Бориспiль
C

i-visti.comСтара версія сайту

Головні новини

«Я не повинен усім подобатись». Очільник Бориспільського пологового — про себе, Бориспіль та Луганськ

«Я не повинен усім подобатись». Очільник Бориспільського пологового — про себе, Бориспіль та Луганськ

Юрій Черних із породіллею, пацієнткою пологового.

Більше півроку в Бориспільському пологовому будинку новий завідуючий — Юрій Черних. Як він потрапив до Борисполя і чому каже, що наше місто нагадує йому Луганськ? «Вісті» з’ясовували, що він за один.

Дата призначення його на посаду завідуючого пологового — 24 березня 2017 року. Відтоді пішла інформація, що він із Луганська. Почалися нововведення у пологовому: спілкування із бориспільцями у соцмережах, лекції у жіночій консультації (у попиті он-лайн трансляції), для старшокласників — у школах. Популяризації пологового сприяло гасло: «Бориспіль — місто, де приємно народжуватись». Усе це породило інтерес до головного акушера-гінеколога Бориспільщини. Розмова із ним для «Вістей» — про спірні питання акушерства, самовідданість та патріотизм.

«Було складно, зате чесно»
Маючи вищу медосвіту, звання кандидата медичних наук, численні нагороди, власні наукові праці та патент на винахід зі зниження післяопераційних ускладнень, у 2014 році він залишив у Луганську трикімнатну квартиру з ремонтом, аптечний бізнес, проігнорував пропозиції роботи в так званій ЛНР, забрав сім’ю і поїхав невідомо куди, готовий почати з нуля.

«Почалися військові дії, а я працював у Луганському медуніверситеті, — згадав Юрій Анатолійович. — Випустили студентів, інститут закрили, і я, обірвавши усі зв’язки в липні 2014 року, поїхав звідти. Жили у знайомих на дачі під Маріуполем. Хотів найняти квартиру в Києві, але дорого, зупинилися у прифронтовому Лисичанську. У серпні 2014-го там був батальйон «Донбас», не було міліції, йшли обстріли. У Лисичанську знайомі дали пожити в квартирі, а потім ми заселилися в іншу, яка постраждала від бомбардування. Ми її купили за «три копійки»... Усе було складно, невизначено, зате чесно.

Пішов чергувати сумісником у пологове відділення (бо з Луганського університету не міг забрати трудову книжку). Далі працював акушером-гінекологом у Рубіжному, згодом — на посаді головного акушера-гінеколога Луганської обласної військово-цивільної адміністрації. Без умов, без обласної лікарні, без педіатрів-неонатологів, без нічого, як жартували колеги: «Куди доїхав — там і перинатальний центр». Повторюся, було складно, але по-справжньому. Почав працювати над докторською дисертацією. Всі чекали, що Луганськ повернуть Україні, але не склалося, тому вирішили переїхати ближче до Києва, щоб дати дітям освіту та нормальні умови життя.
Приїхав у Київ до професора В.В. Камінського — головного акушера-гінеколога України і попросився під його керівництвом захищати докторську, працюючи на кафедрі на чверть ставки і підпрацьовуючи у приватних клініках. Згодом повідомили, що у Борисполі у пологовому є вакансія завідуючого. Так і опинився тут», — ділиться керівник.

Руйнівник акушерських міфів
Щоб не жахати акушерськими подробицями чоловічу аудиторію, зупинюся на найголовніших змінах, які відбулися у пологовому за час керування Юрія Черних. Жінки, які за цей період вдруге побували у пологовому, порівнюють: як було і як стало. І усі зміни, говорить співрозмовник, не примха, а дотримання протоколів надання меддопомоги МОЗ України, де розписано, як спостерігати за вагітною при пологах, як провідувати породіль, тощо.
«За цими протоколами, виданими МОЗ, ми повинні працювати. Діють вони 14 років. Чому ж за цей період не було їх втілено у Борисполі? — дивується лікар. — Я побачив колектив, який хотів, щоб із пологового породіллі виходили щасливими. Так є, я по-іншому працювати не вмію, тому мої перші кроки у колег «старої гвардії» викликали шок.
Ось, наприклад, наказ № 234 МОЗ України 2007 року, там написано, як провідувати жінок у пологовому: маючи флюорографію, два відвідувачі одночасно можуть зайти до молодої мами в палату, держава заохочує підтримку породіллі членами родини, тож можна бути поруч цілодобово, але треба мати совість і не приходити п’яними.
Пологи — не стерильні, а чисті. Дитина народжується, її кладуть мамі на груди, і вона ділиться із малям необхідними бактеріями. Буде корисно, якщо дитя візьме з перших днів ще й бактерії батька.

