У арсеналі «червоних дат» січня є день, який вважають подвійним святом — Тетянин день (25 січня).
Він же — День студентства. Кажуть, що доля нагородила жінок із цим ім’ям удачею та лідерськими рисами характеру. «Вісті» вирішили познайомитися з непересічними особистостями міста, яких об’єднує це ім’я.
«Я надто балакуча, щоб працювати з мікроскопом»
Каже про себе Тетяна Альянова. «Якби не моя вчителька Людмила Анатоліївна Свінкова, мабуть, нізащо б і на думку мені не спало йти саме цим шляхом, незважаючи на те, що мій тато — лікар. Коли я закінчувала 11 клас, відбулося перше незалежне оцінювання. Вибору між багатьма предметами не було і треба було чітко розставляти пріоритети. Ми всією родиною вирішили цілитися в Місяць, щоб потрапити до зірок. Як жартувала мама, «нічого страшного, якщо не вступиш: гратимеш на акордеоні в дитячому садочку».
Потім був НМУ ім. О. Богомольця. Закінчила магістратуру, вступила до аспірантури. Й досі мене часто жартома запитують: «Коли вже ти довчишся?» Нескоро! Паралельно працюю з інтернами, з пацієнтами, пишу кандидатську. Нове моє захоплення — Червоний хрест. Це бажання використовувати свій вільний час з максимальною користю для інших.
На прохання розповісти найцікавіший випадок з життя, пригадує, як заблукала в Берліні: «В мене взагалі топографічний кретинізм: не було міста, в якому б я не заблукала. Кажуть, що шпиль Берлінської телевежі видно з будь-якого кінця: орієнтуйся на нього — знайдешся. Неправда! Не з усіх кінців Берліна його видно — перевірено на практиці. Зараз смішно згадувати, а тоді охоплювало розуміння, що маєш 2 дні в Берліні, а вже в перший заблукала».
Оптимізм дозволяє Тетяні здійснювати будь-які задуми. Вона мала мрію повернутися в «Артек» у дорослому житті (там відпочивала кілька разів). Де кілька років тому проходила там стажування зі студентами університету Богомольця. Тоді з’явилася ідея-фікс обійти всі 10 таборів — обійшла і друзів нових долучила!
«Мрія мого попереднього життя — Лондон, нічого не можу з собою зробити: хочу в музей Гаррі Поттера хоч стріляйте! — сміється Таня. — А місто, куди б хотіла повернутися — Барселона, там повітря викривлене, з родзинкою».
А ще вона розповідає, що їй завжди щастить проводити час з людьми, які насичують її життя чимось новим і унікальним.
Її роботи — то машина часу
Створює казку на полотні, а коли підходить до своїх робіт, відчуває у повітрі запах кави, мелодію або навіть пригадує думки, які її окрилили в момент роботи над картинами.
Тетяна Кучмій (про відкриття її персональної виставки «Вісті» вже повідомляли у жовтневому номері) каже, що закарбовує енергію фарбами і, якщо за день не бере до рук пензля, почувається недобре. «Я вам відкрию таємницю, — зацікавлює Тетяна, — дивлячись на картини, можна чудово подорожувати, будучи вдома. Спрацьовує невидимий механізм спогадів, щось оживає в пам’яті, і ви переноситеся в ті часи, які на картині. Можна так серед зими на морі плавати віртуально. І я від цього «кайфую».
За освітою Тетяна — художник-педагог. Майже 15 років працювала дизайнером у сфері реклами, туризму, ресторанного та виставкового бізнесу, подорожувала світом. Незважаючи на це, завжди знаходила час для «живої творчості»: лінорит, графічні замальовки, акварелі, розпис скла, декоративна ліпка.
Останнім часом надає перевагу олійному живопису. Працює як вільний художник, веде творчі майстерні, дає індивідуальні уроки, бере участь у різноманітних арт-проектах і виставках.
Є членом творчого клубу «Спілка митців Борисполя».
Її роботи знаходяться у приватних колекціях в Україні та за кордоном.
Вона насолоджується кожною хвилиною
Ця чарівна дівчина з приємним голосом чудово знає, як бути в серці подій. Редактор ТРС «Бориспіль» Тетяна Поминальна вважає, що «у журналістику мають приходити люди із чистими думками». Розмову з кореспондентом «Вістей» дівчина починає із фрази: «Я —звичайна Тетяна». Потім зізнається, що багато часу займають робота і навчання, тому на колекціонування різноманітних дрібничок, вишивку, музику та інші хобі часу просто не вистачає.
Тетяна обожнює якісні книги, тому коли постало питання вибору професії, без вагань вступила на cпеціальність видавничої справи і редагування. Багато предметів, що викладалися, стосувалися журналістики, правильного написання тексту, цікавої подачі матеріалу, законодавства тощо. Тому місцем проходження практики на першому курсі обрала телеканал. А вже через рік прийшла сюди працювати.
На запитання «Чи важко поєднувати роботу і навчання?» відповідає так: «Важливу роль відіграло те, що я обожнюю свою роботу. Мені хотілося розвиватися, рухатися. Тому для мене не проблема посидіти допізна на роботі, а вдома зробити кави і посидіти до ранку за завданнями. Нелегко, зізнаюся. Часом здаюся. Але якось вдається взяти себе в руки. У нас прекрасний колектив і дуже уважний керівник».
Без перебільшення, редакторська праця передбачає величезну відповідальність за кожне слово і кожен кадр, який побачать глядачі в ефірі. «Я можу покластися на колектив. Знаю, що їм теж важливо зробити якісний матеріал, доступний та об'єктивний. Окрім того, ціную їхню думку. Тому, якщо це потрібно, я лише раджу, що можна змінити чи додати», — каже колега. Й додає, що в своєму житті нічого не хоче змінити — насолоджується кожною хвилиною.
«Жити з любов’ю!»
Це девіз Тетяни Сороки. Жінка вишиває чудові картини та ікони хрестиком і бісером. Кожна з цих робіт випромінює світло, тепло й заворожує своєю красою. Неабияк любить готувати. Кожного дня намагається витворити «страву дня», користуючись порадами досвідчених господинь та рецептами з Інтернету. Своєю коронною стравою вважає фаршировану щуку. Цю рибу часто ловить її зять. Любить пекти торти і вчиться в'язати гачком. Займалася зимовим купанням. Нині пірнає в ополонку традиційно раз на рік: на Водохреще. Понад 20 років працює медсестрою в дитячому будинку-інтернаті. І переконує, що щаслива людина, бо до всього ставиться з любов’ю.
Свята Тетяна жила у Римі в II-III століттях, за часів жорстоких гонінь на християн. Її батько був таємним християнином і прищепив любов до Христа своїй дочці.
За переказами, одного разу її привели до храму Аполлона, але Тетяна почала молитися своєму Господу. В той же момент стався землетрус, язичницький храм було зруйновано. Тетяну визнали винною в цьому і почали нещадно катувати, змушуючи відректися від своєї віри.
У 1860-70 роках Тетянин день перетворився на неофіційне студентське свято. Наприкінці січня починалися канікули, і цю подію студенти, зазвичай, дуже весело відзначали.
В народі кажуть, що цього дня сонце повертає до літа, а зима — до морозів. Якщо день був сонячним, то рано повернуться птахи, якщо сніг піде, то літо буде дощовим, а якщо вдарять морози — буде теплим.
Сторінку підготувала Ольга Кацан
коментарі