Для бориспільської лялькарки-в’язальниці найціннішим традиційним дарунком-скарбом від чоловіка уже впродовж багатьох років є не прикраси чи квіти, а... нитки. Ці кольорові клубки, які вже не поміщаються в пакетах, коробках та сумках і, як Надя сама жартома зізнається, просто випадають з шафи, вона, наче дитина, може перебирати годинами, плануючи, що б то таке прекрасне і водночас химерне зв’язати наступного разу.
Найчастіше 26-річна бориспілька Надія в’яже свої ляльки, гіпопотамчики, песики, півники (а куди ж без них у рік Півня!), янголята та інші казкові істоти гачком — справжнім агрегатом, як вона жартома називає свій уже раритетний інструмент двадцятирічної давнини. Нині мама двох чарівних дівчаток (Даші 8 років, Златі неповних 2 роки) розказує, що займалась в’язанням з самого дитинства. Цим видом роботи її зацікавила рідна тітка.
Перші амігурумі і дієвість «сарафанного радіо»
— Тяжіння до створення чогось прекрасного власними руками в рази поглибилось саме у період другої вагітності, хоча, можливо, навчилась більш раціонально розпоряджатись вільним часом, — ділиться з кореспондентом «Вістей» Надія. — А починала я із найзвичайнісіньких зайчиків, котиків, ведмедиків, яких вив’язувала для власних дітей, і навіть не планувала виходити кудись на широкий загал. Але потім, коли увімкнулося «сарафанне радіо», то все закрутилось так, що я навіть не сподівалась.
Перший виріб, як пригадує мисткиня з Борисполя, вона зв’язала, швидше, для цікавості, аби подивитися, яким він вийде. При цьому економічною стороною чи якимись екологічними складовими, мовляв, аби діти гралися іграшкою зі справді натурального якісного екологічного матеріалу, а не дорогою і шкідливою пластиковою хімією, тоді не переймалася... Для того, аби вив’язати зайчика у техніці амігурумі, а саме це її перше творіння, Надя передивилася багато відео в Інтернеті, зокрема і майстер-класів. І от готово — радості від споглядання того, що вийшло в результаті, як у неї самої, так, звичайно, і в тоді іще геть маленької старшої донечки, не було меж. Це дало Наді поштовх. Як наслідок, другу іграшку, теж зайчика, проте трохи іншого формату, вона зв’язала вже на подарунок.
— Моя двоюрідна сестра живе за кордоном, — каже Надя, — і я дуже довго думала, чим здивувати її дитину. Після захвату рідної дитини тим виробом, який я зробила власними руками, вирішила, що щось таке цілком можна в’язати і для інших. Сестра, коли отримала посилку, була приємно здивована і сказала: «Це зараз дуже цінується, чому ти не в’яжеш на продаж?» Я взагалі дуже нерішуча, але тоді це мене неабияк окрилило — почала в’язати для всіх своїх кумів, знайомих. А вони один за одним почали розпитувати-цікавитись, чи можу ще комусь зв’язати? От так потихесеньку і почала просуватися моя справа. Сьогоднішні мої клієнти головно шукають мене у соцмережі, часто «стукають», зайшовши через фахові групи, на які я підписана.
Зірковість майстрів та адекватність буденного ціноутворення
— А якщо говорити саме про фінансовий зиск, — обережно запитую у співрозмовниці, — чи все гідно складається? Ціни на в’язані іграшки в Інтернеті, як я попередньо вивчала, дуже різні. Наприклад, зелене порося-коло, розміром з дитячий кулак із вельми популярного мультика «Angry Birds», можна купити лише за 80-120 гривень. А от віддати 700 гривень за 25-сантиметрового ведмедика, хай навіть у милому пальто і незвичайній шапці, які, як додала автор у описі, «легко знімаються, а отже, щоразу можна придумати незвичайні образи», сьогодні зможе собі дозволити не кожен, чиї дітки люблять ведмедиків. Ще б пак, адже доклавши кілька сотень, насправді вже на себе можна досить пристойний верхній одяг придбати!
