Четвертого лютого буде сорок днів, як пішов від нас народний артист України, засновник та диригент Народної хорової академічної капели ім.Павла Чубинського, директор Великоолександрівської школи мистецтв та ремесел Олександр Дмитрович Зюзькін.
Капела народилася у Великій Олександрівці у 1989 році, у 1991 отримала почесне звання «народна» і з того часу носить ім’я видатного вченого П.П.Чубинського. Хор виступав перед глядачами більше п’ятисот раз у найрізноманітніших місцях — за словами самого засновника, «на прикордонних заставах, на закритих об’єктах, військових заводах, у Національній філармонії, у кращих залах світу, у театрах, у великих храмах і сільських церквах, на донських станицях, у радгоспах...». У репертуарі колективу — перлини світової музики, в тому числі українських композиторів. Все це — заслуга Олександра Дмитровича, який умів об’єднати і повести до спільної високої мети зовсім різних людей. Коли він підіймав руки, хористи затихали, а серця слухачів тремтіли в терпкому й солодкому очікуванні чарівних звуків.
Пропонуємо вашій увазі кілька спогадів людей, які дружили або працювали з Маестро. Всіх їх об’єднує гордість і вдячність за те, що вони у своєму житті знали Олександра Дмитровича.
Віктор Юрійович Співак, фотожурналіст, літописець капели ім.Чубинського:
Познайомився я з Олександром Дмитровичем, як кажуть, у кінці століття. Мене відправили до Великоолександрівської школи мистецтв і ремесел на концерт капели ім.Чубинського, в результаті чого у «Трудовій Славі» вийшла стаття «Великий концерт у малому залі Великої Олександрівки». Той концерт мене потряс, той день я пам’ятаю до цього часу.
Разом з капелою я проїхав близько двадцяти країн і зробив масу знімків, про які Олександр Дмитрович схвально відгукувався. Першою моєю поїздкою з капелою стала подорож місцями, де був на засланні Чубинський. Після неймовірного концерту у Архангельську глядачі не хотіли вставати і покидати зал. Довго тривали аплодисменти, дехто плакав — ніхто не чекав, що капела настільки могутня і може викликати такі емоції. Це був тріумф! В Італії у Ріва дель Гарда на міжнародному конкурсі ми сиділи з Олександром Дмитровичем у глядацькому залі. Мені страшенно сподобався виступ хору Сінгапурського університету. Питаю в нього, чому він не реагує, як хор того заслуговує? Він відповів: «Співали вони чудово, але не було душі».
Ніде не сказано правдивого факту про капелу імені Чубинського — вона входить у 50 кращих хорових колективів світу.
Разом з капелою я проїхав близько двадцяти країн і зробив масу знімків, про які Олександр Дмитрович схвально відгукувався. Першою моєю поїздкою з капелою стала подорож місцями, де був на засланні Чубинський. Після неймовірного концерту у Архангельську глядачі не хотіли вставати і покидати зал. Довго тривали аплодисменти, дехто плакав — ніхто не чекав, що капела настільки могутня і може викликати такі емоції. Це був тріумф! В Італії у Ріва дель Гарда на міжнародному конкурсі ми сиділи з Олександром Дмитровичем у глядацькому залі. Мені страшенно сподобався виступ хору Сінгапурського університету. Питаю в нього, чому він не реагує, як хор того заслуговує? Він відповів: «Співали вони чудово, але не було душі».
Ніде не сказано правдивого факту про капелу імені Чубинського — вона входить у 50 кращих хорових колективів світу.
Віктор Миколайович Мозоль, близький товариш, директор капели ім.Чубинського:
Олександр Дмитрович пізніше говорив: «Первым на Украине меня принял художественным руководителем Виктор Николаевич». Він був доброю і чуйною людиною у спілкуванні, але вимогливим і безжальним, коли стосувалося мистецтва. Казав: «Надо подставлять друг-другу плечико».
Девіз його був «у всьому бути першим». Його любили всі — від дітей до педагогів школи. Його “плечико” завжди було готове допомогти, як морально, так і матеріально.
Коли збирав колектив, то ми пройшли все село, в кожну хату він зайшов і всіх прослухав. Тут він вкорінився, полюбивши землю Чубинського. Я двадцять років був директором капели, проїхав з ними безліч країн.
У жовтні 2006 ми були у Німеччині у Цвіккау на V Міжнародному хоровому конкурсі ім.Шумана. У нашій програмі була жартівлива пісня «Ода к зубной боли» на вірш Бернса. Напередодні виступу Олександр Дмитрович продивився багато колективів, повернувся в готель і в нього розболівся зуб. «Понимаешь, столько бился над ней (над піснею) — зубная боль появилась». Через артистичного директора товариства «Інтеркультура» ми вийшли на зубного лікаря і він дуже добре полікував нашого Маестро. Концерт пройшов на високому рівні, ми отримали золоту медаль в своїй категорії, а той зубний лікар зі своїми дружиною і донькою були нашими першими вболівальниками.
