72-річний бориспілець Анатолій Клещенко все життя присвятив роботі в аеропорту «Бориспіль». 42 роки без перерв, після служби в армії, чоловік пропрацював тут інженером-електриком. Своїми спогадами він поділився із читачами «Вістей».
Бориспільський об’єднаний авіазагін
«Автобусна зупинка на в’їзді в Бориспіль з боку Києва з назвою «35-й кілометр». Мало хто знає, що 66 років тому саме звідси починав свій шлях аеропорт. Деякі будівлі збереглися досі, хоч і змінили свій зовнішній вигляд за роки. Тут на базі військової авіачастини було засновано підприємство по авіаперевезенню пасажирів, яке згодом отримало назву БОАО (російською — Бориспольский объединенный авиаотряд). Це напіввійськове підприємство очолював командир. За вимогами до кандидата на посаду він сам мав бути льотчиком, тому нерідко бувало, що командир загону здійснював рейс у складі екіпажу. Через це його жартома називали «літаючий командир». Крім командира загону, в штатному розкладі була ще посада начальника штабу. Політичне керівництво здійснював замполіт, медичне обслуговування працівників — медико-санітарна частина (МСЧ). Її називали просто «санчасть», а невелику двоповерхову будівлю, де знаходились службові кабінети — штабом. Навіть коли БОАО вже давно не стало, колишні працівники ще довго називали цю будівлю штабом».
• Саме з цього місця почалась історія нашого аеропорту. Зараз його кличуть «35-й км», хоча іноді досі можна почути першу назву: «старий порт».
Злітно посадкова смуга (ЗПС)
«Злітно-посадкова смуга — чи не найголовніший об'єкт в аеропорту. З неї злітають і на неї сідають літаки. Вона оснащена радіонавігаційним і світлосигнальним обладнанням. Від технічного стану цього обладнання напряму залежать безпека та регулярність польотів — а це два стовпи, на яких тримається цивільна авіація. Із великої кількості служб аеропорту всього три мають допуск до обслуговування ЗПС: аеродромна служба, електрики і зв'язківці. Три рази на добу керівники польотів проводять інструктажі авіадиспетчерів, що заступають на зміну. На них обов'язково присутні начальники змін усіх названих служб. Під час доповідей вони озвучують інформацію про готовність обладнання до виконання польотів, при цьому ведеться аудіозапис.
На час відкриття аеропорту в Борисполі була лише одна ЗПС і використовувалась вона військовими. З приходом цивільної авіації смугу почали використовувати спільно. Це часто викликало незручності для диспетчерів — як військових, так і цивільних. Наприклад, у нас розклад рейсів і його порушувати не можна, а в них у цей час тренувальні польоти. Звичайно ж, усе узгоджувалося, безладу ніколи не було, але одночасна присутність і військової, і цивільної авіації в небі створювала певну напругу. А ще військова авіація створювала шум, особливо коли кілька бортів злітало одночасно або переходило звуковий бар'єр. Тому згодом із міркувань безпеки польотів найбільший військовий контингент разом із МІГами перевели на інший аеродром, а в Борисполі залишилась лише невелика військова частина.
А у 1971 році в аеропорту відкрили нову смугу. Назвали її ЗПС 2, а попередня стала ЗСП 1. На новій смузі встановили нове чехословацьке обладнання «Тесла». На той час це був великий прогрес, адже на ЗПС 1 було встановлене старе радянське обладнання 40-50-х років.
Після відкриття ЗПС 2 вона на 30 років стала основною робочою смугою, ЗПС 1 використовували доволі рідко, в якості резерву.
У кінці 90-х на ЗПС 1 демонтували старе обладнання, зняли бетонне покриття і почали будівництво нової ЗПС. Її завершили у 2001 році, а назву залишили ту саму: ЗПС 1. Це її видно з дороги і бачать відвідувачі ТЦ «Епіцентр». Оновлена ЗПС оснащена комп'ютерами, а фахівці, що її обслуговують, пройшли навчання в Німеччині. Це на сьогодні основна смуга аеропорту. А колись нова ЗПС 2 стала старою, і на ній планували зробити капітальний ремонт. Планувалось ще будівництво третьої смуги, але ці наміри обірвала війна».
Аеровокзал
«Аеровокзал — другий за значимістю об'єкт аеропорту. Він теж впливає на регулярність польотів та безпеку, але опосередковано. Будівля аеровокзалу — перше, що бачать пасажири, прибуваючи в аеропорт. І від того, яке враження вона на них справить, залежить репутація аеропорту.
Перший аеровокзал відкрили у 1965-му році. Він одразу прославився на весь СРСР, і не тільки. В зарубіжжі теж дали йому високу оцінку. Тут відкрили свої представництва німецька «Люфтганза», угорська «Малев», польська «Лот» та інші компанії. А для бориспільців аеровокзал одночасно був і предметом гордості, і місцем для проведення дозвілля: туди приїздили родинами, привозили гостей.
А подивитися тут було що. На привокзальній площі спорудили величезну пишну клумбу — гордість умільців із служби зеленого господарства. З першого поверху аеровокзалу на другий замість традиційних сходів зробили широкий пандус, що теж було незвично. Ліворуч від нього влаштували невеликий басейн з водою, на дні якого стали залишати монети. Адже є прикмета: якщо кинеш у воду монету, повернешся сюди ще раз.
На другому поверсі облаштували дитячу кімнату і великий акваріум. Працювали буфети і ресторан, який мав свою фірмову страву — запечену картоплю з м'ясом у горщику. Також із другого поверху був вихід на довгу відкриту терасу, яка йшла вздовж будівлі аеровокзалу і слугувала своєрідним оглядовим майданчиком. З неї було добре видно перон і все, що там відбувалося. Видно було і смугу, з якої злітали і на яку сідали літаки.
Ліворуч від пандуса на другому поверсі архітектори встановили велику голову Леніна. Її облюбували горобці, які селились вгорі над нею, під стелею. Коли горобці залишали на голові «вождя» мітки, приходили прибиральниці і швабрами мили її.
Через багато років заходи безпеки посилили, ввели суворий пропускний режим, і терасу закрили, а згодом і взагалі демонтували. Збільшилася кількість автотранспорту, виникла потреба в додаткових стоянках, і візитівку «Борисполя» — клумбу — теж знесли. Ще трохи згодом прибрали і голову Леніна.
Коли поруч із першим аеровокзалом побудували термінали А і F, йому дали назву термінал В. Пізніше побудували ще один термінал — D, найбільший із терміналів, що став головним. Він був оснащений згідно усіх сучасних міжнародних стандартів і всі рейси почали здійснюватися з нього.
Термінал В на фоні нового виглядає дещо архаїчно, тому відповідно до плану реконструкції аеропорту його планують знести».
Вітер змін
«На початку 1990-х СРСР розпався. Незалежність колишніх союзних республік, встановлення між ними кордонів не могли не вплинути на роботу аеропорту та його служб.
Льотний склад БОАО пішов з нього у новостворені компанії: Аеросвіт та МАУ (Міжнародні авіалінії України). Авіадиспетчери перейшли в Київцентраеро, авіатехніки — в ІАС (інженерно-авіаційна служба). І навіть маленький колектив кімнати ОВП (особливо важливих пасажирів) відділився і став називатися ЗОД (зал офіційних делегацій).
Те, що залишилося від колишнього БОАО, назвали Державний міжнародний аеропорт «Бориспіль». Сталося це в 1993 році. Цей рік став роком заснування ДАП «Бориспіль» і одночасно роком припинення існування БОАО. Пізніше ДМА перейменували в ДП «Аеропорт Бориспіль» — вже не напіввійськове, а цілком цивільне підприємство. Тепер посада його керівника називається не командир, а гендиректор. Через непотрібність в цивільному житті були також скасовані посади начальника штабу і замполіта».
Непомітні, але важливі
«Я давно помітив, що люди, далекі від авіації, мають помилкове уявлення і про неї, і про аеропорт. Вони бачать лише «обкладинку»: красиву форму льотчиків та стюардес, могутні та яскраві лайнери, гарні та зручні аеропорти. Це теж важливо, але не головне.
А між тим багато роботи роблять люди, непомітні для загалу. Особливо важлива їх робота взимку. Наведу навіть приклад. З раннього ранку і увесь день валить сніг. Аеропорт вже котру годину закрито через метеоумови. Вокзал переповнений збудженими і знервованими пасажирами. У цей час начальник аеродромної служби з інженером заходять у приміщення аеровокзалу. Вони в цивільному, перепустки завбачливо зняті, радіостанції в кишенях курток. Зовні вони нічим не відрізняються від пасажирів, і нікому навіть на думку не спаде, що саме від непоказного худорлявого чоловіка залежить, коли полетить літак. Бо зараз люди та техніка саме його служби чистять смугу. А коли закінчать, він сяде у свою «Ниву», проїде по смузі, особисто заміряє коефіцієнт зчеплення, потім назве ці цифри керівнику польотами, і лише тоді той прийме рішення: відкриватися чи ні. А до цього ніякий міністр, нардеп чи навіть президент не мають права дати йому таке розпорядження.
Але і це ще не все. Якими б віртуозами своєї справи не були водії аеродромної спецтехніки, все одно після її роботи залишаються закиданими снігом бічні вогні злітно-посадкової смуги. Їх можливо очистити лише вручну, тобто лопатами. Цю роботу вже робить інша служба, і зробити її потрібно в світлий час доби. Тому що екіпаж, коли літак заходить на посадку з настанням темряви чи при погіршенні видимості, повинен бачити межі ЗПС. Наскільки важливою є ця робота, говорить те, що в особливо складній ситуації (великі замети) до цієї роботи залучаються всі служби аеропорту, навіть ті, що безпосередньо не пов'язані з польотами чи військові.
Це лише один епізод із роботи лише двох служб аеропорту, а таких у нас десятки. Від роботи всіх цих непомітних людей залежить і безпека, і комфорт пасажирів.
Вже чотири роки ми не чуємо звичних нам звуків роботи аеропорту. Чотири роки над небом Борисполя немає нічого, крім ракет і шахедів, а слова «повітряний простір» ми вживаємо, лише коли йде мова про повітряну тривогу. Але будьмо оптимістами. Нескінченних війн не буває: колись закінчиться і ця, і тоді наш аеропорт знову оживе».
коментарі