Бориспiль
C

i-visti.comСтара версія сайту

Головні новини

Ігор Роздобудько: «Я навчаю пацієнтів бути здоровими»

Ігор Роздобудько: «Я навчаю пацієнтів бути здоровими»

Лікар Березанської міської лікарні Ігор Роздобудько відомий у місті. У серпні 2014 року він пішов добровольцем в АТО. Починав рядовим бійцем у добровольчому полку «Азов», де був лікарем, згодом очолював медчастину.

Проходив стажування з тактичної медицини в Естонії, має сертифікат інструктора з підготовки медичних інструкторів. Після демобілізації повернувся до роботи в міській лікарні. Нині працює лікарем-ендоскопістом, викладає тактичну медицину у Чорнобильському медучилищі. До речі, двоє його учнів, військових медиків, мають державні нагороди за порятунок поранених під час бойових дій на Донбасі. Так Арсену Митрофанову орден «За мужність» вручав Президент України Петро Порошенко. Влітку минулого року Ігор Роздобудько першим у місті розпочав приватну медпрактику.

Як працюється приватному сімейному лікарю в Березані? Що він думає з приводу медичної реформи? Про це ми запитали у співрозмовника.

— Ігорю Володимировичу, я вам телефонувала три дні, щоб домовитися про зустріч. Виходить, приватний сімейний лікар затребуваний у місті?
— Так було не завжди. У серпні минулого року, коли тільки-но відкрився кабінет приватної медичної практики, пацієнтів було небагато. Поступово їхня кількість збільшувалася. І тепер у мене щільний графік. До мене звертаються не лише березанці, але й пацієнти з Баришівки, Яготина. Буває нелегко, але я отримую задоволення від роботи, що можу реалізувати себе, допомагати людям.
— Як отримати ліцензію МОЗУ на приватну медичну практику?
— Над отриманням ліцензії ми з партнером Інною Міцкевич почали працювати торік ще в березні. У травні орендували приміщення у ПМК-11, де був стоматкабінет, зробили перепланування і ремонт. У кабінеті сімейного лікаря має бути приймальна, лабораторія, маніпуляційна. А потім почали брати дозволи у СЕС та Держспоживслужбі. Це зайняло тривалий час, були зауваження, ми виправляли недоліки. Можна було вирішити це питання швидше. Але я твердо вирішив: ніяких хабарів, ми маємо працювати чесно. І лише 17 серпня вдалося отримати ліцензію.
— У 2006 році ви закінчили курси лікарів загальної практики сімейної медицини. Маєте категорію?
— Ні, я не прихильник категорій. Можна мати вищу категорію і бути слабеньким лікарем. Найважливішим показником кваліфікації лікаря є кількість пацієнтів, які до нього звертаються. Хороший лікар має багато пацієнтів. А щодо сімейної медицини, то я працював сімейний лікарем ще в 2000 році, відразу після закінчення Національного медуніверситету ім. Богомольця. Отримав направлення в село Балико-Щучинка Кагарлицького району. Був єдиним медпрацівником в амбулаторії: приймав пацієнтів, опалював приміщення вугіллям. Працював, як віл, без вихідних, а натомість не отримував нічого, бо тоді по півроку не платили зарплати. А брати у стареньких по 5 грн соромно. Втім, це був неоціненний досвід, адже доводилося самому приймати рішення, не сподіваючись на допомогу колег. Три роки відпрацював у спартанських умовах. Потім влаштувався терапевтом у поліклініку №2 Подільського району Києва. Працював лікарем-експертом у приватних страхових компаніях і почав отримувати достойну платню. А в 2010 році влаштувався дільничним терапевтом до Березанської міської лікарі, потім став лікарем-ендоскопістом.

— Ви добровольцем пішли на фронт...
— Не вважаю свій вчинок особливим. Так повинен вчинити кожен чоловік. Служба у полку «Азов» дала мені багато нового, бо специфіка роботи військового лікаря відрізняється від роботи медика, який працює у лікарні. Я став фахівцем з тактичної медицини, закінчив курси, де навчали за стандартами НАТО, проходив стажування в Естонії.
— Чому вирішили започаткувати приватну медпрактику? Можна було спокійно працювати в лікарні, отримувати зарплату. Підприємницька діяльність — певний ризик.
— Існуюча медсистема не розкриває потенціал лікаря, не сприяє його самовдосконаленню. Ти можеш бути хорошими лікарем, приймати кожного дня багато пацієнтів і в результаті отримувати мізерну заробітну платню. Про те, щоб працювати приватним лікарем, думав кілька років тому. У 2013 році я супроводжував одного з пацієнтів до медцентру «Рамат-Авів» в Ізраїлі. І знаєте, що мене там вразило найбільше? Не сучасне медобладнання, а сам процес надання послуг. Коли лікарня купує те чи інше обладнання, то адміністрація аналізує, для чого потрібен цей апарат, хто на ньому проходитиме обстеження, скільки заробить клініка тощо. У наших державних лікарнях ніхто не переймається такими питаннями. Пам’ятаю, як мій пацієнт проходив обстеження. Лікарі почали обговорювати результати аналізу крові, я порадив пройти додаткове обстеження, аби поставити діагноз. Колеги з Ізраїлю поцікавилися, в якій клініці я працюю. Здивувалися, коли дізналися, що я лікар-терапевт звичайної міської лікарні. Адже були переконані, що в Україні немає ніякої медицини. Працюючи лікарем-ендоскопістом, я змушений був купувати за власні кошти витратні матеріали і тоді просити пацієнтів, щоб вони платили за них гроші. Я почувався хабарником, який «здирає» з людей копійки. Так не повинно бути. Я погоджуюсь з в.о. міністра охорони здоров’я Уляною Супрун, яка говорить, що в системі охорони здоров’я вистачає коштів, тільки вони неефективно використовуються. У 2014 році я зустрічався з пані Уляною під час вишколу, який організовувала Міжнародна організація «Захист патріотів» (Уляна Супрун разом зі своєю командою координувала діяльність організації). Я підтримую медреформу, хоч вона викликає багато протиріч у суспільстві. Майбутнє — за кабінетами приватної медпрактики. Ринок зможе розставити всі крапки над «і». Якщо ти слабенький лікар, тобі доведеться змінювати професію. Хоча, думаю, сімейні лікарі в державних лікарнях не отримуватимуть обіцяні 40 тис грн на місяць, адже слід врахувати оренду приміщень та інші витрати.

— Ви зареєстровані в електронній системі охорони здоров’я «eHealth». Чи плануєте, як ваші колеги з міської лікарні, працювати за державною програмою і отримувати гроші від держави за кожного пацієнта?
— Поки що я не вирішив, чи працюватиму за держпрограмою. Наразі укладаю угоди з пацієнтами про надання послуг. Пацієнт сплачує щомісячно певну суму за обслуговування, отримує перелік медичних послуг. Моє завдання — навчити пацієнтів бути здоровими, вести здоровий спосіб життя, регулярно проходити профілактичні обстеження, дотримуватись рекомендацій лікаря тощо.
— І березанці готові платити?
— Я не скажу, що в Березані живуть багатії. Але пацієнти готові платити за нормальне ставлення, якісне обслуговування.
— До вас звертаються хворі з цілим «букетом» хвороб, яким довелося відвідати не одну лікарню?
— Такі хворі є. Як правило, це люди похилого віку, які мають хронічні недуги. Я їх консультую, рекомендую пройти додаткові обстеження тощо. Деякі пацієнти приходять знову. Іншим допомогла моя консультація. Дехто чекав чогось більшого. Але ж лікар — не чарівник, він не може з першого разу вилікувати всі хвороби, які накопичувались роками.
— До вас звертаються мами з питаннями щодо вакцинації…
— Я тільки нині переконався, яка це проблема. Деякі батьки зізнаються, що мають фіктивні довідки про щеплення, щоб дітей прийняли до школи чи дитсадка, а насправді їхні дітки невакциновані. І тоді я починаю переконувати, що дітям потрібні щеплення. Більшість моїх маленьких пацієнтів вакцинуються відповідно до календаря щеплень.
— Ви прихильник вакцинації?
— Так, троє моїх дітей мають щеплення, хоча з певних причин з порушенням календаря. Коли батьки відмовляються від вакцинації, то це значить, що вони визнають природний відбір, коли виживають тільки сильні діти. Звісно, трапляються випадки, коли дітям за станом здоров’я протипоказані щеплення. У інших випадках я ніколи не підпишу угоду з такими батьками, адже не можу наражати на небезпеку інших дітей. До того ж, я не впевнений, що батьки, які навідріз відмовляються від щеплень, будуть дотримуватися рекомендацій лікаря. А це важливо для успішного лікування.
— Я прочитала угоду, яку ви пропонуєте підписувати пацієнтам. Один з пунктів здивував — ви зобов’язуєтесь сплатити штраф за неякісно надані медпослуги.
— Це абсолютно нормальна практика. Лікар має відповідати за власні помилки. Це стимулює вдосконалюватись, адже медицина не стоїть на місці. Я працюю у маленькому містечку, де всі знають одне одного. Популярність лікаря залежить не від реклами, а від відгуків пацієнтів. Чимало людей приходять до мене на консультацію за рекомендацією сусідів, знайомих. Важливо мати хорошу репутацію.

Тетяна Соловйова

Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl + Enter

Шановний відвідувач, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач. Ми рекомендуємо Вам зареєструватися або зайти на сайт під своїм ім'ям.

коментарі

Ваше ім'я: *
Ваш e-mail: *
Питання: 156+2
Відповідь:
Код: оновити, якщо не видно коду
Введіть код:
Календар публікацій
«    Квітень 2018    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30