Жк Мрия
Бориспiль
C

Головні новини

Художниці Борисполя про амбіції, натхнення і стиль


Художниці Борисполя про амбіції, натхнення і стиль

Три розмови зруйнують класичний образ «художника у береті»: юні й талановиті дівчата з Борисполя діляться таємницями створення сюжетів на полотні, труднощами у пошуку натхнення та творчими планами.

Тетяна ЧАУС —РУЙНУЄ СТЕРЕОТИПИ
Художниці Борисполя про амбіції, натхнення і стиль

Хто сказав, що художник пов’язаний тільки із мистецтвом? Яскраве протиріччя — випускниця 2018 року, призерка обласного етапу захисту наукових робіт МАН України з математики, портретистка-аматор Тетяна Чаус, яка поділиться особливостями власної творчості та знищить примітивне амплуа художника у очах
суспільства.

— Я малюю, скільки себе пам`ятаю — у школі на полях зошита, у дитинстві, коли це були якісь каляки-маляки. Люблю рок-музику, фантастичні фільми та науково-популярний контент: під час того, як малюю, переглядаю відео на Ютубі — лекції з антропології, біології, астрономії або фізики, це мене цікавить. Мрію полетіти на Місяць, серйозно — побувати там, бо це реально круто. Люблю комікси, навіть іноді малюю їх, але в мене не дуже виходить, потрібно ще вчитися і вчитися; зате є купа гарних малюнків супергероїв, яких я обожнюю. Гарно виходить малювати портрети, чому — не знаю. Може, тому що я багато малюю людей та вигаданих персонажів, а, може, маю непоганий «окомір».

Творчий процес: — Я не малюю весь час, це приходить так: з`явилась ідея, і я намагаюся її втілити — може одразу вийти, а можу почати нервувати, бо нічого не виходить, відходжу, виправляю. Майже кожну роботу я хотіла «закинути». Існує поняття творчої кризи — іноді я думаю, що я завжди у ній. Реально дієвий спосіб із неї вийти — піти гуляти, не важливо з ким: з мамою чи подругами, головне — не сидіти вдома.

Єлизавета ПОЛЯНИЦЯ: «УСІ ЛЮДИ НЕНОРМАЛЬНІ — і це нормально»
Художниці Борисполя про амбіції, натхнення і стиль

Переможниця обласної олімпіади 2018 року з образотворчого мистецтва, неодноразова призерка міських олімпіад розповість про творче дитинство, робочу атмосферу та перешкоди на шляху до мистецтва
— Коли почала малювати?
— Не пам`ятаю, це було у дитинстві, хоча навряд чи ті закарлючки можна назвати малюванням. Часто через мої «абстракції» тато називав мене «Пікасю», на що я ображалася, бо думала, що це щось нехороше. У мене це сімейне — творити. Мама любить вигадувати костюми та вишивати, інколи і малювати, часто об’єктами її мистецтва стають звичайні побутові предмети.
— Тобі важлива атмосфера, у якій ти працюєш? Що надихає?
— Місце та атмосфера важливі для картини; це може бути студія — там у нас завжди весело і шумно, грає музика, від якої дзвенять вікна, ми п`ємо чай та обговорюємо усе: від мистецтва до особистого; тут є вчитель, який дасть пораду; може бути власна оселя — зазвичай на підлозі, під музику, і якщо пощастить, то з шоколадом; хоча меблі і страждають від фарб, але вдома були створені найкращі роботи; це може бути і людне кафе, головне — натхнення. До мене воно приходить при перегляді фільмів та відвідуванні виставок, при спогляданні робіт художників; налаштовують на творчий лад Густав Клімт та ЕгонШіле — на їхніх полотнах можна бачити вічність; сильне враження справляє картина «Дівчина з перловою сережкою» Яна Вермеєра та ескізи Леонардо да Вінчі.
— Як художник скажи, є якісь дивацтва у тебе чи твоїх колег?
— Творчі люди іноді особливі, «ненормальні» — і це нормально, мене називали «дивною», а інші казали: «Я адекватна людина, а не художник». Оточення творчих людей для мене найцікавіше. Не люблю нудних, теми для розмов з такими закінчуються, мені стає нецікаво.
— Скільки було вчителів, і хто дав тобі найбільше знань?
— Було багато вчителів. Я вважаю, що чим більше, тим краще, адже кожен має свої «родзинки»; найбільше, мабуть, вклала в мене Люда, тобто Людмила Новохат, бо вона навчила любити акварель, показала, що це не страшно і не нудно.
— На які труднощі натикалася?
— О, їх було багато: втома, мало часу, у мене особисто — брак терпіння та ентузіазму: буває, сидиш, і не можеш дивитися на ту картину, бо набридло гірше гіркої редьки. Інколи дратує, як мої роботи сприймають близькі люди. Зараз проблемою є норми академічного малюнка, які заганяють всіх у рамки, і якщо ти чимось виокремлюєшся і робиш не так, «як треба», то «дуля тобі з маком», а не спеціальність в університеті.
— То хто ж ти: сурова академістка чи прихильниця творчості без правил?
— Не можу себе віднести ні до одної, ні до іншої категорії, все-таки, мабуть, академістка, як би це не здавалося нудним, бо не доросла я ще майстерністю до абстракцій.
— Які плани на майбутнє?
— Вступити до університету на дизайнера, але не впевнена, чи буду працювати за спеціальністю, головне, щоб робота була пов’язана з творчістю, приносила задоволення мені, користь і радість — людям. Мрію подорожувати, відвідати всі відомі виставки та спробувати щось екстремальне, пожити з півроку або рік у інших країнах, стати тату-майстром і жити, не оглядаючись на інших, не боятися робити те, що хочу.

