Бориспiль
C

i-visti.comСтара версія сайту

Головні новини

Дівчина, яка бачила справжню війну

Дівчина, яка бачила справжню війну

Ми звикли говорити про захисників України у чоловічому роді, часто забуваючи про захисниць. Як кажуть, у війни не жіноче обличчя. Але чомусь саме це слово — жіночого роду... І багато дівчат залишають свої мирні оселі та йдуть на цю війну заради підтримки миру, в якому живуть більшість українців.

Таня Головаха, медсестра реанімаційного відділення Бориспільської ЦРЛ, пішла служити в АТО, коли їй не було й 24-х років. Двадцять місяців вона перебувала на передовій. Витягувала з поля бою поранених бійців, під обстрілами надавала їм першу допомогу. А, здавалося б, цій чорноокій красуні тільки й робити, що бігати на побачення, закохуватися, носити красиві сукні… Тільки дівчина поїхала туди, де кожну мить її могли вбити. І працювала сестрою милосердя в самісінькому пеклі, яке не кожен чоловік зможе витримати.
Ми поспілкувалися з Тетяною у міській лікарні, де вона відновлюється після операції.

— Коли ще навчалася в медучилищі, часто дивилася фільми про війну і думала: я б теж пішла воювати, — розповідає Таня. — А коли під час четвертої хвилі мобілізації прийшла повістка з військкомату, навіть не вагалася.
Служила медичною сестрою в 53-й бригаді, потім — начмедом. У нашій медичній роті було чотири жінки. Пам’ятаю, перший виклик був у село Червоний Жовтень під м. Щастя. Наших хлопців страшенно обстрілювали, було багато поранених. Доводилося витягувати їх з поля бою, майже як у тих фільмах, які бачила у підлітковому віці. Насправді це дуже страшно. Коли «накриває» «Градом», врятуватися взагалі неможливо.

— До АТО працювала медсестрою в реанімаційному відділенні лікарні, але того, що довелося побачити на передовій, ніколи не забуду, — продовжує дівчина тихим голосом, а в очах — біль. — Відірвані руки і ноги, мізки, внутрішні органи… Все, що є у людини, було розкидано по полю. Я бачила, як на очах, миттєво, сивіли чоловіки… Зараз часто чую інформацію: у зоні АТО загинуло дві, чотири людини. Проте це не завжди так. Загиблих набагато більше...

Лягаючи спати, ми не знали, чи прокинемося живими. В мене було двоє близьких друзів. Коли нас «накрило» мінометним обстрілом, один втратив руку і ногу, другий — загинув.

За словами Тетяни, на фронті вона зрозуміла ціну життя і цінність справжніх людських стосунків.
— Ти розумієш, що поряд з тобою твої побратими, що ти тут потрібна. Бійці ставилися до нас з повагою. Я навіть декількох дівчат зі своєї роти видала там заміж. В мене теж був хлопець, але не склалося, — поділилася дівчина.
Зараз Тетяна проходить лікування і реабілітацію. Витягувати поранених бійців, та ще й зі зброєю в руках, занадто важке навантаження на жіночий організм. Але хіба дівчата, що за покликом серця пішли на війну, про це думали? Вони пішли, аби боронити свою країну і рятувати життя тим, хто її захищає. Ось тут і вір, що у війни не жіноче обличчя.

Наталія ДОЛИНА, фото автора

Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl + Enter

Шановний відвідувач, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач. Ми рекомендуємо Вам зареєструватися або зайти на сайт під своїм ім'ям.

коментарі

Ваше ім'я: *
Ваш e-mail: *
Питання: 156+2
Відповідь:
Код: оновити, якщо не видно коду
Введіть код:
Календар публікацій
«    Листопад 2018    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930