Бориспiль
C

i-visti.comСтара версія сайту

Головні новини

Ігор Філатов: «Допомагати безкорисно — вміння сильних духом людей»

Ігор Філатов: «Допомагати безкорисно — вміння  сильних духом людей»

В Україні волонтерський рух розпочався в 90-х роках, а офіційно його визнали 10 грудня 2003 року, згідно з постановою кабміну. У всьому світі 5 грудня відзначають Міжнародний День волонтера — international volunteer day. Україна — єдина країна, де цей день переходить у День Збройних сил, який відзначається 6 грудня.

«Вісті» зустрілися з бориспільським волонтером Ігорем Філатовим, щоб поговорити про благородну місію допомагати іншим та що до цього спонукає. Його було важко вмовити на розмову для газети, бо він не хоче вихвалятися. Каже, нічого не зробив би один, без участі однодумців; усе зроблене — це спільна заслуга. Ігор вважає себе сильною особистістю, він не втомлюється вчитися, а, переживши колись труднощі через травму, зрозумів, що духовність важливіша за матеріальне. Тому мріє про дружину, яка поділятиме його погляди, та дітей, яким готовий передати щось набагато цінніше, ніж квартира та машина.
— Ви вирішили змінити фор-мат вашої діяльності та створити громадську організацію. Чому?
— Зараз громадська організація проходить реєстрацію і діятиме офіційно. Це була необхідність, адже для мене немає різниці, як допомагати людям — офіційно чи ні, я робив і буду це робити. Пропрацювавши певний час як волонтер, я зрозумів, що необхідно виходити із формату групи в соцмережі й перейти до ГО, щоб займатися важливими справами та брати участь в конкурсах на отримання допомоги чи писати грантові пропозиції для залучення коштів. Благодійні внески не дають організувати допомогу в такому обсязі, який необхідний, хоч є багато крутих ідей. Хочеться налагодити зв’язки з волонтерськими організаціями з інших країн для обміну досвідом, для спільних проектів.

— Чи багато однодумців, які стануть членами ГО, маєте?
— Багато. Ми створили групу небайдужих в соцмережі рік тому. Зараз число підписників — 6000 осіб. Активних членів організації — близько 60, і це непогано для Борисполя. Група в Фейсбуці називалася «Добро», потім «Даруй добро», назва ГО буде аналогічною, англійською Give Good, ми вибирали її колективно, голосуванням в мережі.
— Який «соціологічний портрет» волонтера Бориспільщини?
— Якщо брати нашу організацію, то це люди від 28 до 45 років, переважно з вищою освітою та стабільною роботою, які чогось досягли у житті, але готові віддати частину часу, енергії, грошей, аби змінити суспільство на краще та його ставлення до проблем. Це альтруїсти і добрі люди. Дехто вважає доброту — слабкістю, але це не так. Допомагати безкорисно — вміння сильних духом людей.

— Я вважала, що волонтерством займається молодь, яка «легка на підйом», активна.
— Так і мало б бути. Але молодь Бориспільщини не надто активна. Основне коло їхніх інтересів — відпочинок в барі чи нічному клубі, або з пляшкою пива в парку. Я сам колись був таким. Вважаю, це недолік виховання і відсутність популяризації соціальних та молодіжних рухів. Є, наприклад, у Борисполі Молодіжний парламент. Якось я завітав на зустріч нашої молоді із делегатами з Литви, теж членами їхнього Молодіжного парламенту. Зустріч мене шокувала — було враження, що це не зустріч молодих, а партійні збори часів Союзу. У президії — представниці виконкому середнього віку, вони і представляли молодь і відповідали на запитання гостей. А реальна молодь сиділа в залі і мовчала, бо їм не дали слова. Іноземний делегат запитав, що робить Молодіжний парламент в Борисполі, а представниця виконкому відповіла — «ми проводимо ярмарки і концерти». «Це добре, — каже литовець, — але як це впливає на згуртованість молоді і як вирішує суспільні проблеми?». Думаю, відповідь очевидна: ніяк.

