Учні Бориспільської ЗОШ І-ІІІ ступенів № 1 ім. Ю. Головатого стали переможцями міського етапу Всеукраїнського гуманітарного конкурсу «Космічні фантазії» в номінації «Література, журналістика» (молодша категорія - 8-12 років):
- І місце — Олександра Галатенко з поезією «А Місяць ніжно Зірку пригортає…»;
- І місце у Назарія Коломійця з казкою «Казковий вечір…»
(керівник: Цівун Тетяна Миколаївна)
А МІСЯЦЬ НІЖНО ЗІРКУ ПРИГОРТАЄ…
Далеко десь поміж світами,
Навколо велетнів-планет,
Ширяла довгими роками
Холодна Зірка – ладний силует.
Вона літала темними ночами
І відкривала дивних тих істот,
Чиї серця так люблять — до нестями…
У неї ж в серці – лиш холодний грот.
Сестер-комет ніколи не любила.
Чуття були далекі, мов гора.
А серце зараз зупинить несила,
Коли той Місяць-красень визира.
Він їй збирає квіти буйноцвітні.
Кохана не прийде – а він пережива.
Зірок палких чимало є на світі,
Але для Місяця Зоря – одна.
Бо що таке любов? Ніхто не знає.
І відповідь, напевно, не одна.
Та Місяць ніжно Зірку пригортає,
Вона щасливу долю віднайшла.
Олександра Галатенко
КАЗКОВИЙ ВЕЧІР…
На зимових канікулах я гостював у селі в дідуся та бабусі. Уся родина зібралася в очікуванні Святвечора, коли перша зірка з’явиться на небі. І я, щоб пришвидшити традиційну трапезу, присів на широке підвіконня видивлятися зірку, яка дасть той знак, як кажуть, уже пора!
Ось так, шукаючи її, я трохи задрімав біля вікна. Яскраве сяйво засліпило очі.
— Нарешті зірка зійшла! — вигукнув, я. — Ні, це щось занадто яскраве! Що це? — промайнуло в голові.
Зрештою усе в очах згасає і я бачу, що переді мною стоїть неймовірна яскрава конструкція (схожу я бачив у стрічці «Зоряні війни»). Дивовижний космічний корабель наяву! Круто, це моя мрія!
На душі неспокій. Що ж це, де я? Спіймав себе на думці, що це сон, і мені наснилося. Думка тривожно стукає у скроню. Я глибоко затримав подих, набравшись хоробрості, підійшов до омріяного космічного корабля. Раптом дверцята відчинилися — і вийшло двоє. Почуваю себе незрозуміло, усе тремтить, але цікавість перемагає. Хто це? Що це? Ці двоє нагадують Губку Боба, тільки зі сталі й занадто яскраві, що аж світяться. І я крикнув: «Жерстяні коробки»!
Чужинці, усміхнені та привітні, вигукнули:
— Привіт, друже! Що це за
планета?
Тут я розгубився і тремтячим голосом буркнув:
— Земля! А ви хто?
— Ми брати Аенс, Сільвер і Голден, з майбутньої планети Сяомі, шукаємо хакера для підключення нашої планети до системи Всесвіту.
Прибульці сказали і вирушили назад до космічного корабля.
— Гей, куди ви? — розгубився я, проте відчув, що в цю мить здійсниться моя мрія, і додав:
— Візьміть мене з собою!
Сільвер відповів:
— Тобі до нас не можна, бо ти багато не знаєш і не виконуєш домашнього завдання.
— Чому? — я мало не заплакав. — Це неправда, я навчаюся на дев’ять та десять. Голден усміхнувся і проголосив:
— Оцінка не знання!
Зі сльозами на очах я наважився і відповів:
— Візьміть мене, друже! Ну, будь ласка! Якщо ви мене не візьмете, то моя мрія бути крутим кіборг-спортсменом не здійсниться.
Сільвер підійшов до мене, узяв за руку, повів до космічного корабля і сказав:
— Мріяти недостатньо, але ми дамо тобі шанс, Назаріусе. Саме так тебе називатимуть.
Ми зайшли до космічного корабля, дверцята зачинилися, і нас поглинула темрява. Лише на борту блимала червона трикутна кнопка, яка нагадувала емблему супермена. У темряві я почув, як Голден скомандував:
— Червона кнопко! Летимо на планету Сяомі.
Трикутна кнопка блимнула востаннє і згасла. Я відчув, що космічний корабель шмигонув у невідомий простір, де побачив зоряне небо довкола себе, і, здається, зараз з’являться переді мою справжні космічні планети. Але як? Усюди темрява!
— Голден, гукнув я, — кнопка заблимала!
— Це ми вже прилетіли, — промовив Сільвер.
Він натиснув на трикутну кнопку — і дверцята космічного корабля відчинилися, яскраве світло засліпило очі, я замружився.
— Щось швидко ми прилетіли, — промовив я і додав: — Ваша планета раптом не Місяць?
— Ніякий це не Місяць! — образливо буркнув Сільвер. — Це наша планета Сяомі, а летіли ми до неї рік.
Я вийшов із космічного корабля. Невідомий, небезпечний світ був навколо. Але я почував себе спокійно. Низько над обрієм стояв величезний осяйний купол. На планеті Сяомі, мабуть, був вечір…
Брати Аенс узяли мене за руку і повели яскравою алеєю до величезного купола, який схожий на тарілку прибульців. Згодом довкола яскравого зібралися мешканці планети. Вони були однаковісінькі, як жерстяні Губки Боба. Їх було багато, і вони посміхалися. Я залишився наодинці з невідомими істотами та дивовижними космічними приладами. Дещо бачив на екрані телевізора, але тут усе було справжнє, величне і таємниче. Якось не вірилося, що мене від Землі віддаляють мільйони кілометрів.
Разом із братами Аенс ми підійшли до одного з комп’ютерів, і Сільвер сказав:
— Назаріусе! Тепер ти будеш керувати планетою Сяомі. Ти допоможеш нам знайти потрібні матеріали в мережі для спілкування та співпраці з планетами Всесвіту. І якщо ти розгадаєш усі алгоритми, то знайдеш ключ, який нам допоможе приєднатися до Всесвіту.
Я почуваюся розгубленим, але в той же час гордим, бо є одним із кіборг-спортсменів. Присів на зручне шкіряне крісло, що крутиться, вмостився зручніше. Відчуваю себе босом, розкрутив крісло, воно крутнулося декілька разів навколо і різко зупинилося. Зупинив його Голд, подивився мені в очі і сказав:
— Твоя гра цікава і корисна, але, пам’ятай, що попереду ти знайдеш багато запитань, вправ, ребусів та лабіринтів логічних задач. Запам’ятай, будь-який шлях має непередбачувані сюрпризи. Коли подолаєш випробування, матимеш винагороду.
На мить по всьому тілі побігли мурашки. Ага, це я десь чув. Не розумію! Сконцентрувався від гучного вигуку братів Аенс:
— Успіхів тобі!..
Сільвер і Голд пішли, а я залишився наодинці з комп’ютером. Тіло тремтить. Зараз я вам покажу клас!..
На яскравому моніторі якийсь текст, не розумію такої мови, не знаю, проте деякі слова знайомі.
— Це що, англійська? Гаплик, я знову не вивчив нові слова! Чому їх я не можу вивчити?.. Мама не жартувала, що англійська навіть у космосі є, і, мабуть, прибульці її знають краще за мене?! На думку спадає ідея ґуґла- перекладача. Супер, зараз перекладу, це не проблема. Починаю заходити до браузера — не вдається, на екрані монітора знову слова на пін-код. Це я розумію, а далі знову текст англійською, у якому багато запитань. Умикаю логіку… Пін-код… Бачу, що, відповіддю і є пін-код. Логічно! Збираю усі свої знання докупи, учитуюся: “As the people called Volodymyr the Great?” (Як народ називав Володимира Великого!) Єдине, розумію, що це Володимир Великий. До чого тут князь Київської Русі?!
