Ця історія незалише байдужими ні військових ні цивільних, ні молодих ні людей старшого віку, адже мова в ній піде про маленького хлопчика та його батька, яких війна обпалила не лише своїм подихом, а й ранила тіло та загартувала їх душі.
Герою нашої розповіді лише сім років, він уродженець Маріуполя і звати його Ростислав. Мати відмовилась від його виховання у дворічному віці і батько Сергій самотужки ростить сина.
З початком повномасштабного вторгнення російських військ до України під час чергового бомбардування житлових кварталів міста Маріуполя Ростислав отримав осколкове поранення коліна лівої ноги. На той час хлопчику було лише п’ять років, але він терпів біль, як справжній чоловік та на томність перестав розмовляти. Батько, як міг рятував сина, але йому була потрібна медична допомога і він вирішив евакуюватись до Запоріжжя.
До окраїн Маріуполя дістались пішки, а вже далі допомогли волонтери, які на бусі вивозили жінок та дітей з облоги. Жінки умовили водія взяти їх та заховали Сергія на підлозі автівки під купою сумок. Так вони добрались до селища Стара Ялта, а далі до окупованого Бердянська. Після безкінечних перевірок документів та запитань, чому їдуть до Запоріжжя батько із скаліченим сином дістались до місця призначення. Лікарі надали медичну допомогу п’ятирічному Ростиславу, але в коліні, так і залишилась частинка скла, що разом зі шрамом нагадує йому про ті страшні часи.
Варто сказати, що до повномасштабної війни Сергій працював службовцем у військовій частині Національної гвардії, тому і звернувся за допомогою до колег, які вийшли з облоги раніше. Так він опинився разом із сином на Київщині в одній із військових частин Нацгвардії.
Малий Ростислав оговтався від пережитого, одужав, пройшов психологічну реабілітацію та з часом став знову гарно розмовляти. А згодом пішов у перший клас загальноосвітньої школи. Лише, коли чує звук літака все ще намагається заховатись.
Батько хлопчика майстер-будівельник, тому робота йому знайшлась і у військовій частині, де й проживають у гуртожитку. Перебуваючи у військовому середовищі їх обох переповнювало бажання допомоги бійцям, які боронять українську землю та наближають нашу Перемогу.
Ставши мало по малу на ноги, стали збирати кошти. Разом з небайдужими однодумцями на заощаджені кошти Сергій закуповує та передає на фронт медичні аптечки, засоби захисту, продукти харчування та багато інших речей, що потребують воїни. А Ростислав малює малюнки, які зігрівають та підтримують їх.
В день Святого Миколая гвардійці привітали юного волонтера зі святом та подарували йому новий шкільний рюкзак з письмовими приладдями. А Ростислав поділився своїм бажанням: «Я загадав, щоб Святий Миколай якнайшвидше приніс звістку про Перемогу. Я дуже цього хочу!».
Віктор Воскобоєв (фото з сімейного архіву)
коментарі