Жк Мрия
Бориспiль
C

Головні новини

Із Донецька — до Борисполя: як багатодітна мати-одиначка Надія Тюленєва втекла від війни та обживається в новому місті «з нуля»


Із Донецька — до Борисполя: як багатодітна мати-одиначка Надія Тюленєва втекла від війни та обживається в новому місті «з нуля»

Наша героїня Надія Тюленєва, переселенка із Донецька, зараз мешкає з чотирма неповнолітніми дітьми у Борисполі. Вона мати-одиначка: від першого чоловіка, з яким прожила 13 років у цивільному шлюбі, має трьох дітей, від другого — двох. Старший син уже дорослий, має свою сім’ю. Родина спілкується російською, але завжди були і є українцями.

Надія приїхала із дітьми до Борисполя у вересні цього року. Тут її знайомі, то на перших порах тимчасово оселилася у них. Але з дітьми було нелегко ужитися, тому змушена була шукати іншого прихистку. На питання, чому приїхала тільки зараз, відповідає: «Страшно було. Страшно там, але і їхати було страшно. Молодшому, Ванечці, два рочки було, коли почалася війна. Був страх за сім’ю: куди я подінуся, як повезу дітей у невідоме? Усе треба: горщик, памперси, пляшечки, а дівчатка-погодки теж малі були, з ними як? Був тяжкий період, коли нам не платила ні Україна, ні Донецьк, виплат не було, гуманітарку давали. Як дали вівсянку, то якийсь період тільки нею і харчувалися. Не тільки я так, всі, хто там залишався, всі це пережили. Грошей не було, хліба, нічого...».
Жінка розповідає про ситуацію у Донецьку зараз: «Обстріли іще є на окраїнах, ближче до українського боку: Березово, Абакумово, Михайлівка, Красногоровка… Танки з мінометами стоять... І куди подітися? Ми як жертвоприношення якесь… За що, чому — невідомо», — бідкається колишня мешканка Донецька.

Надія зізнається, що, попри усе пережите в Донецьку, виїздити не хотіли і не планували, але одного дня вона не витримала: поїхала. У Борисполі їй порекомендували звернутися за допомогою до депутата міської ради Боженка Євгена, але він у відпустці був. Помічник його, Людмила, вислухала Надію, обіцяла зателефонувати, діти пішли в школу №1. «Боялася, що погано ставитися будуть до діток з Донецька, але ні, їм співпе­реживають. Спочатку, побувши трохи в Борисполі, збиралася повертатися назад. У відчаї була: жити немає за що, роботи нема», — розповідає жінка. У фонді соцзахисту допомогу родині та виплати обіцяли, але ж чекати треба, можливо, кілька місяців, доки документи пройдуть перевірку та оформлення. Як жити з чотирма малими дітьми різного віку: синок-першокласник у першу зміну вчиться, з 8 до 12, потім молодша донька з 12 до 15.30, середня з 14 до 18.30, а старша, семикласниця, з 13 до 18.30-ти – у різний час розклад уроків», — каже жінка. Говорить, звикла в Донецьку, що діти всі зранку в школі, потім на гуртки, ввечері вдома всі збираються. Тому у відчаї хотіла повертатися до Донецька: там війна, але все рідне, житло своє.
Із Донецька — до Борисполя: як багатодітна мати-одиначка Надія Тюленєва втекла від війни та обживається в новому місті «з нуля»

Хотіла повернутися
Пішла в школу, документи дітей забирати, щоб назад їхати, але раптом їй зателефонувала помічник депутата Боженка і порекомендувала до Ярослава Годунка, секретаря міськради, піти. «Поки чекала під кабінетом, познайомилася з Олею Рижкіною, поспілкувалися, поділилася наміром повернутися, а вона: ти що надумала, не треба, ти ж від війни втекла. Потрапила на прийом до Ярослава, а той познайомив мене зі своїм помічником, волонтером Ігорем Філатовим, він групою «Твори добро» займається, людям допомагає. Так ми і не поїхали назад, залишилися», — згадує Надія.