Мені не віриться, що його немає. Здається, завтра під’їде: «Виктор Николаевич, выходи, я уже стою под двором». Він нікому не давав «спокою», з ним було дуже цікаво. Його мрія тепер збувається — нова школа росте на очах. Ми часто їздили з ним дивитися будівництво і по півгодини сиділи в машині: «Вот посмотри, как люди работают! Как красиво все делают!» За це ми роками бились, десятиліттями, скільки сил покладено! Ясно, що школа має бути добудована і мусить носити ім’я Олександра Дмитровича Зюзькіна.
Девіз його був «у всьому бути першим». Його любили всі — від дітей до педагогів школи. Його “плечико” завжди було готове допомогти, як морально, так і матеріально.
Коли збирав колектив, то ми пройшли все село, в кожну хату він зайшов і всіх прослухав. Тут він вкорінився, полюбивши землю Чубинського. Я двадцять років був директором капели, проїхав з ними безліч країн.
У жовтні 2006 ми були у Німеччині у Цвіккау на V Міжнародному хоровому конкурсі ім.Шумана. У нашій програмі була жартівлива пісня «Ода к зубной боли» на вірш Бернса. Напередодні виступу Олександр Дмитрович продивився багато колективів, повернувся в готель і в нього розболівся зуб. «Понимаешь, столько бился над ней (над піснею) — зубная боль появилась». Через артистичного директора товариства «Інтеркультура» ми вийшли на зубного лікаря і він дуже добре полікував нашого Маестро. Концерт пройшов на високому рівні, ми отримали золоту медаль в своїй категорії, а той зубний лікар зі своїми дружиною і донькою були нашими першими вболівальниками.
Мені не віриться, що його немає. Здається, завтра під’їде: «Виктор Николаевич, выходи, я уже стою под двором». Він нікому не давав «спокою», з ним було дуже цікаво. Його мрія тепер збувається — нова школа росте на очах. Ми часто їздили з ним дивитися будівництво і по півгодини сиділи в машині: «Вот посмотри, как люди работают! Как красиво все делают!» За це ми роками бились, десятиліттями, скільки сил покладено! Ясно, що школа має бути добудована і мусить носити ім’я Олександра Дмитровича Зюзькіна.
Галина Василівна Шпакович, учасник капели ім.Чубинського:
Одного разу наша капела поїхала у великий гастрольний тур. В нас був цілий поїзд. Їхали квартет Явір, Ольга Юнакова, інші музиканти. Після виступу у Сімферополі накрили стіл. Я сиділа з одного боку від Олександра Дмитровича, а з іншого — його дружина Зоя Іванівна. Навпроти — місцевий начальник, який і каже: «Я хочу выпить на брудершафт с этой маленькой женщиной». Мені не дуже хотілося, але мене почав просити і Олександр Дмитрович. Зоя Іванівна стала на мій бік: «Что ты!», — «Понимаешь, надо, чтобы все было хорошо, ради коллектива». Цей анекдот показує, як він переживав за кожну дрібницю, що стосувалася колектива, все приймав близько до серця. У ньому дивовижно поєднувалися м’якість — він міг плакати, коли емоції від музики переповнювали душу, з твердістю у досягненні мети, у відстоюванні кожного учасника капели. Олександр Дмитрович всього себе віддавав роботі, дуже переживав, якщо хтось пропускав репетиції: «Поймите, для меня это важно! Я бьюсь, чтобы каждый голос звучал». Кожна нотка мала бути на своєму місці, а увага кожного сконцентрована лише на творі.
Боротися за капелу завжди було важко. Казав: «Мне плюнут в лицо, я вытру и дальше иду просить». Це був фанат пісні.
Боротися за капелу завжди було важко. Казав: «Мне плюнут в лицо, я вытру и дальше иду просить». Це був фанат пісні.
Олександр Іванович Жигун, товариш і колега, заслужений артист України, художній керівник Народної академічної хорової капели «Почайна» Національного університету «Києво-Могилянська академія»:
За творчим шляхом капели ім.Чубинського я слідкував з початку 90х. Останні роки ми товаришували дуже близько — у наших колективів були спільні програми, такі як виконання Караманова у два хори у 2014.
Я живу у Острі на Чернігівщині. Коли в Олександра Дмитровича видавалася вільна хвилина, він завжди приїздив до мене. Сходимо на легеньку рибалочку на карасиків, він на травці приляже, потім на більярді зіграємо — його душа раділа. В ньому я знайшов людину, близьку по духу.
За тридцять років своєї роботи я не бачив до свого хору такого ставлення — у Олександра Дмитровича не було ні заздрощів, ні егоізму, він завжди хотів допомогти.
Це була велика, широкої душі Людина. Все, що він створив, пройшло через його голову, серце і мозолі.
Я живу у Острі на Чернігівщині. Коли в Олександра Дмитровича видавалася вільна хвилина, він завжди приїздив до мене. Сходимо на легеньку рибалочку на карасиків, він на травці приляже, потім на більярді зіграємо — його душа раділа. В ньому я знайшов людину, близьку по духу.
За тридцять років своєї роботи я не бачив до свого хору такого ставлення — у Олександра Дмитровича не було ні заздрощів, ні егоізму, він завжди хотів допомогти.
Це була велика, широкої душі Людина. Все, що він створив, пройшло через його голову, серце і мозолі.
Лаврін Юхимович Захарченко, учасник капели ім.Чубинського, директор Щасливської дитячої музичної школи:
Олександр Дмитрович був психологом. Він розумів окрему людину, а також міг охопити одразу багатьох. Мене завжди вражало, як він міг вивчити складну партитуру за одну ніч і як він взагалі все встигав. Одного разу я прямо і спитав — ну коли ви встигаєте? «А ти сядь пограй за піаніно”. Сідаю і починаю імпровізувати. «Так, як ти вільно імпровізуєш, я ніколи не зможу, але так я за ніч вивчаю партитуру — в мене все звучить у голові».
Наталка Зущенко, учасник капели ім.Чубинського, викладач Великоолександрівської школи мистецтв та ремесел:
Коли я прийшла працювати до школи, у Олександра Дмитровича виникла ідея створити тріо бандуристів (тріо Заграва - ред.). Нам пощастило, що він погодився бути нашим творчими керівником. За кілька місяців репетицій ми стали дипломатами конкурсу ім.Козловського. Олександр Дмитрович допомагав нам також з узгодженням репертуару, давав цінні настанови щодо виконання і створення образності кожного твору, хоча і не був бандуристом.
Його підтримка і поради завжди спонукали до праці і нових звершень. На одній з репетицій він не зробив ніяких зауважень, а лише тепло посміхнувся, і сказав, що далі ми займаємося без нього. Це була похвала, адже він оцінив наш професійний рівень. Але ми відчули, що цим він спонукає нас до самостійності. Вже тоді, кілька років тому, Олександр Дмитрович почав готувати нас до життя без «батька», до дорослості, до уміння приймати рішення та вирішувати складні питання. Я пишаюся тим, що мала можливість працювати під керівництвом цієї Людини. А в серці завжди житиме вдячність за ті неоціненні кілька років творчої співпраці.
Його підтримка і поради завжди спонукали до праці і нових звершень. На одній з репетицій він не зробив ніяких зауважень, а лише тепло посміхнувся, і сказав, що далі ми займаємося без нього. Це була похвала, адже він оцінив наш професійний рівень. Але ми відчули, що цим він спонукає нас до самостійності. Вже тоді, кілька років тому, Олександр Дмитрович почав готувати нас до життя без «батька», до дорослості, до уміння приймати рішення та вирішувати складні питання. Я пишаюся тим, що мала можливість працювати під керівництвом цієї Людини. А в серці завжди житиме вдячність за ті неоціненні кілька років творчої співпраці.
Олексій Миколайович Юзефович, товариш і колега, диригент, заслужений діяч мистецтв України, художній керівник хорової капели ім.О.Кошиця:
Олександр Дмитрович був талановитою і щирою людиною. Він запросив мене на відпочинок до моря у казковий Судак, де відпочивав зі своїм колективом. Яка була дружня атмосфера! Які веселі, цікаві та насичені дні й вечори, сповнені дружніх бесід, смачної їжі та музики!
Я не знаю аналогічного випадка і такого керівника, який зумів би з сільського хора виростити всесвітньо відомий колектив.
Я безмежно вдячний Олександру Дмитровичу за спільно прожиті роки і дні. Дякую родині — Зої Іванівні, Дмитру і Марії — за вашого чоловіка та батька, він прикрасив і моє життя.
Земляки і колеги, збережіть для вашої історії пам’ять про велику Людину.
Я не знаю аналогічного випадка і такого керівника, який зумів би з сільського хора виростити всесвітньо відомий колектив.
Я безмежно вдячний Олександру Дмитровичу за спільно прожиті роки і дні. Дякую родині — Зої Іванівні, Дмитру і Марії — за вашого чоловіка та батька, він прикрасив і моє життя.
Земляки і колеги, збережіть для вашої історії пам’ять про велику Людину.
9 лютого, у День народження О.Д.Зюзькіна, відбудеться концерт його пам’яті.
Сергій КРУЧИНІН, фото автора
коментарі