Михайло Федорович Дацюк — краєзнавець, людина активної життєвої позиції. У свої 86 років продовжує писати вірші та записувати спогади свого життя, яке часто зводило його з непересічними особистостями. Серед усіх духовних скарбів, що прикрашають стіни і полиці його кімнати, є невеликий різьблений барельєф, на якому зображено рішучих запорожців.
Михайло Федорович згадує: «Барельєф подарував мені у 1992 році різьбяр-умілець Іван Дикий із Любарців. На цьому маленькому шедеврі — сцена з безсмертного творіння Т.Г.Шевченка «Гамалія» про безстрашних воїнів, котрі на своїх чайках підкорили моря в змаганні зі стихією та в славних перемогах над ворогом, захищаючи рідну Україну від лукавого ворога- вовкулака.
З Іваном Диким ми зустрілись на виставці в Олександрівці, де експонувались його об’ємні різьблені роботи та роботи видатного, уславленого на весь світ різцем, нашого земляка Петра Верни, котрий упокоєний на рідній землі — рогозовівському (а правильніше — Петрусевому) акрополі.
При зустрічі Іван обмовився лиш скупим словом про себе: закінчив у 1964 році сім класів Любарецької школи й, зацікавившись на виставці роботами Верни, вирішив відвідати його у Борисполі. Великий майстер жив біля Розвилки у хаті-землянці, пофарбованій у блакитний колір, а двері та віконця були оздоблені різьбленими наличниками. При вході у двір була криниця та на столику стояв дерев’яний бюст Шевченка. Застав він його вже хворим. Хлопець щиро розповів про своє захоплення його роботами. Верна так зрадів, що до нього навіть повернулися сили — він піднявся з ліжка, показував свої твори і розповідав про них. На згадку подарував книжку («Петро Верна», Державне видавництво образотворчого мистецтва і музичної літератури УРСР, 1958) та своє фото. В той же час Іван познайомився з сином різьбяра Юрієм Петровичем, котрий теж вирізьблював бюст Шевченка, працюючи в Хуторському лісництві.»
— Іван Дикий запросив мене до себе в Любарці, — продовжує свого розповідь Михайло Федорович. — Там я побачив його роботи, серед яких були «Голова Лісовика», «Орел та Вовк», бюст Богдана Хмельницького, триптих за шевченківськими мотивами, прекрасна, орнаментована різьбою рамка. Тоді він і подарував мені свою «Гамалію», а ще — ті самі фото Верни і книгу.
Варто додати, що Дикий не був ні скульптором, ні архітектором, але побудував пам’ятник у Любарцях тим синам і дочкам України, котрі воювали проти фашистів. Михайло Дацюк закликає нас пам’ятати великого земляка Петра Верну.
коментарі