— Вирішенню яких питань ви приділяли увагу цього року і які плани маєте?
— 2018-й був для нас роком відвідин дитячих будинків. Маємо два «підшефних» дитбудинки — у с. Циблі та с. Сезенків. Організовували збір речей та коштів для них, організовували поїздки дітей на прогулянки-екскурсії в Київ чи у Макдональдс. Ще готуємося до поїздки на Схід. Підшефні діти готують малюнки для воїнів, ми зайняті збором коштів, продуктів, амуніції тощо. Є гарний план щодо неформальної освіти для дітей з дитбудинків — тренінги, які допоможуть знайти їм своє «я», навчитися спілкуванню та виживанню. Є ідеї щодо екологічних проектів, це ак-туально в Борисполі.

— Як прийшли до думки займатися волонтерством і створити спільноту небайдужих? Це пов’язано з вашою освітою чи основною роботою?
— Закінчив спочатку МАУП, потім Університет Економіки, але за спеціальністю не працював, пішов на курси радіоведучих та дикторів, хотів спробувати себе. Пройшов кастинг на роботу в радіо «Голос столиці», але потім покинув, бо не можу займатися тим, що вимагає бути нещирим, говорити речі, з якими не згоден. Я на волонтер-ських засадах часто брав участь у проектах інших організацій, і подумав — я можу цим займатися, і навіть краще. У мене є організаційні якості, а допомога людям приносить задоволення. Я побачив, що, крім мене, є ще такі люди, які готові стати частиною команди. Тому прийшла думка створити платформу і об’єднати однодумців.
Колись прийде і мій час піти з цього світу, і я хочу, щоб після мене залишилась справа, якій я можу віддати свою любов, те відчуття, яке не дадуть ніякі гроші чи матеріальні речі. А дітям, якщо вони у мене будуть, залишити не квартиру чи машину, а щось незрівнянно більше та цінніше. Не знаю, чи наступлять часи, коли держава зможе надавати людям підтримку, якої вони потребують, і волонтери стануть непотрібними, але в даний час їхня робота не тільки актуальна, а необхідна, бо у суспільстві, на жаль, переважають споживацькі цінності: заробити, витра-тити, купити найдорожчі телефон, одяг, авто...
Ігор Філатов: «Допомагати безкорисно — вміння  сильних духом людей»

— Чи маєте хобі, крім вашої діяльності?
— Я працюю над собою, з часом пізнаю різні свої сторони: так, в 20 років я знав одного Ігоря, в 25 — іншого, зараз, в 30 — пізнаю чергову свою сторону. Багато читаю, в тому числі книжки із психології, не даю мозку відпочинку, він має працювати. Людина сама собі ключ і замок. Тільки пізнавши себе, зрозумієш себе та зможеш перемогти внутрішні страхи та сумніви.

— Друзі розуміють, розділя-ють ваші погляди?
— Здебільшого ні. Я люблю та поважаю колишніх друзів, з якими я ріс та вчився, спілкувався до того, як зайнятися благодійністю, але зараз у мене немає з ними нічого спільного. У певний момент та в певному віці ми були цікаві один одному, потім хтось поринув у бізнес, хтось створив сім’ю. Це нормально, адже в кожного свої мета та призначення.

— Думаєте про створення власної сім’ї?
— Звичайно. Були відносини, але не настільки серйозні, щоб створити сім’ю. Для мене шлюб — серйозна справа, моя майбутня дружина має розділяти мої погляди та інтереси, доповнювати, бути цікавою та сильною особистістю, хай навіть сильнішою та освіченішою за мене — це не проблема, адже я постійно прагну самовдосконалення та вчусь. Я не поспішаю, бо що має статися — те станеться.

— Ви — віруюча людина?
— Так, я вірю в Бога, але не відвідую якісь зібрання. Віра — вона в душі і серці, а не в зовнішніх проявах. Думаю, Бог наділив мене силою та вмінням вести людей за со-бою, зацікавлювати їх. Допомагати — це моє призначення. Колись у мене була серйозна травма ноги, і я пройшов довгий період реабілітації, майже чотири роки, і тоді зрозумів, що є інший вимір життя, не матеріальний.
Лао Цзи колись сказав: «Ти ніколи не втомишся займатися тим, що ти любиш». Мені подобається віддавати і дарувати добро, і мені це ніколи не набридне. Думаю, я знайшов справу свого життя.

Наталія Токарчук

Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl + Enter

Шановний відвідувач, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач. Ми рекомендуємо Вам зареєструватися або зайти на сайт під своїм ім'ям.

коментарі

Ваше ім'я: *
Ваш e-mail: *
Питання: 156+2
Відповідь:
Код: оновити, якщо не видно коду
Введіть код: