Жк Мрия
Бориспiль
C

Головні новини

Валерій Нікітюк: «Аеропорт — хліб насущний Борисполя»


Валерій Нікітюк: «Аеропорт — хліб насущний Борисполя»

З Валерієм ми познайомилися на одному з рейдів Сектора Безпеки. Потім я щось чув про толкового молодого зварювальника (відомо, як важко знайти майстра), і тут з’ясувалося, що це він і є. Прийшов Валерій і на народне віче, бо вважає, що кожен повинен мати свою позицію...

Молодий і амбіційний професіонал, він воював на Сході, повернувся й тепер власними руками розбудовує Бориспіль.

Зустрілися ми на Покрову — 14 жовтня. Люди вітають зі святом захисника України. «Яке взагалі може бути свято, якщо досі йде війна», — каже Валерій Нікітюк. Він народився у 1991 році і виріс у Тетієві. Має диплом зварювальника, три роки навчався у ліцеї. «Одного разу викладач запитав у нас, хто після навчання хоче працювати за спеціальністю. Нас з усієї групи підняло руки четверо. Решта — хто водієм, хто таксистом. Я тоді заявив, що зароблю мільйон своїми руками, працюючи зварювальником. Хотів встигнути до 25. Не вийшло, бо два роки забрала війна. До тридцяти, думаю, зароблю. Навіщо мені мільйон? У руках потримати. Хоча що таке мільйон — крута машина, наприклад, новенький «Ренж Ровер», дві нові квартири, два хороших ремонти.

Під час навчання ми самі купували все: карбід, електроди, комбінезони, напівавтомати тощо. «Зварювальник» була «найдорожчою» спеціальністю. Перші два роки я гуляв, а потім зрозумів, що якщо за третій рік не візьмуся за навчання, то ніхто мені не допоможе. І я став одним з п’ятьох кращих.

Як і хотів, поїхав шукати роботу до Києва. Трохи попрацював, мене «кинули», і я зрозумів, що столиця — це «місто акул». Повернувся я додому і перезимував, щоб з новими силами взятися до роботи. Влаштувався до нормального хазяїна, але в нього був серйозний недолік — тричі на рік він йшов на кілька тижнів у запой. В цей час клієнти починали дзвонити мені. Там я навчився спілкуватися з людьми, приймати замовлення. Та врешті подумав — чого я «вкалую», а він бухає? Пішов від нього і два роки працював на себе.

Почалася війна, бізнес не йшов. Друг приїхав і запропонував піти на війну. Каже: «Пішли, зброю дадуть, можна нормально постріляти». Продав обладнання та інструменти і поїхав. Зрештою, кому, як не нам країну захищати. Підписав контракт до кінця особливого періоду, тобто до кінця війни.

Півтора місяця забрала підготовка. Допомагали всі, бо розуміли, що буде важко — нас прийшло шестеро на зміну 35-и бійцям. Тож вони старалися передати нам свій річний досвід ведення війни. Без їхніх порад було б, дійсно, важко. Ми вивчали всі види зброї, кожен розказував щось своє, що знав найкраще. Фактично, нас готували як штурмовиків. Мене поставили кулеметником. Це відповідально, бо кулеметник і снайпер прикривають усю групу, і саме їх прибирають першими. Якщо кулеметник зі снайпером добре спрацьовані, то це сила. Так почалася служба.
Під обстрілом у Попасній я отримав поранення. У госпіталі зробили операцію, лишився шрам. У 2016 році знов повернувся на передок. Воював у званні старшого солдата. Звання мені не давали, хоча подавали шість разів — «брили» на рівні штабу. Бо багато знав і люблю поговорити.

11 квітня 2017 року у мене був дембель, я звільнився з контракту і приїхав до Борисполя. Сьогодні немає стабільності, ми мало працюємо. Для освіти у «Сонечку» почали робити павільйон, у шостій школі зробили паркан.
Тут у Борисполі мені реально допомагають мама Надя (Надія Литвиненко — ред.), Рустам (Хамракулов), Ашот (Айрапетян), Бодя (Богдан Меташоп), батько та син Грони.

Якось Ашот питає: «Чим займаєшся ввечері? Поїхали з нами». Так я прийшов у «Сектор Безпеки». Це нормально — прибирати наркотики, алкоголь, це має бути в кожному місті. Ця боротьба гуртує людей. Одному важко щось зробити — я по собі знаю. Тому, як тільки щось починається, всі мають збиратися разом. І я скажу, що це правильно — в «Секторі» є хлопці з АТО, є афганці, разом ми сильна команда.

Аеропорт — це хліб насущний Борисполя. Я живу тут, виконую держзамовлення, стараюсь своєю працею зробити місто кращим. Цього всього не буде без цих грошей. Якщо вимкнуть світло, лікарня буде десь у Броварах, то винними будуть не Гройсман, Порошенко, Туренко, винними будуть самі люди, самі прості люди, які полінувалися підняти свій зад з дивана і просто прийти на площу. Це люди, які тут живуть, ходять щодня вулицями, вони не розуміють, що забирають не просто аеропорт, забирають нашу лікарню, наші дороги, школи, садочки. Бо грошей на медсестру, на пожежника, на поліцейського, який охороняє порядок, не буде. А всі сидять вдома і кажуть: «Хай забирають аеропорт, що мені від того». Люди жаліються, що підняли комуналку — але якщо тобі не подобається, то вийди на площу і скажи це. До тебе приєднаються інші. Це і є народ, влада народу. На жаль, бориспільцям цікаво когось облити брудом, перемити комусь кісточки, але при цьому нічого не робити і чекати, поки зробить хтось інший. Я хочу, щоб було інакше».

Сергій КРУЧИНІН, фото автора

Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl + Enter

Шановний відвідувач, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач. Ми рекомендуємо Вам зареєструватися або зайти на сайт під своїм ім'ям.

коментарі

Ваше ім'я: *
Ваш e-mail: *
Питання: 156+2
Відповідь:
Код: оновити, якщо не видно коду
Введіть код:
Читають Обговорюють
Купити квартиру в Києві
Календар публікацій
«    Березень 2024    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031