Бориспiль
C

Головні новини

Із власного досвіду: я одягла вінтажну бабусину сорочку


У День вишиванки, який Україна вкотре відзначила у третій четвер травня, у соцмережах був флешмоб – «А що одягнеш ти?».

Хочу поділитися власним досвідом і відчуттями, які мене збагатили у цьогорічне свято.

Я одягла бабусину сорочку, якій понад 100 років. Просту, із самотканого цупкого полотна,  вишиту червоними і чорними нитками, обмережану маніжкою. Сорочка збереглася в моїй родині, незважаючи на роки і усе пережите. Також у моєї мами є кілька рушників, які виткала і вишила бабуся.

Степанида Дмитрівна була родом зі Слобожанщини. Виросла в багатодітній родині, де було 11 дітей, а вона – найстарша. Школу закінчити не вдалося, але вона чудово малювала, ліпила з глини, шила і вишивала, мала хорошу пам'ять і відчуття слова. Все, що розповідала мені, коли я була маленькою, пам'ятаю досі. А ще вона гарно співала. Розповідала мені про все: про життя і людей. Під час Великої Вітчизняної війни бабуся втратила на фронті чоловіка, самотужки виховала двох дітей.

Одягнувши  стару сорочку, я ніби знову перенеслася в дитинство, згадала, як все було: те маленьке українське село, де текла річка, на берегах якої верби стояли, схиливши гілля у воду, та широкі луки за хатами — зелені-зелені.

У Бориспільському історичному музеї є експозиція, біля якої завжди багато відвідувачів. Сільська хата, де баба дістає рогачем з печі горщок з їжею, а дід щось лагодить. Свого діда я не знала, але все інше в експозиції – точнісіньке таке, як я бачила в дитинстві. Бабуся жила в хаті, критій соломою. На свята мазала глиною долівку, білила грубку. На Трійцю, яку називала Зелена неділя, ми з нею рвали свіжу траву і стелили її на підлогу. У бабусі був невеличкий город. Пам'ятаю, як вона з великих жовтих огірків робила мені іграшки - корів і коней, а з кукурудзи — ляльок, вчила заплітати їм коси.

Зараз все змінилося: і село, і відчуття… Давно пішла з життя бабуся. А пам'ять про неї жива, як і ця сорочка. Учора я одягла її вперше в житті – і  відчула себе тією дівчинкою... І зрозуміла, яку величезну позитивну енергетику, навіть через десятиліття, несе справжнє національне вбрання, а особливо – родинне.

Про День вишиванки зараз пишуть багато і різного. Генетичний код нації, ще щось пафосне. На мою думку, все значно простіше і складніше одночасно. Це пам'ять про предків і зв'язок поколінь. Наказ нам, нащадкам, зберегти річки і ліси, відновити села, і не згубити свої душі, не розвіятися по світу, а гуртуватися. Навчитися працювати на землі так, як працювали вони. Пам'ятати, а не переписувати українську історію. Які ми станемо і що залишимо – залежить від нас усіх: хто не цурається вишиванки, і тих, хто ще не відчув їхній сакральний зміст.

Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl + Enter

Шановний відвідувач, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач. Ми рекомендуємо Вам зареєструватися або зайти на сайт під своїм ім'ям.

коментарі

Ваше ім'я: *
Ваш e-mail: *
Питання: 156+2
Відповідь:
Код: оновити, якщо не видно коду
Введіть код:
Календар публікацій
«    Серпень 2019    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031