Софія РОДІОНОВА:«УСІ МИ РІЗНІ»
Художниці Борисполя про амбіції, натхнення і стиль

Софія Родіонова, художниця, котра відкрила для себе сенс мистецтва, пройшла через творчий «застій» та відкрила прекрасне у живописі.
— Що таке натхнення?
— Це почуття мінливе та абсолютне. Це стан після перегляду картин на виставці, коли ти хочеш щось створювати, коли ти хочеш вкласти усього себе у роботу. Це відчуття запалу після прослуханої музики у стилі 80-х або після зустрічі з неформальними людьми: тих, від кого «пахне» свободою. Це почуття, коли ти встаєш вранці, або просто протягом сонячної, але нежаркої днини і розумієш — ось воно. Натхнення приходить саме по собі. Ти можеш спробувати його викликати : купити свічки, запалити їх, оточити себе приємними дрібничками, ввімкнути фільм. Але це лише затишок та комфорт, творча атмосфера.
— Коли ти зрозуміла, що хочеш малювати?
— Я малюю з дитинства. Батьки розгледіли у моїх каракулях щось «високе та незвичайне» і почали прививати мені думку, ніби я художник. Справжнє відчуття з’явилося у вересні минулого року; саме справжнє, а не те, коли ти ходиш до студії, береш участь у олімпіадах із образотворчого мистецтва, бо це потрібно для школи; розуміння того, що хочу пов’язати з цим своє життя — прийшло нещодавно, три місяці тому.
— Можеш розповісти , як ти пишеш?
— Коли я розумію, що хочу писати, я намагаюся робити усе академічно — взяти папірець, почепити його на мольберт або планшет, і починаю... Працюю вдома чи студії під свою музику, адже вона хоч і не надовго, але може втримати натхнення. Часто мене вистачає лише на 5 хвилин, і потім я дивлюся на ще одну нову та не завершену роботу. Практикую рік у академічному живописі та рисунку. Навіть вдома: приходжу, ставлю глечик з квітами або якусь композицію і малюю, і відчуваю, що вже божеволію від цього. Я також малюю у скетчбуці, але ці малюнки залишаються лише там, це повсякденні замальовки, «детский лепет» у порівнянні з моїми роботами, які я люблю — це «суровий академізм».
— Як щодо критики та нерозуміння твоєї творчості? Було?
— Кожен повинен розуміти, що буде критика та непорозуміння з усіх сторін: від оточення, родичів, від заздрісників, від усіх. Твої ідеї не розумітимуть. Тебе особисто не розуміють. Найважливіше — пам’ятати, що всі ми різні, з різними поглядами та точками зору.

Валерія КОМПАНІЄЦЬ

Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl + Enter

Шановний відвідувач, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач. Ми рекомендуємо Вам зареєструватися або зайти на сайт під своїм ім'ям.

коментарі

Ваше ім'я: *
Ваш e-mail: *
Питання: 156+2
Відповідь:
Код: оновити, якщо не видно коду
Введіть код:
Читають Обговорюють
Купити квартиру в Києві
Календар публікацій
«    Березень 2024    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031