Мисткиня трохи дивується сумі, за яку продає того ведмедя одна із її колег у мережі, проте, відстоюючи ціноутворення, зауважує, що, як правило, такі суми не беруть зі стелі. Якщо це не досить іменита авторка, чиї творіння упізнавані і, можливо, навіть вважаються брендовими (читай — апріорі дорогі), то досить часто, враховуючи сам матеріал (його якість і склад можуть бути дуже різними), розмір майбутнього виробу, складність виконання роботи в цілому, такі суми цілком можуть «набігти» і самі по собі.
— Узагалі, як показують реалії, через нинішнє безгрошів’я люди рідко готові заплатити навіть за справді вартісний виріб більше 200-250 гривень. Наприклад, кілька останніх років, особливо у період зимових свят, дуже популярним брендом-іграшкою є олені. І от перед Новим роком, побачивши у мене на сторінці в соціальній мережі знімок двох дуже химерних оленів, зі мною зв’язалась одна мама, плануючи замовити виріб для своїх двійняток. І коли я все прорахувала (а кожна іграшка по 30 сантиметрів, на роботу мало піти багато ниток різного кольору і, крім того, передбачалось ще чимало дрібних деталей), то вийшло, що вартість одного буде 250 гривень. Ідентичні, як цікавилась на сторінках інших майстринь, щонайменше були по 350! Знаєте, якось так прикро буває — вив’язуєш яскраві, складні, досить об’ємні іграшки, а люди хочуть, щоб ти віддав їх за безцінь.
Відхрещування від червоних кутів і... планування втечі у космос
Щодо кількості роботогодин, які потрібні на той чи інший виріб, Надя зі сміхом каже, що оскільки її діти обоє гіперактивні, то, наприклад, зайця довжиною 30 сантиметрів з різними там «вицяцьковуваннями» вона може зв’язати як і за день, так і за тиждень. А вже за мить зауважує так: «Я створюю свою казку вночі. Останнім часом у мене тільки тоді є час, коли вдається максимально зосередитись. Самі розумієте, що таке маленькі діти».
Сьогоднішні хендмейдери іграшок чи оберегів популяризують свої вироби головно оригінальним наповненням, наприклад, кропом, тирсою, меленою кавою, польовими квітами, сіном або соломою. А от майстри в’язання наповнюють свої витвори лише синтепоном. По-перше, навіть, якщо досить цупко в’язати, проміжки між петлями і стовпчиками все одно будуть (отже, наповнення випадатиме чи проглядатиметься, бо це ж не щільна тканина), а по-друге, їхня іграшка для того, аби нею справді гратися, а не просто, як кажуть у народі, лише милуватися, поставивши у червоному куті. Тобто такі в’язані іграшки аж ніяк не вважаються одноразовими і їхня форма постійно зберігатиметься, скільки б разів ви виріб не прали.
Попри те, що із Надиного в’язального приданого, обмінявши на гроші, як жартує чоловік, вже можна виручити справжній капітал, вона продовжує придивлятися-прицінюватися до нових «вливань» у свою справу.
— У мене нещодавно з’явилася мрія. Я, як кажуть, сплю і бачу, аби купити для роботи набір з професійних шпиць і гачків німецької фірми «KnitPro». Але він дорогий, коштує аж 2 тисячі гривень. Ми з чоловіком узгодили, якщо вже так хочу придбати начиння, яке б уже в’язало замість мене, — жартує вона, — сама маю на нього заробити. Ну, уже трохи вдалося відкласти...
Розказуючи про найближчі творчі плани, Надя ділиться, що зараз саме напрацьовує матеріал і дуже хотіла б взяти участь у якійсь відомій виставці-ярмарку майстрів хендмейду, бо, як їй здається, вже нарешті дозріла.
— Узагалі, думаю, надалі це стане моєю роботою, і після декрету я вже не повернуся у школу, де була вчителем англійської мови початкових класів. Те, чим займаюся наразі, вже в самому процесі приносить мені багато радості і щастя, не говорячи про результат, коли емоції замовників — просто космос. І оскільки праця стимулює майже постійний медитативний стан для душі, даючи ще й непогані гроші, то навіщо я буду щось міняти?
Валентина ОЛІЙНИК
коментарі