчилася каденція, команда розформувалася. Це був гарний досвід, мені приємно за цю роботу. Я був заступником мера не з початку каденції, а попрацювавши начальником управління архітектури у Кременчуці, начальником управління будівельного контролю, вирулив те, що було зроблено не так до мене, тоді запропонували піти у заступники.

— Чим конкретним можете похвалитися?
— У Кременчуці порядок був, відносини були нормальні, мер був професіоналом. Багато екологічних програм ми запровадили. Розробили державну програму по звалищу, щодо створення сміттєсортувальної лінії, затвердили її, уклали договори із німецькими інвестиційними фондами. Розробили проект звалища — частково за державне фінансування — у проект заклали сміттєсортувальний завод. Проект пройшов держекспертизу. Також ми розробили лінію електромереж із зворотнім напрямком на генератори, а це енергія, яка накопичувалася на звалищі. Це цікава робота була. Багато було зроблено щодо транспортних сполучень.

— Кременчук і Бориспіль порівнюєте у певних питаннях, у розв’язанні проблем із сміттям, наприклад?
— Середні за кількістю населення міста України мають однакові проблеми: десь щось краще, десь — гірше. У Борисполі, однозначно можу сказати, керівництво міста працює на результат. Я не хвалю, а констатую факт. Із плюсів Кременчука з погляду архітектора — там застосована, працює і розвивається цифрова карта міста, що полегшує роботу архітектури, геокадастру.

— Правда, що вас запросив у Бориспіль на посаду архітектора особисто міський голова?
— Ми спілкувалися з мером щодо інших питань, інвестиційних, на той час я не працював і дізнався, що є вакантна посада, тому я запропонував свою кандидатуру, а голова погодився на мою участь у конкурсі.

— Не насторожувало, що ваші попередники не затримувалися, не було довго охочих очолити управління, а до архітекторів у нас традиційно ставляться із недовірою?
— Згоден, є своя специфіка у Борисполі. Але це питання ширше — це ставлення суспільства до чиновників: усі, мовляв, хабарники, для усіх знайдуться вироки, ярлики. Кожен вважає за потрібне якось принизити, огульно звинуватити, «дати пинка».

— Це ви про міських депутатів?
— Я не хочу обговорювати це питання в такому руслі. Скажу, що я завжди буду ставитися до депутатів із повагою, бо це загальне обличчя виборців. Якщо таке обличчя влаштовує усіх, значить, усе нормально. Але ж депутат дає людям обіцянки у кредит і має виконати. Якщо виконує — тоді без проблем.

— Скажіть чесно, вам комфортно працювати у міському політичному оточенні?
— Не дуже комфортно. Я бачу недоброзичливі погляди, часто відчуваю недовіру, несприйняття. Але я уже в тому віці, що особливо не переймаюся цим. Час покаже. У мене по-всякому було у житті. Сьогодні я роблю те, що маю робити на цій посаді. За свою роботу я готовий відповідати будь-якої хвилини перед будь-ким. Я вже працював раніше у Борисполі, був у різних ситуаціях, але час показав, що тоді я був правий.