Задумався, згадав попередню тему з історії про Володимира Великого. Я ж себе теж порівнював із князем! А що бабуся на мене теж каже сонечко, а дідусь її виправляє: Ясне Сонечко. Мабуть, я на правильному шляху, спробую! Набираю Ясне Сонце. Ура!.. Відповідь є!
Система готова до запуску. На моніторі висвітлена електронна бібліотека: біологія, хімія, математика, фізика, географія. Починаю нервувати. Знову школа?! Вибираю посилання на математику, клац-клац, відкривається. Опа, головоломка з прикладами. Легко починаю рахувати, трішки нервую, але крокую. З’являється число дві тисячі двадцять. Ризикую, набираю. Вау, на моніторі засвітилися яскраві кульки, схожі на салют. І раптом Next, натискаю і я повертаюся до електронної бібліотеки. Те саме, але вже не висвічується математика. Зрозумів: я геній. Потрібно виконати завдання з усіх предметів, щоб керувати планетою Сяомі, а потім приєднати її до системи Всесвіту.
Навкруги тиша. Уважно розглядаю сторінку електронної бібліотеки, обираючи наступний крок. Раптом усе світло навкруги починає миготіти, на моніторі напис Biology. Не встигнув я натиснути на кнопку, як брати Аенс і решта мешканців Сяомі оточили мене і вигукнули:
— Help! Help! Я розгубився, не зрозумів, що діється, але впевнено тисну на Biology. На екрані монітора з’являється колаж із зображенням природи, а посередині блимає ключове слово Vira. Що це? Не розумію! У вухах шумить, прибульці все ще вигукують:
— Help! Help!
Усі комп’ютери, окрім мого, вимкнені, а в мене досі світиться Vira…
Сільвер підійшов до мене, узяв за руку і сказав:
— Назаріусе, що це? Допоможи! Чому, коли ми майже запустили планету Сяомі, нам приходить це повідомлення Vira? Що це за зображення, як їх можна поєднати?
Ситуація не з приємних, неначе щось вибухне. Проте, згадую перше правило з техніки безпеки: не панікувати! Заплющив очі, зробив глибокий вдих та видих: думай, думай! Від твоїх знань залежить існування нової планети Сяомі. Знову вдих і видих. Перед очима на моніторі з’являються рідні простори: ліси, поля, озера.
І до чого тут Vira? Раптом, як грім серед ясного неба, у пам’яті постають фрагменти: дошка, схема, написана крейдою, почерк не розбірливий. У, як у тумані! Зрозумів, це урок біології. Бачу в спогадах на мультимедійній дошці малюнки з природою такі ж самі й посеред них надпис «Vira». Стоп! Згадав! Vira перекладається як вірус. Я вигукнув:
— ВІРУС!
Миттєво стало темно, серце закалатало, стало ще страшніше. Знову в спогадах пролетіли фрагменти найрідніших людей: мами, татуся, бабусеньки й дідуся. Світло таке яскраве, що ледве можу розплющити очі, і чую ніжний голос бабусі.
— Назарчику, ясне сонечко! Зірка вже зійшла! Пора вже вечеряти…
Я спустився з підвіконня, проте був схвильований. Сон! Це сон?! Невже?! А якщо і справді планета Сяомі існує? Брати Аенси хотіли допомогти, а я не встиг. Довго роздумував. Мабуть, у мене ще занадто мало знань для великих звершень. Цей сон для мене стане великим уроком…
За святковим столом зібралася моя родина. Казковий вечір продовжується…
Назарій Коломієць
коментарі