Згідно із протоколами, індивідуальний пологовий зал оснащується функціональним ліжком або ліжком-трансформером для прийняття пологів. Рахманівського ліжка (відомого як «крісло») у пологовому залі бути не може. Для пологів маємо ліжко-трансформер та функціональні ліжка. Скажу: на ліжку народжувати нормально, це природно. І, якщо у жінки пологи нормальні, вона не потребує лікування, а спостереження. Якщо — ускладнення, тоді застосовується все, що потрібно для допомоги…

А на Рахманівському кріслі для пологів, коли народжується дитина, жінці боляче, вона в тому положенні, в якому не може розслабитися. Нею командують, а вона має все робити інстинктивно. Раніше народжували і під тином, і вдома на ліжку, і в полі…

У Союзі після народження дитини пупок обробляли зеленкою. Навіщо? Коли лікар каже, що в пологовому медики неправильно наклали кліпсу і від цього у дитини пупова кила, у такого лікаря потрібно забрати диплом. Зеленку ніхто в світі не використовує! Вона народилася у нас, як легенда. Раніше її використовували, щоб помічати лінії розрізу перед операцією. Розчин брильянтової зелені — навіть не антисептик».

До нас — із бактеріями
— Відомо, що у Європі давно практикують наступне: майбутня мама, прийшовши до пологового народжувати, нічого із собою не приносить — усім її там забезпечують. І цього їй вистачає до року! Чи «світить» таке Україні? — спитала.
— У відділенні бажаючі знайдуть список необхідного для пологів. Певну суму просимо за партнерські пологи. VIP-палата теж копійку приносить. Але, наголошу, усі сплати — добровільні. Фінансування не вистачає, змушені звертатися за допомогою до молодих батьків. Сподіваюсь, після реформи буде краще!
Традицією стало те, що дехто з батьків на знак подяки дарує пологовому якусь побутову техніку. А ось залишена записка: «Дякую за щасливе батьківство», — є кращою, ніж будь-яка вдячність.

Щодо Європи, зазначу, я хочу жити в Україні, бо не все подобається те, що за кордоном. Ми просимо приносити до пологового куплені, випрані й випрасувані речі для малюка. Це важливо, бо на цьому одязі живуть бактерії батьків, а це, як я говорив, потрібно новонародженому.

Ремонти — своїми силами
Щодо потреб відділення, то, за словами співрозмовника, чекає ремонту каналізація пологового, а це заміна п’яти стояків. Хоч і зроблено ремонти в окремих палатах, але цим каже, не варто хвалитися. «Зроблено лише дві палати, — пояснив завідуючий. — Будемо по можливості усе робити своїми силами».

«Не прошу допомоги. Прошу не заважати»
Не могла не поцікавитися думкою керівника щодо заклику одного із місцевих можновладців народжувати у Києві. Тема була на слуху, обговорювалася у соцмережах.
«Проблема, що ці слова сказані з трибуни міської ради. У присутності депутатів. Усі промовчали, — почав він. — Хотілося б, щоб кожен виконував свою роботу і не ліз у галузь, в якій не тямить. Я надаю головлікарю перелік необхідного для функціонування відділення. Він передає заяву із проханням допомогти у придбанні того, що потрібно для роботи пологового, нехай її задовольняють у повному обсязі.

Той, хто сказав ці слова, мабуть, не хоче розвивати лікарню. Дивно чути це від місцевого можновладця. Що виходить: я, некорінний бориспілець, живучи на зйомній квартирі із родиною, турбуюсь про пологове, щоб купити фарбу і тоненьким шаром розмазати її, де необхідно, мешканці допомагають з ремонтом, побутову техніку купують... А він агітує жінок їхати народжувати до Києва… Замість того, щоб допомогти пологовому, він обирає найпростіше — перенаправити усіх до столиці. Бориспільські медики стараються, щоб заклад тримав марку, а такі агітатори все псують. Хай би хоча б раз приїхав хтось із таких та посидів на чергуванні у будь-якому відділенні. Хай би із жінками в пологовому поговорив, чому вони не в Києві. Я ж не прошу допомоги. Аби не заважали. Я тут живу, це моя друга Батьківщина. Місто подобається — воно чимось схоже на Луганськ: багато приїжджих, маленьке, затишне. Мені закидають: «Який ти патріот Борисполя? Ти ж нещодавно приїхав». А я з ким не поговорю в лікарні — усі приїжджі, крім головлікаря. Дійсно: я ж не пакунок із цукерками, щоб подобатися».

Дос’є
ОСВІТА: вища медична.
КРЕДО: «Я роблю те, у що вірю».
РОДИНА: дружина і дві доньки
7 та 5 років.
АВТО: «Хюндай туксон».
ЖИТЛО: власного житла у Борисполі не має.
РІДНІ: залишилися на уганщині. У планах перевезти їх сюди.

Юлія ГАМАН, фото автора

Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl + Enter

Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь. Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо зайти на сайт под своим именем.

комментариев

Ваше имя: *
Ваш e-mail: *
Вопрос: 156+2
Ответ:
Код: оновити, якщо не видно коду
Введите код:
Календар публікацій
«    Січень 2018    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031