Допомогли, як рідній
Ігор із друзями Надії з переїздом допоміг, кімнату знайшов у гуртожитку в Соцмістечку. Олександр Єрмоленко, Павло Панайотов переїхати допомогли, перевезли, грошей ні за що не взяли. Координатор Аня Ткалич досі дзвонить Надії, запитує, як обжилися, чи не голодні, чи треба щось. «Мені навіть соромно від такої уваги. Нас зустріли і допомогли, наче рідним. Думала, нарікатимуть: хто ти така, нащо приїхала, дітей виводок привезла. Але не я ж цю війну почала, не я ж стріляла…», — розчулено каже переселенка.
Волонтери Надію влаштували на роботу у Фору — вона погодилася, уже проходить стажування; обіцяли платити до 8000 грн, планує шукати ще і підробіток, працювати у вихідні. Хоче заробляти, щоб винаймати житло і піти із гуртожитку. «Мені з дітками хоча б у приватному секторі до когось поселитися, може, до старих немічних людей, я б їм допомагала натомість: їсти приготувати, прибрати, продукти купити, на городі працювати — я вмію. Хай і води в хаті не буде — принесу, справлюся, — планує Надія. —У гуртожитку цигани поряд живуть, а це безлад постійний і бруд. Вимиваю, вичищаю все постійно, але намарно».

Про минуле
У Донецьку жінка працювала на заводі «Норд», потім на хімзаводі, сподівалася, що звідти піде на пенсію раніше, бо шкідливе виробництво. А ще підробляла нянькою, за старими людьми доглядала. Як була в декретній відпустці, на закрійницю вивчилася.

У Донецьку в Надії залишилася мама, їй 70 років, жінка нікуди їхати вже не хоче, та й за квартирою дивитися треба. Колишні чоловіки Надії невідомо де перебувають, діти за ними сумують, але ті не дають про себе знати і не допомагають. Окрім старенької, інших родичів Тюленєви не мають, тож вони покладаються лише на себе та допомогу небайдужих.

До Борисполя, каже, уже почала звикати, молодшим тут подобається, а от старша донька ображається, що переїхали, сумує. У Донецьку в Туленєвих було облаштоване життя: і житло своє, і робота, одяг, іграшки, школа, гуртки, секції. Дівчатка гімнастикою займалися, хоровим співом, танцями, малюванням, гурток вишивання та народної творчості відвідували, завжди при ділі були. Але війна все змінила. Діти досі літаків бояться: як чують, завмирають, наче сховатися хочуть. Звук якийсь чи тріск почують — здригаються.

• Надія вдячна Ігору Філатову та іншим волонтерам бориспільської групи благодійників «Твори добро», які домовилися про безкоштовне лікування дітей у сімейній стоматологічній поліклініці «СтудіоДент», а також фахівцям клініки.

«Молюся за людей, які допомогли»
Я плачу від розчулення та молюсь за людей, які допомогли мені. Після того, як про нас у Фейсбуці написали, багато дзвінків було, люди приїздили з допомогою... Я, на жаль, не встигла записати, як кого з них звати. Один чоловік, Сергієм звуть, і м’ясо привіз, і рибу, масло вершкове домашнє. Одна жіночка — солодощі , а інша — Клавдія— соки для дітей. Волонтери через Фейсбук гроші зібрали на перший час, карту банківську відкрили для допомоги. Спочатку бориспільці 4000 гривень назбирали, потім Ігор Філатов із друзями ще стільки ж дали від себе. Із цих грошей за житло плачу; а ще перехворіли діти, на ліки витратила частину, продукти купую. Коли
довідку малозабезпеченої дадуть — діти зможуть харчуватися в школі гарячими обідами, а зараз їм з собою їжу треба давати. У соцслужбі обіцяли виплати як багатодітній, і як одинокій мамі, а ще допомогу малозабезпеченим, але на це треба час. Чи віддадуть мені заборгованість як матері-одиначці за попередні
роки, не знаю, я ж громадянка України, а в Донецьку нічого не платили.

Наталія ТОКАРЧУК,
фото автора та із соцмережі

Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl + Enter

Шановний відвідувач, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач. Ми рекомендуємо Вам зареєструватися або зайти на сайт під своїм ім'ям.

коментарі

Ваше ім'я: *
Ваш e-mail: *
Питання: 156+2
Відповідь:
Код: оновити, якщо не видно коду
Введіть код:
Читають Обговорюють
Купити квартиру в Києві
Календар публікацій
«    Березень 2024    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031