26 - річний півзахисник Володимир Танчик є одним із найталановитіших вихованців футбольної школи «Княжа» (Щасливе).
У цьому спортивному закладі він чотири роки вдосконалював свою майстерність під керівництвом тренерів Олександра Косовця та Ірини Левченко. Після цього виступав у складі «Княжої» та «Княжої-2» у першій та другій лізі чемпіонату України відповідно. Нині Володимир захищає кольори клубу «Дьїрмот», що виступає у другому за значенням дивізіоні Угорщини. Про етапи футбольної кар’єри Володимир Танчик розповів нашому кореспонденту.
— Володимире, що вам дало навчання у футбольній школі «Княжої»?
— Спочатку я освоював ази футболу у ДЮСШ, а у «Княжу» перейшов у сьомому класі. У цій школі я, як футболіст, зростав у професійному плані. Мені було цікаво тренуватися під опікою висококласних фахівців — Олександра Косовця та Ірини Левченко. У 16 років, 20 липня 2008 року, я вже дебютував за «Княжу - 2» у другій лізі чемпіонату країни. Грали проти черкаського «Дніпра». Ніколи не забуду той день. А вже за місяць вийшов у складі основної команди «Княжої» у поєдинку першої ліги чемпіонату України проти луцької «Волині». Погодьтеся, що не кожному футболісту вдається у такому юному віці дебютувати на професійному рівні.
— Якщо брати до уваги українські клуби, то найбільшу кількість матчів ви провели у складі ФК «Севастополь». Чим запам’ятався кримський період вашої кар’єри?
— У Севастополі, де я виступав з 2011 до 2014 року, були створені чудові умови для занять футболом і професійного росту. Футболістам лишалося тільки сповна викладатися на смарагдовому газоні. Не виникало жодних побутових проблем. Мені вдалося пограти разом з такими відомими виконавцями, як серб Ігор Дуляй і поляк Маріуш Левандовський, які до цього захищали кольори донецького «Шахтаря», залучалися до лав національних збірних своїх країн. Виступав і тренувався під орудою відомих фахівців Олега Кононова та Сергія Пучкова. У цих тренерів було чому повчитися. Пам’ятаю, як ми на рівних грали проти вітчизняних грандів: київського «Динамо», «Шахтаря», «Дніпра», «Металіста».
— Січня 2017 року ви є гравцем угорського клубу «Дьїрмот», з однойменного містечка. Які умови створені для футболістів в Угорщині?
— Гріх на щось скаржитися. У гравців та тренерів хороші зарплати, преміальні, клуб забезпечений усім, що необхідно для досягнення потрібного нам результату. «Дьїрмот» ставить перед собою найвищі цілі — перемогти у «Меркантіл Банк Лізі» — другому за статусом угорському футбольному дивізіоні та вдало виступити у Кубку країни. А для цього потрібно мати боєздатний колектив, тож у міжсезоння тренерський штаб планує підсилити свій склад кількома досвідченими футболістами. Ми всі мріємо повернутися у вищу лігу. Домашні матчі «Дьїрмот» проводить на затишному стадіоні, який вмішує півтори тисячі глядачів. Зазвичай, арена забита під зав’язку, вболівають угорці красиво і щиро. До речі, наш футбольний газон дуже якісний, свого часу перемагав у номінації «Найкраще поле чемпіонату».
— В Україні, на жаль, розвитку дитячо-юнацького футболу не приділяють належної уваги. Як із цим в Угорщині?
— В Угорщині дбають про своє майбутнє: у кожному клубі доволі серйозно ставляться до розвитку дитячо-юнацького футболу. «Дьїрмот» у своїй структурі виховує хлопчаків, які беруть участь у чемпіонаті дитячо-юнацької футбольної ліги Угорщини. Місцеві діти просто марять футболом. Вони ще до першого класу не ходять, а вже граються з м’ячем на стадіоні. Діти самі приходять до секцій і записуються у футбольну школу. Це малеча не лише з Дьїрмота, а й з усіх навколишніх сіл. Та не лише хлопчаки вміють грати у футбол. У містечку функціонує ще й дівоча команда, яка успішно виступає у чемпіонаті країни серед жіночих колективів. Для себе зробив висновок, що футбол в Угорщині не просто люблять — його обожнюють.
— Що являє собою містечко Дьїрмот?
— Дьїрмот — це невеличке передмістя Дьєра, шостого за величиною міста в Угорщині, розташованого у північно-західній частині країни. Клуб винаймає мені квартиру у Дьїрмоті, але увесь свій вільний час я проводжу у Дьєрі. Тут є на що подивитися, історична спадщина вражає: старовинні замки, собори, церкви, пам’ятники. Крім того, великий вибір ресторанів, розважальних та спортивних закладів. Раджу всім, хто подорожуватиме Угорщиною, обов’язково відвідати Дьєр.
— Чи вдається вам спілкуватися з колишніми футболістами «Княжої», бути у курсі справ клубу та бориспільського футболу?
— «Княжа» дала путівку у футбольне життя багатьом гравцям. Хтось з хлопців зараз виступає в Україні, дехто поїхав у пошуках кращої долі за кордон. Тож, звичайно, що з багатьма випускниками «Княжої» я спілкуюся, говоримо на різні теми. Знаю, що у Щасливому продовжують виховувати висококласних гравців. Знаю й проте, що у цьому селі вже кілька років базується молодіжний склад і дитяча академія донецького «Шахтаря». Мабуть, на сьогодні, Щасливе — це головний футбольний центр з підготовки молоді. Що стосується стану справ у бориспільському футболі, то чув, що почав відроджуватися «Борисфен», який був однією з головних візитівок міста.
Валерій Гірченко
коментарі