Бориспiль
C

i-visti.comСтара версія сайту

Головні новини

Трагедія в Дівичках: аби врятувати життя пораненим бійцям, зібралися усі медики. Навіть ті, які були у відпустці

Трагедія в Дівичках: аби врятувати життя пораненим бійцям, зібралися усі медики. Навіть ті, які були у відпустці

Як вже повідомлялося , 4 серпня передобідньої пори на військовому полігоні у Дівичках (Переяслав-Хмельницький р-н, Київська обл.) сталася трагедія.

Під час навчальної стрільби з міномета міна випадково влучила в окоп, в якому перебували військовослужбовці. У результаті цього один з них загинув на місці, а п’ятеро зазнали тяжких поранень. Поранених було доставлено до Переяслав-Хмельницької центральної районної лікарні, як до найближчого медичного закладу, і завдяки високопрофесіоналізму та злагодженій роботі лікарів їхні життя були врятовані.

Як це відбувалося, розповів заступник головного лікаря ЦРЛ, в.о. завідувача хірургічного відділення Богдан Єзерський, 35 років, якому довелося організовувати порятунок поранених бійців.

“Були напоготові, попередили всіх медпрацівників”

– Про цю надзвичайну подію тієї п’ятниці після одинадцятої години мене сповістили мої друзі, які працюють у Дівичківській військовій частині. Я ж, не чекаючи офіційного повідомлення, цю звістку передав головному лікарю ЦРЛ Володимиру Григоровичу Якименку, і ми оперативно почали готуватися до надання їм необхідної меддопомоги, – згадує Богдан Олександрович. – Терміново було попереджено працівників рентген-служби, лабораторії, центру переливання крові, а також медперсонал усіх лікувальних відділень. Усі поставилися до цього з великою відповідальністю. До лікарні прийшли навіть ті лікарі, медсестри та санітарки, які були у відпустці. Вже згодом я дізнався, що деякі з них “летіли” сюди прямо з городу чи пляжу, серед них був і завідувач хірургічного відділення Андрій Єхало. Одним словом, тут був повний склад медичних працівників ще до приїзду поранених бійців, і кожен з них був готовий оперативно включатися в роботу.

В очікуванні поранених одні стояли під хірургічним відділенням з перев’язочним матеріалом та каталками, інші готували в операційній та реанімаційному відділенні все необхідне для проведення термінових хірургічних операцій одночасно усім п’ятьом військовикам. Адже достеменно ніхто не знав, у якому стані вони прибудуть і яка саме їм потрібна буде допомога. Тож щойно військовий “УАЗ” із трьома менш постраждалими (55-річним Миколою Соценком, який родом із Херсона, 41-річним В’ячеславом Баренцевим із Дніпропетровщини та 41-річним Дмитром Прищепою із Кривого Рогу), а за ним – дві “швидкі” із тяжкопораненими (41-річним Євгенієм Поповим із Кривого Рогу та 33-річним Олександром Долбіним із Запоріжжя) влетіли на територію лікарні, ми відразу приступили до роботи.

“Кров бійців стікала з “УАЗа”, як з вантажівки стікає сік жому”

Аби якнайшвидше доставити поранених на лікарняні ліжка і приступити до їх обстеження, Богдан Єзерський особисто взяв участь у транспортуванні їх каталками з “УАЗу” до палат.

– Хлопці, закривавлені та бліді, лежали у військовому “УАЗі”, хтось на ящиках з-під боєприпасів, хтось – на запасному колесі, – згадує далі хірург. – Вони були в шоковому стані і, не розуміючи до кінця, що з ними сталося, лише лаялися вголос. Усі поранені втратили багато крові. Так багато, що вона стікала з “УАЗа”, як ото з вантажівки стікає сік жому. Видовище було не для слабонервних.

Євгенія Попова, який був у стані клінічної смерті, та Олександра Долбіна, який також був у вкрай тяжкому стані, поклали на операційні столи і медики, не гаячи ані хвилини, поділившись на бригади, розпочали негайне оперування. Життя Попову п’ять годин поспіль рятували Богдан Єзерський та його колега-хірург Віталій Гетьман, 28 років, а Долбіну – хірург Ашраф Абужаійаб, 41 рік, (відомий у місті, як Хасанович) та травматологи Павло Коврига, 43 роки, і Андрій Кухар, 25 років.

– Про знаходження й вилучення осколків з тіла тоді не йшло взагалі. Головним було зупинити кров і врятувати їхні життя. Дуже важко було зупинити кров у Попова, в живіт якого осколок від міни потрапив через легені. У результаті цього у нього стався відкритий гемопневмоторокс, великі розриви шлунку і підшлункової залози, пошкодження селезінки, тонкої кишки та її брижки, лівої нирки, хребта.

Для порятунку травмованих у відділенні трансфузіології було взято кільканадцять літрів крові.

– Слава Богу, що її там було вдосталь, адже лише Попову було влито понад п’ять літрів крові та ще близько п’яти літрів плазми, – сказав Богдан Єзерський.

“З війни повернулися живими, а тут ледь не загинули”

За словами лікаря, в груди Долбіна влучив осколок із людський кулак. Тож і він був на грані життя і смерті. На щастя, завдяки високому професіоналізму лікарів все минулося добре. Це підтвердили й лікарі зі столиці, які приїхали сюди незабаром.

Того дня усіх п’ятьох військовиків після того, як вивели із больового травматичного шоку, максимально обстежили, в тому числі й на транспортабельність, реанімобілями госпіталізували до Київського військового шпиталю, де продовжилось їхнє лікування. Наразі четверо із них вже міцно стали на ноги. Потихеньку видужує і Євгеній Попов.

– Так склалося, що, вони усі перед тим, як потрапити до Дівичківської військової частини, несли службу в зоні проведення АТО. Кажуть: з війни повернулися живими та неушкодженими, а тут, де вирує мирне життя, через фатальний збіг обставин ледь не пішли із життя. Я ж та всі мої колеги дуже радіємо що нікого з них не втратили, – каже Богдан Олександрович.

Він, відправивши поранених бійців до столиці, того ж вечора провів ще й дві операції місцевим хворим.

– Я вже звик спати по 2-3 години в день. Нічого не вдієш, сам собі обрав професію, яка задля порятунку людського життя змушує бути напоготові щогодини, щохвилини, – сказав наостанок Богдан Єзерський.

Володимир Якименко, 65 років, головний лікар ЦРЛ:

– Я пишаюся високим професіоналізмом своїх колег, але мене це не дивує. Бо знаю, що кожна людина, яка працює в нашому колективі, окрім професійних навиків має такі риси характеру, як відповідальність, небайдужість і щиросердність.

В день трагедії мені телефонувала начальник департаменту охорони здоров’я КОДА Алла Арешкович, питала скільки потрібно крові, які ліки необхідні. Я сказав, що для порятунку життя бійців у нас все є. Вона була здивована, а коли через пару годин приїхала в лікарню й переконалась, що ми все зробили правильно, подякувала.

Олена МАТВІЄНКО


Вісник Переяславщини
БКБМ

Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl + Enter

Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь. Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо зайти на сайт под своим именем.

комментариев

Ваше имя: *
Ваш e-mail: *
Вопрос: 156+2
Ответ:
Код: оновити, якщо не видно коду
Введите код: