Отець Олександр Сорокін — священник православної церкви України, клірик Переяславсько-Вишневської єпархії. В сані священника вже 24 роки. Дуже багато років він прослужив у Авдіївці. Наразі служить у селі Гора поблизу Києва. Про духовний шлях отця Олександра дізнавалися «Вісті».
Від Херсона до Авдіївки
«Сам я родом із міста Херсона, де народився у 1978 році. Одружений, маю двох дорослих дітей, 27 та 21 рік. Коли я ще юнаком присвятив своє життя Богу, то спочатку мріяв стати монахом, проте якось я прийшов до одного храму і побачив дівчину-регента хору і зрозумів, що закохався з першого погляду. Мріяв, щоб вона стала моєю дружиною, так і сталося. Це було для мене Боже чудо, — розповідає отець Олександр. — З 2002 до 2006 року я служив на парафіях Херсона, там приймав висвячення на священника.
Я пам’ятаю, як із 12 років Бог кликав мене до себе, показував свою любов. І з цим відчуттям я йду крізь роки, тримаючись за Божу руку та розуміючи, що втіху людина може отримати лише в Бозі.
В Херсоні я закінчив Херсонський ліцей журналістики, бізнесу та дипломатії, підпорядкований Києво-Могилянській академії. Потім було навчання у виші –— у 2000 році здобув вищу технічну освіту в Українському морському технічному університеті за спеціальністю «Кораблебудування та океанотехніка». Після того, як прийняв свячення на диякона, а потім на священника, здобув богословську освіту у Київських духовних семінарії та академії, де навчався упродовж 2002-2014 років. Після Херсона з 2006 по 2015 рік служив священником у місті Авдіївка».
Церква в дубовому лісі
«Ми проживали з родиною в Авдіївці, де я був настоятелем парафії. Там ми збудували з громадою церкву, яку потім російська армія знищила, зруйнувала та спалила, навіть на карті наразі не залишилося місця її локації, — розповідає отець Олександр. — Як не було важко, проте я завжди згадую ті часи з вдячністю Богові. Адже стільки доброго було всього до війни та окупації. Наша церква знаходилася за містом, в дубовому лісі. Ми мали три гектари землі, поруч джерело, назване на честь Миколи Чудотворця, яке було дуже популярним серед мешканців сусідніх громад. Це було святе та намолене місце, де люди часто отримували зцілення по молитвам до Бога. Там спочатку була збудована капличка, а потім ми збудували велику, красиву дерев’яну церкву.
В лісі біля нашої дерев’яної церкви ми мріяли зробити християнські інсталяції, 10 заповідей написати на скрижалях, біля озера зробити композицію, як апостол Петро ловить рибу, — багато задумів було, проте через війну цього не сталося.
Більша половина парафіян були щирими українцями. Навіть з моєї парафії були люди, які свого часу стояли в Києві на Майдані під час революції.
На богослужіння до церкви приходило близько 65 чоловік. Люди приїздили з Авдіївки, з Донецька, з Ясинуватої, з Бахмута.
Поки не було війни, мені на парафії було цікаво розвивати християнське духовне життя. Тому займався православним просвітницьким центром в Авдіївці. Ми мали дитячу недільну школу, також вели молодіжне служіння Анастаіс (в перекладі з грецької мови — Воскресіння), де приймали участь у різноманітних православних заходах, а також ми мали старшу групу, де проводили Євангельські читання. На Великдень та Різдво організовували вистави на базі будинку культури в Авдіївці. Нам надавали великий зал, костюми. Взагалі в Авдіївці було дуже розвинене культурне життя — багато танцювальних колективів, різноманітних гуртків. Життя було активне та насичене. Ще з самого Херсону у нас була група духовенства, з якою ми організовували хатній вертеп та на Різдво перевдягалися в різдвяні костюми й ходили з гостиною та співали колядки. Цю традицію я переніс і до Авдіївки, де ми також продовжили ставити вертепи українською мовою.
В останній рік у Авдіївці я також був керівником єпархіального відділу у справах молоді та місіонерства. Це структурний підрозділ єпархії, який відповідає за духовне виховання молоді, її залучення до церковного життя, а також за місіонерську діяльність. Ми навіть встигли провести православний день молоді. А надалі війна змусила виїхати із зони бойових дій».
Церква як форпост
«В 2014-2015 роках в лісах навколо нашої церкви тримали оборону наші українські військові. Проте ми вірили до останнього в перемогу України, навіть в останні дні перебування там ми вішали нові дзвони на церкві. Допомагали нам в цьому військові, які обороняли Україну.
Всім серцем всі вірили, що наші оборонці швидко відіб’ють ворога та продовжиться мирне життя, — розповідає отець Олександр. — Оскільки це була зона бойових дій, наш храм довелося закрити для відвідування, це вже була сіра зона, все поруч замінували, були часті прильоти. Останні місяці служби в цій єпархії на богослужіння приходили я, моя дружина, кілька відчайдушних людей та військові, які весь час були нам великою підтримкою та захистом. Під обстрілами ми звершували службу в церкві.
Після того, як доступ до храму був закритий через воєнні дії, я залишився без парафії, без храму. Дружина з дітьми переїхали жити до своїх батьків на Київщину, в село Мала Олександрівка. Так у 2015 році я з родиною переїхав на Київщину. Тоді я ще був в УПЦ Московського патріархату. Після переїзду всі колеги-священники хотіли знати, що ж відбувається в Авдіївці, і коли я розповідав про те, що бачив, що мешканці Донбасу за Україну, що були напади диверсійно-ворожих розвідувальних груп російської армії, які чинили диверсії, мені багато хто не вірив із московського патріархату. А я намагався продовжувати розповідати, щоб усі знали, що Донбас не був весь проросійським».
Перехід до ПЦУ
«Після Авдіївки я перейшов у Вознесенську єпархію, а потім мене перевели до Київської. Це був 2015 рік, тоді я ще був у церкві московського патріархату. Я служив у центрі Києва в Троїцькому соборі і був там другим священником. Там прослужив сім років. Було досить непросто, доводилося підробляти на інших роботах, щоб мати кошти на родину. Тому я працював навіть таксистом. А ще навчився комп’ютерної справи, навчився створювати сайти. Ось така історія.
Під час повномасштабного вторгнення ми з активними священниками української православної церкви московського патріархату створили спільноту — нас називали отці-підписанти — ми підписали петицію до патріархів, які мають право розглядати судові справи на рівні церков — звернулися до них щодо засудження та позбавлення сану російського патріарха Кирила, який підтримав анексію та повномасштабне вторгнення. Ми намагалися пробудити московську церкву. Проте нас проігнорували.
Далі ми створили громадську організацію «Софійське братство» — це спілка духовенства та вірян, які прагли незалежності від Москви. Робили все, що нам підказувала совість. Вірили, що відбудеться покаяння московської церкви, тому й залишалися в ній, роздмухуючи вогонь віри в Христа, а не в політиків. Після 7 років служби в Києві я три роки служив у селі Хотів в Святошинському районі. І потім, з Господньою поміччю, відбулося моє доєднання до Української православної церкви — Бог настільки добре склав всі обставини, що я навіть не уявляв, що зможу отримати ось такий від Бога подарунок. Це для мене було справжнє диво від Бога. І я вірю, що це були Божі плани для мене».
Храму в Горі бути
«От вже півтора року, слава Богу, я маю таке полегшення, яке неможливо передати, — я доєднався до Православної церкви України, — розповідає отець Олександр. — Наразі мене прийняв у свій штат митрополит Олександр Драбинко, митрополит Переяславський і Вишневський Православної церкви України (ПЦУ). Це відомий церковний діяч та богослов. З 15 грудня 2018 року він перейшов до ПЦУ, очоливши Переяславсько-Вишневську єпархію, яка об'єднує парафії в Київській області.
З 1 липня 2006 року він був призначений особистим секретарем митрополита Володимира. В 2011-2013 роках очолював відділ зовнішніх церковних зав’язків УПЦ МП. У 2018 році він підтримав автокефалію української церкви — 15 грудня увійшов до новоствореної Православної церкви України. Наразі, як і я свого часу, священники з УПЦ, які хочуть доєднатися до ПЦУ, багато хто йде до владики Олександра.
На сьогодні у селі Гора офіційно зареєстровано релігійну громаду Православної церкви України на честь Святого Архістратига Божого Михаїла, настоятелем якої я є.
На Великдень у нас відбулися богослужіння в парку, ми запросили людей і, слава Богові, прийшло понад 700 чоловік на Пасхальний молебень та освячення кошиків. Зробили дві локації для зручності громади та щасливі, що мали змогу послужити людям.
Рішення про створення парафії було прийнято під час загальних зборів православних мешканців села — вірян Православної церкви України. За результатами зборів громаду було офіційно зареєстровано відповідно до чинного законодавства. Відтепер православні мешканці села Гора, які належать до Православної церкви України, мають можливість об’єднатися навколо новоствореної парафії для повноцінного духовного життя, спільної молитви.
Головний член моєї команди — це моя дружина, яка у всьому мене підтримує. До того ж вона закінчила регентське відділення, професійний церковний співак та регент хору. Ми з нею плануємо та мріємо разом. Також маємо 16 членів парафіяльної ради — це ті люди, які доєдналися до установчих зборів. Вже знайомимося з людьми в Гірській громаді — більше та більше бажаючих доєднуються до нашої церкви.
Як сказав один богослов, Бог — це життя мого життя. Саме Бог все наповнює життям. Всі ми створені, щоб жити разом із Богом вічно, і на землі ми проходимо лише перший крок на цьому шляху. До Небесного Царства кожному потрібно дістатися через Христа. Саме він є нашим шляхом та дороговказом у вічність. Християнин повинен бути готовим до випробувань у цьому житті, щоби потім свого часу воскреснути з Христом.
Ми мріємо побудувати церкву. Розпочнемо з найменшого — замовили проєкт модульного храму, який можна буде перенести, коли з Божою допомогою у нас збудується великий храм.
Звісно, нам потрібні на це кошти, тому закликаємо громаду долучитися до будівництва храму, який стане великим благословінням для громади в Горі».
Контактний телефон:
(066) 742 74 17, отець Олександр
Благодійні внески на будівництво храму
Отримувач
РО «РГ ПАР. НА ЧЕСТЬ АРХІСТ.БОЖ МИХ ПЕР.-ВИШН. ЄПАРХ.УПЦ (ПЦУ) С.ГОРА КИЇВ.ОБЛ.»
IBAN UA203220010000026007700014253
ЄДРПОУ 46392627
АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК»
МФО 322001
ЄДРПОУ банку 21133352
Призначення платежу: благодійна пожертва на будівництво храму
коментарі