— Ви обмовилися, що працювали у Борисполі. Де саме?
— Моя діяльність колись була пов’язана із будівельною компанією «Цитадель», правонаступником якої є «Вишиванка». Я був там головним інженером, я не робив нічого, за що б мені було соромно. За цей час ми займалися генпланом, залучаючи інвестиційні гроші на документ для міста, це було виваженим рішенням. У компанії були великі обсяги роботи, ми співпрацювали із проектантами, зробили швидко експертизу проекту, було багато правильних речей. Але із «Цитаделі» я пішов, коли власник почав за кошти інвесторів купувати Крайслери, винаймати тілоохоронців. Я не маю права когось засуджувати. Знаю, що розпоряджаючись інвестиційними коштами, треба їздити на велосипеді й жити у вагончиках. Пішов за власним бажанням безконфліктно, із дуже високої зарплати, залишившись з усіма у приятельських стосунках. Далі я не мав жодного стосунку ні до «Цитаделі», ні до «Вишиванки». Це був досвід.
— Можливо, звідтіля коріння недовіри до вас?
— Можливо. Але мені нічого соромитися.
— Ви живете у Києві. Важко добиратися до роботи?
— Так, потрібно до зими вирішувати питання оренди квартири чи кімнати у гуртожитку, бо громадський транспорт втомлює, але часу на пошуки житла бракує.
— Родину також перевезете до Борисполя?
— Подивимося. Донька виросла. Ми з дружиною лише вдвох, і ще собака.
— Коли б купували квартиру тут, то де б саме?
— Якщо відверто, я ще не вивчав будівельний ринок Борисполя, не можу порівнювати забудовників за рівнем кваліфікації. Купівля квартири — для мене дуже прискіпливе питання. Випадково, щодо питання скарги, я зайшов на одне будівництво, не представляючись, і скажу, що рівень будівельної культури сподобався, але придратися б знайшлося до чого. У принципі, чесно, забудовники Борисполя на належному професійному рівні, достойно несуть свій прапор, я володію ситуацію по Києву, тому є з чим порівнювати.
— Архітектурний вигляд центру міста Борисполя вам подобається?
— Він нормальний. Архітектурне обличчя міста потрібно прикрашати, але це питання перспектив розвитку Борисполя. Якщо генеральним планом вирішиться тема об’їзних доріг, то місто зміниться, тоді можна буде говорити про запровадження програми щодо утеплення багатоквартирних будинків — фасади зміняться. Потрібно розширювати пішохідні зони, сквери, парки — це вже після генплану. Найперша вимога — місто має бути комфортним для життя.
На мій погляд, невеликі українські міста повинні зберегти свою самобутність. У Борисполі хороша робота музейних працівників. Ми разом обговорювали питання архітектурних традицій у місті, мені сподобалося, що тут встановлюються нові пам’ятники.
— Вам закидають, що виступаєте російською, а зі мною ви спілкуєтеся гарною українською, ще й у вишиванці.
— Вишиванка — це випадковість, чесно. До речі, це решетилівка, чим славиться Полтавщина. Українською письмовою я володію краще, ніж усною. Російська мені зручніша. Суржика не сприймаю. Потрібно говорити державною — будь ласка.

— Чи є у Борисполі вільні земельні ділянки і за яким принципом вони розподіляються?
— В основному, у Борисполі земельні ділянки розподіляються за сімейним принципом — батьківська земля, поділ. Щодо надання нових наділів, то замовник у публічній карті міста може визначитися із місцем ділянки та з її призначенням, подати заяву до управління архітектури і отримати висновок — можливо чи неможливо її оформлення, згідно із генпланом, тоді управління землекористування опрацьовує матеріали, а сесія приймає рішення.

— Ви ще не отримали земельну ділянку тут?
— Ні. Мабуть, мені й не коректно її отримувати. Я займався землею у Кременчуці і теж так вважав. Моє право не реалізоване ні на садибну ділянку, ні під будівництво, лише на гараж. Може, це і ненормально.
— Як архітектор побудували власний дім?
— Дерев саджав багато, власного будинку не побудував, будував дачу, багато багатоквартирних будинків — я був виконробом, був на лінійних роботах, проектувальником.
— Хабарі пропонують архітектору?
— Взявши хабара один раз, я вже не зможу працювати тут, бо доведеться від когось залежати. Це моя виважена позиція.
— Нещодавнє прийняття зонінгу далося нелегко. Вас звинувачують, що документ затвердили із непрозорими правками.
— На сесії міськради в очільника транспортної комісії прозвучало дуже багато запитань, на які я хочу публічно відповісти. Усе, що буду озвучувати, навіщо прийняли зонінг, а тепер потрібен генплан, це не моя особиста заслуга, а довга прискіплива професійна робота управління архітектури, міського голови, виконкому та депутатів. Це колективний труд, а я лише про це говорю. Питання генплану не сьогодні виникло, ця важка тема вже ведеться давно Анатолієм Федорчуком, Дмитром Гопанчуком, її не видно на загал. Генплан визначає стратегію і перспективи розвитку міста — це межі міста в першу чергу. Державними нормами генплан розробляється, як правило, на 20 років, нинішній генплан Борисполя приймали у 2007 році, але є потреба нового, бо потрібно розширення водозабору, назріло питання транспортних сполучень, сміттєсортування, очисних споруд, зон для інвестиційної діяльності тощо. Депутати вже підтримали початок розроблення генплану. Зонінг дав змогу тактично виграти. У чому плюс? Навколо озера Гульківка затверджено зелену зону. На вул. Н.Яремчука, вул. Братів Шило, вул. М.Приймаченко, у районі Соцмістечка — теж зелені зони. Зонінг дозволив оформити земельні ділянки, є низка вулиць, де люди користувалися землею і не могли її оформити, також виділити ділянки воїнам АТО на пров. Княжицькому.

— Дехто підозрює щось незаконне чи замовне у змінах до зонінгу.
— За зонінг, згідно із державними будівельними нормами, відповідає автор-розробник. Процедура передбачає громадські обговорення, отримання зауважень і пропозицій, які розробник обмірковує 10 днів, приймає рішення і оформляє документально. Усі правки були винесені на депутатські комісії, на обговорення громади разом із будівельною радою, усе оформлено протоколами, є письмові заяви від людей, був розгляд сесією. Процедура витримана. Ніяких таємниць немає. Автор проекту зонінгу Сергій Маркітаненко спілкувався з людьми. На стадії обговорення це був робочий документ. Управління архітектури перевіряло місце розташування об’єктів соцсфери. До нас були і ще будуть неодноразові запити стосовно протоколів змін. Коли на сесії заявляють, що я під столом у кафе приймаю зонінг у Маркітаненка, то я відкрию секрет — ми разом пили каву. Документ зонінгу був представлений у електронному вигляді на сесії із роздрукованою пояснювальною запискою. Юридично документ прийнятий з моменту його затвердження сесієї міськради.

— Яка проектна організація займатиметься виготовленням генплану? Які це кошти?
— Уже прийнято рішення щодо початку фінансування виготовлення документу. Я надав міському голові усю інформацію про можливі профільні інститути-розробники: «Український державний науково-дослідний інститут проектування міст «ДІПРОМІСТО», ТОВ «Рабен», ТОВ «Цивільпроект». Буде у нас створена робоча група, яка разом із громадськістю визначиться із техзавданнями щодо розробки, закладе завдання документу. Потім буде зрозумілим кошторис. На виготовлення генплану йде приблизно рік.

— Думаєте, при підготовці до виготовлення генплану на управління архітектури не посиплються знов шишки?
— Ви натякаєте на претензії від депутатів, але тут інша проблема — етика спілкування у суспільстві. Я, наприклад, не уявляю такої ситуації, що когось звинувачував безпідставно. Мене депутат з трибуни звинувачує, що я під скатертю приймаю зонінг. Що мені робити? Оправдовуватися, перекрикувати? Якщо людина поставить питання, я відповім, а тут він вирок уже виніс, і я не зможу його переконати, краще промовчу, щоб не відповідати у такій же манері.
Мені дуже допомагає професійний колектив управління архітектури, де кожна людина на своєму місці, немає непорозумінь. Засмучує часто необ’єктивне ставлення до управління, хоча колектив робить багато, усе для людей.

— Кажуть, управління має скоро розміститися за новою адресою?
— Давайте не будемо забігати наперед. Так, я написав листа на виконком із відповідним зверненням, рішення поки немає. Питання переселення актуальне, ця будівля аварійна, не підлягає капремонту, а швидше знесенню, хоча і має історичний вигляд. Це місце достойне сучасної нової будівлі.
— Багатоповерховий будинок?
— Не готовий сказати. У мене була ситуація: людина побудувала кафе без дозволів, я пред’являю претензії, мовляв, об’єкт нічому не відповідає. А він: подивіться навколо, чому саме він має відповідати? Я і задумався. Одні кажуть, що таун-хаусам не місце в Борисполі. Я не згоден. Але вони мають бути законними, вводитися по схемі багатоквартирної забудови. Треба дотримуватися законодавства.

— Щодо проблемного довгобуду Кінг-Конг уже вдалося вникнути у ситуацію?
— На сесії прозвучало, що нехай архітектор подивиться, чому там будується ще й спортивний об’єкт. Я сходив, подивився. Спорткомплекс там був у складі попереднього проекту. Питання потребує вивчення. Там проблема із отриманням техумов на електропостачання.
Ігор Крикливець: «Якщо у Борисполі реалізується новий генеральний план, то, вважатиму, моя місія перед містом виконана»

— Чи достойна оплата праці у архітектора? Це головний показник для якості роботи?
— Не хочу обговорювати питання зарплати на загал. Вона достойна. Мені її треба оправдовувати, багато працювати. Зараз стоїть питання про підняття платні. Але мене сумно від того, як ставиться держава до своїх службовців. Формувати уявлення, що всі чиновники є хабарниками — це ненормально, це породжує недовіру суспільства до влади, що не вирішується зарплатою. Ще проблема — в Україні немає системи підготовки кадрів, яка була колись. Щоб дорости до начальника відділу, спеціалісту потрібно працювати 3-5 років, не перестрибуючи щаблів кар’єрних сходів. Бо у держслужбі важливі й рівень спілкування, і рівень відповідальності, і фаховий досвід. Коли у нас люди із посади зам­міністра починають трудову діяльність, то про який результат їхньої роботи може йтися? І зарплата цієї проблеми не вирішить. Соціалістична модель суспільства давно змінилася, а тепер яка? Релігія — об’єднуюча сила? Стосунки з Богом — це інтимне питання. Куди ми йдемо? Яка у нас ідея? Нам іноді нав’язують те, що нам не прийнятне.

— Які завдання у роботі ви ставите на цьому етапі життя?
— Якщо у Борисполі реалізується генеральний план, то я буду вважати, що моя місія перед містом виконана. Ще є кадрові завдання по управлінню, які я б не хотів би озвучувати.
— Який ви керівник?
— Спочатку підлеглі на мою прискіпливість реагують насторожено, а потім звикають і розуміють, що так правильно. Голос не підвищую. Мені дивно спостерігати на сесії тенденцію — хто кого перекричить.
— Яка ви людина?
— За гороскопом я Рак, тому зовні спокійний, а всередині постійно зважую рішення, вимогливий сам до себе.
— Де б хотіли жити на пенсії?
— Хотілося б, звичайно, на Таїті. Жартую. Але у мене такий вік, що про пенсію думати не хотілося б, а більше про активне життя.
— Скільки вам років?
— 61 буде у липні цього року.
— Що дратує у людях?
— Жлобство! Вважаю, будь-які непорозуміння можна логічно розсудити, а коли людина не готова до конструктиву — це розчаровує.
— Маєте хобі?
— Раніше багато часу присвячував спорту, зокрема, волейболу, сьогодні займаюся собакою — це боксерка, їй 8 років, розумна.
— Що читаєте?
— Багато сміття — різні детективи. Але коли мізки потрібно поставити на місце, переходжу на класику.
— Яка у вас освіта?
— Вища. Закінчив Дніпропетровський інженерно-будівельний інститут. Скажу, база радянських вишів була дуже хорошою. Знаю по собі.
— Що важливо у житті?
— Бути самим собою. Не лукавити по відношенню до себе.
— Так можете сказати про себе?
— Стараюся. Є кілька речей, за які мені може бути соромно, але це мої внутрішні оцінки.


Оксана КОБЗАР
Фото Тетяни ХОДЧЕНКО

Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl + Enter

Шановний відвідувач, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач. Ми рекомендуємо Вам зареєструватися або зайти на сайт під своїм ім'ям.

коментарі

Ваше ім'я: *
Ваш e-mail: *
Питання: 156+2
Відповідь:
Код: оновити, якщо не видно коду
Введіть код: