Бориспiль
C

i-visti.comСтара версія сайту

Головні новини

Історія життя: 45 літ без одного дня. До 180-річниці з дня народження П.П.Чубинського

Історія життя: 45 літ без одного дня. До 180-річниці з дня народження П.П.Чубинського

Український етнолог, фольклорист, поет, громадський діяч автор слів Гімну України

В історії українського відродження періоду ХIХ століття важко знайти людину такої потужної енергії, яку мав Павло Чубинський. Своїм працелюбством, запальним характером, поривом до практичної роботи він заряджав однодумців і спонукав їх до дії.

Павло Платонович Чубинський народився в небагатій дворянській родині 27 січня 1839 р. в Борисполі на вул. Горянській (ни-ні Короленка, 14).

З’явився на світ
У метричній книзі Борисоглібської церкви записано, що у колезького реєстратора Платона Івановича Чубинського і його дружини Марії Миколаївни, православного віросповідання, народився син Павло.
8 квітня 1839 року священик Андрій Бориславський здійснив обряд хрещення. Хрещеними були: Прилуцького повіту титулярний радник Михайло Іванович Данчич і колезька секретарка Євдокія Іванівна Мельниківська. Початкову освіту хлопець здобув від домашніх учителів.

Його навчання і діяльність
Потім навчання Чубинський продовжив у 2-й Київській гімназії, а в 1857-1861 рр. — на юридичному факультеті Петербурзького університету. Після його закінчення співробітничав з журналом «Основа», де друкував статті і кореспонденції, працював учителем у київсько-му приватному пансіоні. Збираючи етнографічні матеріали, проводив активну агатаційно-пропагандистську роботу у Київській громаді.

ВАЖЛИВИЙ МОМЕНТ
Написав Гімн. На одному із зібрань громадівців восени 1862 року в стані високого емоційного піднесення Павло написав вірш «Ще не вмерла Україна», що став піснею і швидко поширювався на Лівобережжі, а після його публікації у львівському журналі «Мета» з музикою М.Вербицького — по всій Україні.

«Злочин» і кара
У жандармських донесеннях на нього вказували як на «атеїста в душі і нешанобливого сина», «головного порушника громадського спокою». За «злочинну агітацію» і «підбурювання селян проти панів» його без суду і слідства заслали до Архангельської губернії. Але перебування в холодному і малолюдному краї не остудило його душі. На Півночі Чубинський спершу був призначений судовим слідчим у містечку Пінега, а через короткий час здобув прихильність губернатора і посаду секретаря губернського статистичного комітету. А ще був старшим чиновником особливих доручень, завідував бібліотекою, редагував неофіційну частину «Архангельских губернских ведомостей», завідував громадським притулком, бібліотекою, заснував музей та був його екскурсоводом, організував наукове вивчення всієї губернії.

Історія життя: 45 літ без одного дня. До 180-річниці з дня народження П.П.Чубинського

Павло Чубинський із дружиною

Діяльність в Російській імперії в роки заслання
Лише в 1865-1866 рр. зпід його пера вийшли статистично-етнографічний нарис «Корели», «Статистика народжень, шлюбів і смертей у повітових містах і передмістях Архангельської губернії за 5 років», «Статистика народжень, шлюбів і смертей в м. Архангельську за 10 років», «Огляд головних ярмарків Архангельської губернії», «Економічний огляд міст, передмість та повітів Архангельської губернії», «Адрескалендар осіб і службовців Архангельської губернії на 1864 рік», «Список статей, надрукованих в «Архангельських губернських відомостях» з історії, географії, етнографії і статистики губернії від початку їх видання в 1838 році до 1 січня 1865 року», «Святкування сторічної пам’яті М.В. Ломоносова в Архангельській губернії», «Солеваріння в Архангельській губернії» та багато інших. Чубинський був не лише великим організатором науки, а й сам доклав зусиль до вивчення життя і побуту народів Півночі, брав участь в наукових експедиціях, подолавши не одну тисячу кілометрів на човні, пароплаві, верхи на коні і пішки. Він був впливовим чиновником, діяльним і авторитетним вченим і, за характеристикою губернаторів, незамінною людиною в губернії. Статистичний комітет, перетворений ним в адміністративно-науковий центр, був одним з найкращих серед наукових комітетів всієї Російської імперії.
Як секретар статистичного комітету і активний організатор великого спектру наукових досліджень, написав і опублікував у періодичних та наукових виданнях понад 70 програм, звітів, кореспонденцій, нарисів, статей, праць про Архангельську губернію і племена, що її населяли. Він не захоплювався екзотикою краю, як це робили дослідники до нього, а першим звернув увагу на економічне життя і побут малих народів, на навернення їх до цивілізації, вніс чимало проектів і пропозицій щодо облаштування доріг і водних шляхів, будівництва залізниці, які сприяли підвезенню товарів і продуктів харчування жителям губернії і до архангельського порту з метою експорту, звернув увагу на розвиток вигідних промислів на території губернії, піднесення освіти і загального рівня грамотності.
Саме статистичний комітет за ініціативою Чубинського був організатором проведення столітнього ювілею пам’яті вченого М.В. Ломоносова, зібрав кошти на запровадження стипендії в архангельській гімназії і на відкриття школи на батьківщині вченого.
Він енергійно вивчав й аналізував матеріали, які надходили на адресу статистичного комітету від його членів. Одночасно був членом-кореспондентом імператорського Московського товариства сільського господарства, співробітником Вільного економічного і Російського географічного товариств. За цінні наукові праці РГТ відзначило дослідника срібною медаллю.
Праці, написані на засланні, здобули визнання в наукових колах Росії і за кордоном. Вони потрапили в бібліотеку К. Марса, який цікавився історією й економікою Російської імперії. За роки заслання він здобув високий авторитет у науковому світі і в губернаторів, котрі захищали його від нападів і доносів жандармського полковника Локса, що нахвалявся зітерти його з лиця землі. П. Чубинський був і залишався борцем за правду, виступав проти сваволі чиновників і хабарництва.

Участь в експедиціях
Перебуваючи в засланні, Чубинський здійснив дві експедиції: в 1866 році вивчав особливості Печорського краю, а в 1867 Російське географічне товариство (РГТ) і Вільне економічне товариство довірили йому вивчити стан виробництва хліба і хліботоргівлі й льоновиробництва. За п’ять місяців складної експедиції об’їхав 36 повітів семи північних губерній і, зібравши багатющий матеріал, написав об’ємний звіт на 300 сторінок. Президія РГТ на початку 1869 року викликала дослідника до Петербурга для особистої доповіді.

Коштовні дарунки
У цей час стався незвичайний для політичного засланця випадок: губернатор С.П. Гагарін, шануючи особисті якості Чубинського, клопотався про нагородження його орденом св. Станіслава 2 ступеня з імператорською короною. Зрозуміло, в Міністерстві внутрішніх справ зустріли таке представлення розгублено, бо вважали недоцільним нагороджувати політичного засланця орденом, та за «височайшим» дозволом імператора зняли з Чубинського поліцейський нагляд і дозволили йому повернутися на Україну. І не просто повернутися, а з мандатом дійсного члена Російського географічного товариства провести етнографічно-статистичне дослідження Південно-Західного краю.
У Петербурзі дослідник удостоєний ще одного коштовного дарунку – великий князь Олексій Олександрович подарував йому діамантовий перстень за цінні відомості про північні губернії, куди той зби-рався їхати.

Повернення в Україну
Повернувшись до Києва, Чубинський поринув у свою стихію. У 1869-1870 роках він здійснив три експедиції, об’їхавши губернії не лише Південно-Західного краю, а й розширив межі своїх досліджень на території Бессарабії, Польщі і Білоруського Полісся, на ті повіти, які найбільше заселені українцями.
Вінцем досліджень стали сім томів «Праць етнографічно-статистичної експедиції в Західно-Руський край». Академік Л.С. Берг експедицію під керівництвом П. Чубинського назвав найвидатнішим явищем в історії тодішньої ет-нографії. Завдяки таланту і організаторським здібностям дослідника досягнуто великих успіхів, зібрано найбагатший матеріал з етнографії українців. Але так схвально оцінені праці Чубинського в матеріальному відношенні не давали йому того, що треба було для утримання родини.

Історія життя: 45 літ без одного дня. До 180-річниці з дня народження П.П.Чубинського

Погруддя земляка у центральній частині міста

У пошуках роботи
Тому після завершення експедиційних поїздок П. Чубинський в пошуках роботи їде в Городище (нині Черкаська область), де працює в адміністрації фірми «Брати Яхненки й Симиренко», налагоджує там контроль та облік, укладає договори з підприємцями, вникає в процес виробництва цукру. У 1873 році він пише працю «Свекло-сахарные заводы Российской империи с официальными статистическими о них данными за компанию 1871-1872 г.», другий випуск вийшов за компанію 1873, 1874 і 1875 рр. В 1876 році він першим уклав і видав карту буряково-цукрової промисловості, яка стала зразком для інших, хто працював у цій галузі. Разом з тим брав участь у громадській роботі на користь науки, працював секретарем Київського відділу російського технічного товариства, а в 1873 році за його безпосередньою участю у Києві засновано Південно-Західний відділ РГТ. Як секретар відділу Чубинський виступає з промовою на його відкритті і викладає програму вивчення трьох етнографічних типів – українців, поляків і євреїв, їх економічну роль і значення кожного з цих елементів. Причому вивчення повинно базуватися на реальному грунті, як і прийнято у науковій діяльності.

