Нещодавно я випадково зустрів Григорія Тимофійовича Білима, який тоді був під враженням від безтолкової організації обласних змагань з волейболу, де грала його волейбольна команда. Ми домовилися про
зустріч, під час якої поговорили про районні змагання, і про рівень викладання фізкультури у школах.
Григорій Тимофійович Білим тридцять років очолював комітет фізичної культури Бориспільського району. Сьогодні він тренує команду дівчат-волейболісток 2003 року народження в Іванківській школі. Змагання, про які йдеться — це обласний етап чемпіонату України серед загальноосвітніх шкіл з волейболу серед юнаків та дівчат.
Григорій Білим: «Районні змагання в Борисполі ми виграли і нормально виступили у фіналі області у Білій Церкві. Всього у змаганнях взяли участь 16 команд, з них 4 команди дівчат 2003 р.н. Ми взяли третє місце, перше — Ірпінь, друге і четверте — відповідно Біла Церква та Васильківський район. Серед юнаків 2000 р.н. перемогу здобула сільська команда Бориспільського району із Сеньківки; далі Ірпінь, Біла Церква та Бровари.
В організації змагань — безлад. Нагороджували дипломом лише одного переможця, хоча в положенні сказано, що мають бути дипломи, грамоти, медалі і окремі нагороди кращим гравцям. Коли ми самі проводимо чемпіонат району, то медалі і грамоти даємо за всі три перші місця — для дітей це важливо і приємно.
Під час гри не було кому табло з рахунком перевертати і вести протокол змагань — все це робили мої дівчата. Видно надзвичайно безвідповідальне ставлення області до цих змагань.
Крім того, я впевнений, що необхідно проводити змагання окремо серед міських команд і окремо — серед сільських. Не можна зрівняти збірну команду, наприклад, Борисполя і села. В місті більший відбір з усіх шкіл, діти займаються у спортшколі, а в більшості сіл взагалі немає тренерів. Викладання фізкультури в школах на низькому рівні, майбутніх вчителів нічому в училищі не навчають. Сяде на уроці і сидить, заповнює журнал, йому все одно. Хороших спеціалістів мало. Все тримається на окремих ентузіастах».
Після інтерв’ю треба було познайомитися з командою. Це вдалося зробити 8 травня. В Іванківській ЗОШ вихідний, у дівчат — тренування.
«Коли я працював у глибоцькій школі, директор, побачивши нас не в «наш» день, забрав у мене ключ від спортзалу, після чого я звідти пішов. Від таких керівників діти страждають, — каже тренер. — Тут все нормально, ключ від залу в мене є, відчиняємо, коли треба. Дівчата молодці, регулярно ходять на тренування. Коли третє місце в області зайняли, стало ще цікавіше. Я їм кажу — вам ще три роки навчатися у школі, як будете старатися, то всіх обіграєте, вам рівних не буде в усій області».
Територія школи гарна — просторо, рясні молоді вишні, розлогі яблуні. В радянські часи у школі був свій тир, теплиця, майстерня, територія освітлювалася. Зараз стоять іржаві опори ліхтарів, іржавий каркас теплиці і напіврозвалений сарай, в якому курять школярі.
Але наші волейболістки не курять. Команда — це Тетяна Дзюба, Анастасія Стоян, Марина Коваль, Владислава Навроцька, Олександра Тишко, Анастасія Руденко, Уляна Бойко, Ольга Знахуренко.
«Що подобається в школі?» — «Перерви». «Який урок улюблений?» — дівчата сміються: «Фізкультура! І відпочити можна, і у волейбол пограти».
Крім навчання в школі і волейболу, у дівчат багато роботи — глядіти молодших брата, сестру чи племінника, допомагати по господарству, працювати на городі. Недавно всі садили картоплю.
Тетяна Дзюба, крім волейболу, любить малювати. Малювала гуашшю, тепер пробує олійними фарбами. «На волейбол пішла за власним бажанням, хоча в нашій сім’ї це вже традиція — мої мама та дідусь теж волейболісти. Їм приємно, дідусь пишається, всім розказує про мої успіхи».
Таня живе в кількох кроках від школи, але більшість школярів їздить на навчання на велосипеді. Владі, Саші і Насті до школи близько трьох кілометрів. Велосипед у селі — ідеальний засіб пересування. Біля школи — велика велостоянка, але місця не вистачає. За словами дівчат, велосипеди ставлять і коло дерев, і на майданчику, і біля сільради.
Анастасія Стоян — різносторонній гравець на полі та відмінниця у школі. «Багато років я мріяла стати ветеринаром, але тепер хочу бути журналістом чи телеведучою». Всі дівчата команди гарні й комунікабельні.
Владислава Навроцька, за визначенням подруг, «гнучка дівчина»: вона стає на руки, сідає на шпагат, робить «колесо». Відмінниця, рік ходила на таеквондо. «Мама хоче, щоб я стала юристом, адвокатом чи суддею, але я поки не знаю», — каже Влада.
Коли Григорій Тимофійович вийшов, дівчата заявили, що тренер у них — дуже строгий, хоча добрий і справедливий. «Він вчить нас, розповідає історії зі своєї молодості чи про олімпійських чемпіонів. З Григорієм Тимофійовичем ми їздили в гості до багаторазового чемпіона Європи і світу (з важкої атлетики серед ветеранів — авт.) Петра Максимовича Базюченка, чай пили з печивом, бачили всі ці штанги і гирі, слухали розповіді — було дуже цікаво, хочеться такого частіше».
Просто учням іванківської школи пощастило з тренером.
Сергій КРУЧИНІН, фото автора
коментарі