Жк Мрия
Бориспiль
C

Головні новини

Марія Дяченко: «Арабський світ мені подобається, але Україну люблю більше»


Марія Дяченко: «Арабський світ мені подобається, але Україну люблю більше»

З Марією ми знайомі близько десяти років. Вона закінчила Вороньківську школу із золотою медаллю. І хоча обдарованих дітей я знаю чимало, проте таких, як Маша, зустрінеш нечасто. Нещодавно найстаранніша випускниця КНЛУ повернулася з найбагатшої країни Катару, де понад 9 місяців була на навчанні.

Марія бездоганно знає і гуманітарні, і точні науки, закінчила Великоолександрівську школу мистецтв і ремесел (грає на флейті і фортепіано), вишиває, виготовляє м’які іграшки, займається волонтерством. Надзвичайно чуйна, добра і чудова людина. Володіє досконало не лише українською і англійською мовами, але й самотужки вивчила арабську! Два з половиною роки (ще студенткою) Марія Дяченко викладала арабську мову в Київському університеті лінгвістики. А її найстараннішим студентом був сам ректор вишу, доктор філологічних наук, професор Роман Володимирович Васько.

— Пані Маріє, розкажіть, як Ви потрапила до Катару?
— Катарський університет надав Україні два місця на рік на навчання для удосконалення арабської мови. Це була програма для вивчення арабської для не носіїв. Наш викладач мови Юлія Іванівна Петрова, доцент, і написала для мене рекомендаційний лист. Мені було дуже приємно, що відомий український сходознавець, професор Валерій Сергійович Рибалкін, автор першого академічного Корану українською мовою, порекомендував саме мене, і за любов до арабської мови я була удостоєна такої честі відвідати Катар.

У моїй групі були студенти з Індонезії, Малайзії, Індії, Великобританії, Польщі, США. В інших групах були люди з Коморських островів, Бразилії, Венесуели, Суринам, Італії, Іспанії, Франції. Ми дуже збагатилися культурно і духовно. У нас постійно був взаємообмін інформацією, ми спостерігали одне за одним. Наприклад, порівнювали, як відбувається прийом гостей у тій чи іншій країні. Я намагалася якнайповніше розповісти про український світ і українців. Не всі навіть знали про існування України. Брала із собою багато українських сувенірів, цукерок. Робила цілі презентації про нашу державу, про український традиційний одяг, національну кухню, свята, символи. На деякі заходи одягала вишиванку і вінок.

Моя поїздка повністю була безкоштовна: авіапереліт, проживання, харчування, навчання, екскурсії оплатив університет. Їжу нам привозили з ресторану, на обід давали фрукти (папайю, виноград, ананаси, яблука, груші, кавуни, дині, банани), у кімнаті я мешкала сама. За власний рахунок лише їздила додому на зимові канікули.
Марія Дяченко: «Арабський світ мені подобається, але Україну люблю більше»

— Яке дозвілля було у вас, студентів з різних країн?
— Університет організовував багато різних заходів: культурно-просвітницькі зустрічі, наукові конференції, екскурсії. Ми побували у пустелі, біля Перської затоки, у музеях, на Міжнародному арабському ТБ «Альджазіра» були у ролі телеведучих, на Катарському радіо відчули себе дикторами і журналістами. Скрізь нам були дуже раді через те, що ми проявляємо великий інтерес до їхньої мови.

— А ви були у театрах?
— У Досі, столиці Катару, лише один театр. У мусульманському суспільстві театри непопулярні, адже це лицедійство, яке суперечить їхній релігії. Більше люди віддають перевагу кінотеатрам, які є майже у кожному торгівельному центрі. Вартість квитка до кінотеатру — 30 реалів (210 грн). Ціни там досить високі, життя дороге. До речі, у мусульманських арабських країнах дуже посилена цензура: вирізаються усі сцени, де є якийсь доторк між чоловіком і жінкою, де є звичайні обійми. Тому той фільм, який у нас триває 2 години, у Катарі може тривати лише годину. Саме через те у Катарському університеті навчання незмішане, є чоловіча частина університету і є жіноча. Навіть у мечетях різні входи для жінок і чоловіків.

— В Україні Ви займалися перекладами. Чи мали можливість заробляти гроші у далекому Катарі?
— Звісно! Хоча навчальний курс був досить інтенсивний, я намагалася ще й займатися викладацькою діяльністю. У Катарі є українці, які там працюють, і їм потрібне було досконаліше знання арабської мови. І я їм викладала. У мене є учні з різних континентів, навіть із США, з якими працюю по скайпу і по вайберу. А переклади (арабська і англійська мови) можна робити через Інтернет. До речі, університет нам платив ще й стипендію — 500 ріалів (3500 грн).

— Ви добре володієте арабською. Чи відрізняється Ваша мова від вимови мешканців арабських країн?
— Араби сприймають мене за свою. Багато хто говорить, що я арабську літературну знаю краще, ніж вони самі. Мене надзвичайно захоплює звучання, каліграфія арабської мови, я читаю багато творів їхньою мовою і збагачую свій лексикон, постійно спілкуюся з носіями мови і усно, і письмово. З ними ніколи не відчуваю мовного бар’єру. Іноді ловлю себе на тому, що починаю думати арабською.
Я спробувала синхронний і послідовний переклади. Синхронний (миттєвий) переклад, наприклад, робила у судах, коли, сидячи біля підозрюваного, миттєво перекладала, нашіптуючи. Хоча частіше використовується послідовний переклад.

— Катар — одна з найбагатших країн світу? Чим саме вона багата?
— Там надзвичайно великі запаси природного газу. Катар експортує дуже багато нафти і нафтопродуктів. Саме завдяки цьому країна здійснила великий стрибок уперед. Все необхідне для життєдіяльності людини Катар отримує з інших країн світу. Там майже нічого не виробляється, а все імпортується.
Сільське господарство обмежене кочовими і напівкочовими племенами, які розводять верблюдів, кіз, овець, вирощують фінікові пальми. Це задовольняє лише 10% потреб для населення.
Попри те, що Катар — найбагатша країна світу, вона займає дуже маленьку площу, і на карті — це просто цяточка. Цю країну вважають перлиною Перської затоки, оскільки катарці раніше займалися видобуванням перлин. Життя було надзвичайно складним, чоловіки вирушали у море на тривалий час; небезпечне полювання за перлинами забирало життя багатьох чоловіків.

— Чи помітні контрасти у житті людей? Є дуже багаті і дуже бідні, як, наприклад, у Єгипті?
— У Катарі немає жодного жебрака, як в інших країнах. Навіть коти, які не мають господарів, ходять, як діжки, оскільки їх люди годують. Безхатченків немає взагалі, там кожен іноземець, кожен громадянин на долоні в уряду. Нелегалів бути не може. Кожен іноземець повинен мати спонсора. Спонсором може виступати університет, роботодавець…
Там мешкає 2 мільйони осіб, 1,5 мільйона складають чоловіки, тому жінок утричі менше. Чистокровних місцевих катарців лише 15%, тому вони вважають самих себе національною меншиною. Усі інші — переважно люди, які приїхали на заробітки з інших країн. Найчастіше тут працюють заробітчани з Індії, Пакистану, Бангладеш, Непалу, Філіппін, Шрі-Ланки. Катар — дуже щедра країна. Іноземцям, які там працюють, дуже подобається: зарплати високі і ставлення до працівників добре. Кожна людина цієї дивовижної країни щаслива, живе у достатку.
Одного разу ми разом з іншими студентами виходили з автобуса, який відвозив нас до гуртожитку. На асфальті побачили купюру у 50 ріалів (це близько 350 грн). І ніхто не взяв, хоча усі бачили. Один араб узяв, підняв і поклав на підвищення, закріпивши камінчиком, щоб не полетіло за вітром. Ніхто навіть не торкнеться до загубленої сумки чи іншої речі.

— Ви говорите, що у Катарі живуть щасливі люди…
— Так. Вони усміхнені і щасливі. У них сприйняття часу і простору інше. Вони ніколи нікуди не поспішають. Люди там живуть у достатку, у добробуті, можливо, тому й щасливі. Увечері цілими сім’ями вони виїжджають до торгівельних центрів, брендових магазинів, ідуть до ресторанів вечеряти...
Марія Дяченко: «Арабський світ мені подобається, але Україну люблю більше»

— Але ж треба встигнути на роботу, на навчання… Яка там тривалість робочого дня?
— В університеті працюють із 7:30 до 14:30. Взагалі, робочий день у людей не надто тривалий, як у нас. Катарці вважають, що людина повинна жити для насолоди, а не для роботи; не існувати, а жити.

— Тож, їдучи до Катару, Ви вивчали їхню культуру і звичаї?
— Так. Перед тим, як їхати, потрібно багато всього прочитати, ознайомитися з етикетом. Катар — це четверта арабська країна, яку я відвідала. Раніше мені пощастило побувати у Єгипті, ОАЕ і Йорданії. Я не можу сказати, що мене щось дуже здивувало у Катарі. Але стиль життя вразив, тому що безпека на найвищому рівні, а повага до жінки — приємно вражає.
Громадського транспорту там майже немає. Усі їздять на власному авто або на таксі, там немає тротуарів. Люди не ходять пішки, тому життя там малорухливе… Спортивні зали не користуються попитом, у них займаються лише іноземці.

