Бориспiль
C

i-visti.comСтара версія сайту

Головні новини

Веста Бондар: «Сумніви, бажання розібратися — це способи протистояти інформаційному зомбуванню»

Веста Бондар: «Сумніви, бажання розібратися — це способи протистояти інформаційному зомбуванню»

Соціологи стверджують, що за рівнем тривожності українське суспільство повернулося в 90-ті роки минулого століття і навіть перевищило цей показник. Стрілянина та бійки на вулицях, агресивна нетерпимість до іншої думки свідчать про те, що градус соціальної напруги зашкалює. Як зберегти психічне здоров'я, навчитися адекватно реагувати на гострі ситуації, з якими нам доводиться стикатися ледь не щодня — наша розмова з кандидатом психологічних наук, медичним психологом Вестою Бондар.
Веста Бондар: «Сумніви, бажання розібратися — це способи протистояти інформаційному зомбуванню»

— Весто Валеріївно, зараз наше суспільство нагадує порохову бочку, що може вибухнути в будь-який момент. Що робити, щоб цього не сталося?
— Треба розуміти, що наш психологічний стан не зовсім стабільний. Навіть якщо особиста ситуація відносно благополучна, ми не можемо жити поза контекстом того, що відбувається в нашій країні. Ми всі існуємо в цьому полі, яке має багато векторів. Тож, як тільки відбуваються якісь події, кожен із нас змушений так чи інакше на них реагувати. Якщо ми зрозуміємо, що наш психологічним стан є вкрай вразливим, то поставимо собі чітке завдання — не піддаватися на провокації.

— Як саме це можна зробити?
— Насамперед, потрібно захистити людей. Адже мета провокаторів — вивести нас на емоції. Щоб були жертви. Щоб було створено негативний енергетичний простір. У таких випадках найкраща реакція — ігнорувати. Психологія натовпу — страшна річ. Радіо відключається. Це відомий психологічний закон — чим більше емоційного, тим менше раціонального.

— Часто чуємо слово «зомбування». На думку психолога, що це означає сьогодні?
— Хто такі зомбі? Це люди, які роблять щось механічно, не думаючи. А щодо сьогодення, то формула зомбування — це емоційні гасла і брак адекватної інформації. Проте винайшли її не сьогодні і навіть не вчора. 70 років ми жили в Радянському Союзі, і більшість людей були щиро впевнені у тому, що вони живуть у найсправедливішому суспільстві. Так, були дисиденти. Але чому? Тому, що вони мали доступ до інформації і вміли її аналізувати.

— Андре Моруа якось зауважив: «Усе, що відповідає нашим бажанням, здається правильним. Усе, що суперечить їм, викликає лють». Ви згодні з цим твердженням?
— Треба розуміти, що є і завжди були люди, які одного разу і назавжди повірили в якийсь лозунг і будь-який аргумент сприймають мало не як посягання на життєві цінності. Доводити їм щось означає викликати агресію, створити конфлікт. Це закон масової психології. Найскладніше розбиратися в собі самому, усвідомлювати власну відповідальність. Набагато простіше створити образ ворога або героя. І все, немає потреби в рефлексіях розбиратися в собі, щось робити. Або в усьому винен ворог, або будь-якій проблемі зарадить месія.

— Що потрібно робити, щоб цього не сталося?
— Думати. Розуміти, що страхітливі заголовки, гасла, що закликають до агресії, — це момент провокації. Тому відразу — «стоп». Зроби паузу. Увімкни розум. Бігти просто заради того, щоб бігти — не дуже конструктивний варіант поведінки в такій ситуації. Сумніви, бажання розібратися — ось головний спосіб протистояти зомбуванню. Диявол криється в деталях. Потрібно отримати максимум інформації, бажано — з різних джерел. Завжди пам'ятати, що немає абсолютного зла і абсолютного добра. Ставитися до всього, що відбувається, з точки зору реаліста. Ставити запитання: кому це вигідно? Навіщо мені це розповідають? Яке місце тут посідаю я? Вчитися дивитися на світ своїми очима. Не треба шукати того, хто знайде для тебе правду і відкриє очі на істину.

— Головним інструментом інформаційної війни є засоби масової інформації. Дедалі частіше чуєш, що телевізор зомбує глядачів, а Інтернет дає альтернативні думки. Чи насправді це так?
— Не зовсім, адже тут задіяні різні технології. Телевізор дає глядачеві певну картину світу, яка часто виявляється суб'єктивною. Але глядач є пасивним споживачем інформації. Він або погоджується, або ні. До того ж, обмежений у майданчику для висловлення своєї думки, хіба що скаже друзям або сусідам на лавочці. Інша справа — Інтернет. Користувач тут — не глядач, а учасник. Він пише коментарі, ставить лайки, сперечається. Створюється ілюзія безпосередньої участі в події. Людині здається, що вона може на щось впливати, когось переконувати, бачити різні точки зору, аналізувати інформацію. Насправді більшість користувачів цього не робить. Пропагандисти атакують їх фейками, емоційними гаслами, провокативними заголовками, експресивною лексикою. Координатори груп і форумів — спеціально навчені фахівці, тож змагатися з ними — марна справа. Активна піар-група може керувати багатотисячною масою наївних коментаторів так, що вони навіть цього не зрозуміють. Спочатку людину потрібно заманити на свої майданчики, в групи, змусити читати, коментувати, відповідати. А далі — користувач діє за сценарієм ляльководів. Отже, саме в Інтернеті стали реальністю «двохвилинки ненависті» Оруелла. Механізм лайків і репосту теж точно прораховано. Людині хочеться бачити, що її поважають, що вона прийнята в якесь коло. Але яке воно, це коло, не замислюється. Крім того, навіть якщо користувач не згоден із чимось, він не ризикує висловити свою думку, адже у такому разі існують механізми покарання. Учасники групи перетворюються на зграю піраній.

— А хто стійкий до такого зомбування?
— Люди, яким не цікаві «диванні баталії». Молодь, яка знає, як працюють соцмережі та стикається з практикою створення і поширення чуток. Користувачі, які вміють аналізувати інформацію, отримують її з різних джерел.

— Часто доводиться чути: щоб не стати жертвою інформаційної війни, краще не цікавитися політикою, не читати газети, не користуватися Інтернетом…
— Зовсім відсторонитися від проблем не можна. Та й не треба. В Україні саме зараз формується громадянське суспільство. Єдина думка — ознака тоталітарної держави. Плюралізм думок — свідчення демократії.
А наостанок наведу приклад однієї з найкращих відповідей на пропаганду. Під час революції 1917 року, коли почалася боротьба з релігією, в одному селі комуністи і комсомольці зібрали людей. Багато чого говорили, переконували. І тут вийшов старенький священик: «Дозвольте, я скажу два слова?» «Ну кажи, ми потім гідно відповімо!» Виходить він і говорить: «Христос воскрес». І весь натовп у відповідь: «Воістину воскрес!»
Зараз наша країна переживає важкі випробування. Ми не можемо обирати час, в якому нам жити. Але, як сказав англійський філософ Томас Карлейль, «не варто скаржитися на час — це марна справа. Якщо він поганий, людина на те і є людиною, щоб покращити його».

Наталія ДОЛИНА

Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl + Enter

Шановний відвідувач, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач. Ми рекомендуємо Вам зареєструватися або зайти на сайт під своїм ім'ям.

коментарі

Ваше ім'я: *
Ваш e-mail: *
Питання: 156+2
Відповідь:
Код: оновити, якщо не видно коду
Введіть код: