Бориспiль
C

i-visti.comСтара версія сайту

Головні новини

Пам'ять про майстра

27 грудня 2017 року пішов із життя Віктор Юрійович Співак — фотомитець, відомий не тільки на Бориспільщині, а й далеко за її межами…
Пам'ять про майстра

Юлія ГАМАН,
фото Сергія КРУЧИНІНА


Здавалося, він житиме і житиме: настільки нестримною і потужною була його енергія. Запалом і любов’ю до життя він заряджав усіх, ніби навчаючи: ось, як потрібно жити, ось, як потрібно брати від життя по-максимуму. І це не дивлячись на його роки. Наперекір стереотипам, що люди «у віці» так не «гасають». Він біг життям. Зупиняючись, щоб зробити нові неперевершені кадри: увіковічнював побачене. Тому й здавалося, що він буде жити довго. Та доля розпорядилася інакше…

Звістка про смерть Віктора Юрійовича розлетілася швидко. Адже не стало видатної особистості нашого краю, яку знав чи не кожен корінний мешканець міста і району. Кожен сумував, згадуючи моменти, коли життя зводило його із ним. Бо не один десяток років, будучи кореспондентом «Трудової слави», із фотоапаратом у руках він торував дороги Бориспільщини. Не одне покоління рідного краю почуло його: «Ну ж бо! Привітніше усміхайтеся!» — і спалах його камери. Та більше цього не буде. Усе, пов’язане із ним, залишилося в минулому і в пам’яті тих, хто його знав. Та окрім цих безцінних спогадів, залишив фотомитець свої знімки. Хотілося б, щоб і вони, як і пам'ять про їхнього автора, жили вічно…
Пам'ять про майстра

Літо 2014. Віктор Співак та Олександр Зюзькін.

Його знімки не знали фотошопа, уявляєте? І коли вже весь світ перейшов на «цифру», він продовжував знімати на плівку! Цифровиком встиг попрацювати небагато років. Тому скажу, що у його фото була душа, вони живі і справжні. Хоча, стоп. Чому «були». Вони були, є і будуть! У підшивках газет, на шпальтах яких друкувався Віктор Юрійович; альбомах людей, яким поталанило, щоб він відзняв радісну подію в їхньому житті, чи ж просто момент із життя; в архівах профільних журналів республіканського масштабу, куди він надсилав роботи; у рамках на поличках чи стінах тих, кому Віктор Співак дарував знімки…

Скромний і невибагливий у побуті, він по-хорошому був вимогливим і прискіпливим у роботі. Не тільки до себе. До колег також. А особливо — до журналістів-початківців, яким свого часу пощастило бути і мені. Беручи «новенького» під крило, тримаючи його при собі на журналістських рейдах, розповідаючи про все і про кожного, Віктор Юрійович навчав не просто журналістської майстерності, він навчав життю.

Вважаю, що то велика удача на початку професійного шляху зустріти ось таку людину. Знати її, стати її учнем. Завдяки йому стала тим журналістом, яким є зараз. Чи вдалося б це, якби не зустріла Віктора Співака, не знаю.
І що б не казали, що незамінних людей не буває, не погоджуся! Бувають! З цієї когорти Віктор Співак. Тепер замість нього і без нього — порожнеча. Тиха, гнітюча, сумна. Бо так, як працював він, не зможе ніхто. Такий багаж знань про край загалом і чи не про кожного його мешканця зокрема, який мав він, не має ніхто. Скільки заходів на Бориспільщині тепер проходить без нього, скільки подій відбувається без його участі.
Його місце серед колег буде вільним, адже до втрат такого масштабу не звикають. Як не вдасться звикнути до того, що робити під своєю статтею підпис «Фото Віктора Співака» більше не треба буде. Ніколи…

ВІКТОР СПІВАК (1942 — 2017)
Пам'ять про майстра

Сергій КРУЧИНІН
Переді мною на столі журнал «Спеціальне ревю художньої фотографії» №1 за 1970 рік (відомий як «чеське фото»). Часопис виходив чотири рази на рік чеською, російською та англійською мовами і розповсюджувався по всьому світу. У цьому номері на чотирьох сторінках є вісім світлин Віктора Співака, включно з трьома відомими в нас роботами з циклу «Аеросюіта». Фотограф публікацією у авторитетному виданні пишався. У тексті зі слів тогочасного редактора «районки» Новицького дізнаємося, як почалося професійне життя журналіста — а почалося все, коли десятикласник Віктор приніс до редакції газети «Трудова слава» фотографії і сподобався там своїми людськими якостями й творчим пошуком.
Віктор Юрійович до кінця життя залишився вірний захопленню фотографією. Публікувалися його знімки також у відомому, єдиному всесоюзному спеціалізованому щомісячнику «Советское фото».
Молодь більше знає Віктора Співака як фотографа Бориспільської міськради. З іншого боку — Віктор Співак був, дійсно, видатним фотографом-сучасником, знімав цікаві цикли фотографій, був особисто знайомий з майстрами Литовської школи фотографії, яку поважав. На сторінках старих номерів «Трудової слави» можна побачити безліч чудових добрих портретів простих людей, зроблених ним.

Здається, всі відзначали, що Віктор Співак пішов від нас через рік за своїм товаришем Олександром Зюзькіним, з яким вони познайомилися у Великоолександрівській школі мистецтв і ремесел на концерті легендарної капели ім.Чубинського. Разом з капелою фотограф об'їхав близько 20 країн.

Творчий доробок фотографа, значна частина якого перебуває в негативах (величезну кількість яких, за словами майстра, він і не бачив), представляє культурну цінність, яких мало. Цінність, яку втратити легко, адже негативи псуються без відповідного зберігання. Те, що ще можна врятувати, необхідно сканувати і архівувати. Але це — важка і копітка праця. Хочеться, щоб хтось її зробив і світ побачила б книга фотографій Віктора Співака — його кадрів, не дивлячись на те, де і коли знятих і чиї б очі не дивилися з них.
БКБМ

Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl + Enter

Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь. Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо зайти на сайт под своим именем.

комментариев

Ваше имя: *
Ваш e-mail: *
Вопрос: 156+2
Ответ:
Код: оновити, якщо не видно коду
Введите код:
Календар публікацій
«    Лютий 2018    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728