— Чи всі гості цієї країни дотримуються законів?
— Деякі іноземки одягаються нескромно: видно коліна, плечі. А це недопустимо: колючі зневажливі погляди, прокльони…

— Як одягалися Ви, студенти з інших країн?
— Ми також прикривали своє тіло, щоб не було ні декольте, не виглядали ні лікті, ні коліна. Волосся для нас можна не покривати. Навіть не всі мусульманки покривають голову. Купалися у Перській затоці ми, звісно, в одязі.
— А на роботу ж як ходять арабські жінки?
— Арабки практично не працюють. Вони займаються самі собою, ходять до салонів краси. Для дітей є няні. Арабські сім’ї пишаються тим, що вдома мають декілька домашніх працівниць, бо вони борються з безробіттям, дають високооплачувані робочі місця. Переважно це жінки з Непалу, Філіппін, Шрі-Ланки.
Найбільша розвага для арабів, зокрема і для жінок — це теревені. Говорити вони можуть годинами, навіть запізнюючись на роботу. В арабів поважною причиною запізнення на роботу є молитва. А моляться вони 5 разів на день.
До речі, у Катарі не змогла знайти жоден магазин для творчості, щоб купити нитки, тканину для вишивання чи іншого виду рукоділля. Жінки таким не цікавляться.

— Як Ви рятувалися від спеки?
— Ми просто бігали від кондиціонера до кондиціонера. Розгортали хустину або легкий шарф над головою, коли йшли на вулиці. Бо повітря дуже гаряче і сухе.

— Чи достатньо у Катарі води? Адже це пустеля.
— Питна вода продається у пляшках. З крана тече опріснена морська вода для технічних потреб.
У нашому гуртожитку інфраструктура була на найвищому рівні. У їдальні годували безкоштовно тричі на день. У холодильниках вільно можна було брати воду, соки.

— Чи не було Вам страшно в іншій країні, серед людей з іншим світоглядом, іншою вірою?
— У Катарі, як я говорила, безпека на найвищому рівні. Злочинність прирівнюється до нуля. Ввечері можна спокійно гуляти на вулиці. В арабів головна цінність — це сім’я. Вони завжди проводять час разом. Навіть до ресторану вони ходять разом з дітьми.

— Ви із захопленням розповідаєте про арабську культуру, добре знаєте той світ, історію, мову. Чи виникало бажання вийти заміж за араба і жити в одній з арабських країн?
— Хоча дуже поважаю арабський народ, але між українським народом і арабським є велика прірва. Україну я люблю більше, ніж арабський світ. І українську мову люблю більше, ніж арабську. Мені прикро, що талановиті українці, які отримали гарну освіту, виїжджають працювати за кордон, працювати на благо іншої країни. Хоча у Катарському університеті мені пропонували також працювати. Сказали, що будуть запрошувати на наукові конференції. Звичайно, на конференцію я поїду, а те, що стосується роботи, то я відповіла, що не можу розглядати це серйозно, бо моя душа рветься на Батьківщину. Перебуваючи далеко від дому, я пропустила і пожовкле листя, і пробудження природи навесні. Сніг бачила, бо була на канікулах вдома. Україну я проміняти не можу ні на яку країну. Арабський світ я люблю, але люблю з України. Мені подобається подорожувати, тому залюбки приїду в арабську країну на екскурсію.

МАРІЯ ДЯЧЕНКО ПРО ДЕЯКІ ТРАДИЦІЇ КРАЇНИ…

…одяг
У Катарі носять національний одяг. Чоловіки — довгу білу сорочку (джільбаб), білу майку, головний убір (куфія, арафатка), зверху — екаль (чорний обідок на арафатці), білі штани. А жінки одягають чорне вбрання: довгу чорну сукню із довгими рукавами (абайя), хустину — хіджаб або нікаб (коли видно тільки одні очі). Деякі арабки навіть одягають перчатки. Чому чоловіки одягають біле, а жінки чорне — пояснень є декілька. Зокрема, вважається, що жінка — це тінь чоловіка. Інша версія: жінка — частинка пекла, зла. Хтось тлумачить це так: у чорному жінка довго не буде ходити на вулиці під палючим сонцем, а сидітиме вдома. Хоча насправді жінка там сама не може вийти на вулицю, її має супроводжувати брат, мати, чоловік, батько, діти, подруга. Вважається, що сонце для жінки корисне, а чорний колір притягує сонце, а для чоловіка воно шкідливе, а білий колір відбиває світло. Арабки і купаються у вбранні або ж спеціальних купальниках, що закривають усе тіло.
До речі, сучасні арабки під абаєю можуть носити європейський брендовий одяг. Багатих жінок видно по дорогому взуттю, сумці і сонцезахисних окулярах. Прикраси у них особливі, частіше — на ногах.