Здобуток для науки
1872 року в Петербурзі вийшли у світ перші чотири томи його «Праць». РГТ визнало, що зібрані ним етнографічно-статистичні матеріали і дослідження є важливим здобутком науки не лише за своїм обсягом, а й за змістом, і прису-дило йому золоту медаль. Це було в 1873 році, а в наступному, 1874-му, відділ одержав запрошення взяти участь у виставці Географічного конгресу в Парижі. За участю П.Чубинського були підготовлені бібліографічні огляди головних праць з природничо-історичної, історичної географії та етнографії , а для організації виставки створена особлива комісія, яка підготувала види місцевостей, етнографічні альбоми, фотографії, малюнки і креслення етнографічних предметів, моделі головних споруд, господарського знаряддя та інструментів, зразки народних іграшок, узорів, вишивки, українського орнаменту, домашнього посуду, народні музичні інструменти, типовий одяг різних місцевостей.

Вивів українську етнографічну науку на європейський рівень
Матеріали, представлені Відділом на міжнародну виставку, мали великий успіх: П.Чубинський був удостоєний малої золотої медалі. Своєю діяльною працею він вивів українську етнографічну науку на європейський рівень. 1878 році, коли завершилося семитомне видання його «Праць», президія РГТ за оцінками академіків І. Срезневського та О. Веселовського присудила П.Чубинському премію графа Уварова. Зокрема академік О. Веселовський у рецензії писав: «За багатством етнографічних даних, за схожістю загального плану я знаю лише дві праці , з якими можна порівняти «Матеріали і дослідження»: «Lud» Кольберга й поки не завершена «Bibliotheкa dellе tradizioni popolari siciliane» Пітре, розрахована на 15 томів. Багатство зібраних даних свідчить не тільки про значні затрати знань і сил, але й про організаторські здібності й «невтомну енергію», яку визнала в оцінці П. Чубинського комісія імператорського Російського географічного товариства. Відносно місцевої південно-руської етнографії праці Чубинського додає особливу вагу і цінність та обставина, що, окрім збірника пісень, у всіх інших томах видання збирач постав, можна сказати, новатором… Перед такою надзвичайно великою працею, яка відкрила науці масу нових свідчень, руки критика повинні соромливо опуститися».

Переслідування і від’їзд до Петербурга
Активне і всебічне вивчення економічного життя і побуту українців, перепис населення Києва, участь членів Відділу РГТ в роботі 3-го Археологічного з’їзду, видання двох томів «Записок», вшанування пам’яті М.Максимовича були не до душі ворогам українства. На Відділ посипалися доноси і звинувачення в українському сепаратизмі, а за ними не забарився «указ Юзефовича» — Емський указ 1876 року. Південно-Західний відділ було закрито, його бібліотеку розформовано по різних установах. Чубинський, приречений на вигнання з України, змушений їхати до Петербурга, працювати в Міністерстві шляхів сполучення, де його прихистив адмірал Костянтин Посьєт, в той час міністр шляхів сполучення. Він добре знав Чубинського ще з 1869 року, коли той приїхав з Архангельська до Петербурга для особистого звіту в Президії РГТ, а разом з тим читав лекції про економіку північних губерній для великого князя Олексія Олександровича.

Хвороба і повернення додому
Але працювати у столиці довелося недовго. Розбитий паралічем, важко хворим він повертається до Києва, живе на батьківському хуторі (нині с. Чубинське Бориспільського району), де спливли ос-анні чотири роки мученицького існування.

Відійшов у вічність
Помер великий організатор науки і син України 26 січня 1884 року, одного дня не доживши до свого сорокап’ятиріччя. Похований він на Книшовому кладовищі в Борисполі, де сьогодні облаштована могила з надгробним пам’ятником. Це була непоправна втрата для науки. П.Чубинський залишив по собі понад 120 статей, програм, нарисів. кореспонденцій, малих і великих праць з етнографії, фольклору, статистики, економіки, побуту і звичаїв.

М. Драгоманов ще за життя дослідника пророчо говорив: «Сила чорноземна наш Чубинський». І справді, П.Чубинський як талановитий самоук у галузі етнографії залишив велике надбання на ниві українського відродження. Його «Праці ет-нографічно-статистичної експедиції в Західно-Руський край» стали неперевершеною енциклопедією народознавства і під-несли українську етнографічну науку до європейського рівня.

Андрій ЗИЛЬ, член Національної спілки краєзнавців України

Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl + Enter

Шановний відвідувач, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач. Ми рекомендуємо Вам зареєструватися або зайти на сайт під своїм ім'ям.

коментарі

Ваше ім'я: *
Ваш e-mail: *
Питання: 156+2
Відповідь:
Код: оновити, якщо не видно коду
Введіть код:
Календар публікацій
«    Лютий 2019    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728