… гареми і Рамадан
У нас склався неправильний стереотип стосовно гаремів. Так, ми можемо сказати, що у кожного араба є гарем. Тільки насправді це арабське слово означає «всі жінки роду». Тому навіть маленький хлопчик скаже, що у нього є гарем: мама, бабуся, сестри, тітки тощо.
Звичайно, Катар — мусульманська країна, а іслам дозволяє мати чотирьох дружин. Але на практиці це майже не застосовується, оскільки за доктринами ісламу, чоловік повинен однаково кохати своїх дружин, однаково ставитися до них, приділяти їм порівну свій час, дарувати подібні подарунки. Інакше — у судний день, за віруваннями, гріхи чоловіка подвояться. Люди у Катарі живуть у розкоші, матеріально забезпечені, і всі глибоко релігійні. Наприклад, у місяць Рамадан усі постують, тобто їсти і пити вдень заборонено, а вночі дозволяється. Тому усі ресторани працюють лише вночі. Люди іншої віри їдять вдома, оскільки не можна споживати їжу і пити на вулиці, перед тими, хто дотримується посту. Від посту звільняються вагітні, діти, хворі.
Марія Дяченко: «Арабський світ мені подобається, але Україну люблю більше»

ОАЗИС СЕРЕД ПУСТЕЛІ
— Доха, столиця Катару, — розповідає Марія, — це оазис серед пустелі. Там надзвичайно цінують кожну рослинку, бо її непросто виростити. У Катарі дивне небо, воно ніби неживе, рівномірно блакитне. А вночі немає зірок! А я так люблю українське небо, різнобарвне, з хмаринками, зорями!
У центрі столиці Досі зосереджені височенні хмарочоси, де розміщені офіси компаній, міністерств. Люди там не живуть. Катарці мешкають у приватних віллах, переважно двоповерхових, збудованих у східному стилі, піщаного кольору. У подібному будинку мешкали і ми, студенти.
Катарці — це бедуїни, кочівники. Тому давні кочові традиції у них залишилися. Наприклад, катарці ставлять намети усередині будинку! У наметі вони уявляють себе у пустелі. Кажуть, що так вони відчувають дух волі. Навіть у дуже заможних катарців, у яких великий будинок, всередині стоїть намет. А взимку, коли температура більш-менш помірна (+30⁰ С), коли сонце не таке палюче, місцеві мешканці виїжджають у пустелю, розбивають там величезні намети і живуть так місяцями. Їх тягне у пустелю, до життя на свободі. Посеред пустелі є й Інтернет, і кондиціонери, і біотуалети, і всі зручності.

У катарців цікаві розваги. У багатьох є великі джипи. Вони люблять швидкісну їзду по дюнах, піщаних барханах. Захоплюються у Катарі і верблюжими перегонами, і соколиними полюваннями. Найбільш популярними домашніми улюбленцями у них є соколи; для них там є навіть спеціалізовані лікарні. Люблять катарці коней. У місті популярний традиційний народний базар, де можна придбати все, що стосується арабського світу. У цій країні гармонійно поєднані національні давні традиції і сучасність. Проте там немає реклами і білбордів.
Уздовж доріг ростуть рідко посаджені фінікові пальми. Цікаво, що на фініки одягаються мішечки у клітинку, щоб вони не запилювалися і не падали додолу. На території університету озеленення гарне, але до кожної рослинки підведені шланги, трубочки для поливу. Постійно контролюється постачання води. Весь Катар — це пустеля. Завдяки зусиллям людей є й зелені зони, але тільки у містах. За містом — піски. Навіть тваринний світ дуже бідний. Під час мого перебування кілька разів ішов дощ. У нас, коли починається дощ, деякі люди невдоволено бурмочуть, що забув парасольку, намокне взуття. А там дощу так радіють, немовби манна небесна на них упала! Арабки танцюють босоніж по калюжах, співають, пищать, підставляють свої обличчя під краплі дощу. Хоча країна не готова до рясних дощів, не розвинена система водостічних каналів. Постійно сухо, спека, влітку температура +40-50⁰ С і вище.

Лариса ГРОМАДСЬКА

Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl + Enter

Шановний відвідувач, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач. Ми рекомендуємо Вам зареєструватися або зайти на сайт під своїм ім'ям.

коментарі

Ваше ім'я: *
Ваш e-mail: *
Питання: 156+2
Відповідь:
Код: оновити, якщо не видно коду
Введіть код:
Читають Обговорюють
Купити квартиру в Києві
Календар публікацій
«    Березень 2024    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031