Бориспiль
C

Головні новини

Безпритульне життя: від злиднів та жебрацтва не зарікайся


Безпритульне життя:  від злиднів та жебрацтва не зарікайся

За супермаркетом «Еко» понад місяць як оселився чоловік-безхатько. Він майже не ходить через хворобу ніг, тому весь час сидить або просто лежить на землі біля дороги. Як чоловік потрапив у таку скруту, дізнавалися «Вісті».

Людина вулиці

Безпритульний, безхатько, «бомж», людина вулиці — за цими та багатьма іншими схожими словами ховається доля людини, якій не пощастило. Про безхатька, який оселився на вулиці в районі супермаркету «Еко», журналіст «Вістей» вперше почув на плановій нараді у міського голови 11 жовтня. Саме тоді Анатолій Пасічний, голова спілки ветеранів Борисполя, підняв питання про молодого чоловіка.
«В районі супермаркету «Еко» лежить молода людина. Мешканець Борисполя вже біля місяця проживає на вулиці, втративши житло внаслідок квартирної афери. У нього трофічна язва ніг та тромбофлебіт. Його вилікували в лікарні, але ходити він не може. Чоловік не має документів, не має паспорта, хоча народився у Борисполі. Соціальні служби без документів його не візьмуть», — з такими словами звернувся Пасічний до міського голови та його заступників, щоб якось вирішити це питання та допомогти людині, що живе на вулиці.
Заступник міського голови Євгеній Грона дещо прояснив ситуацію: «Про цю людину ми знаємо, до нас уже зверталися мешканці району. Я сьогодні особисто виїду туди, поспілкуємося з цією людиною. Вияснимо, що там за ситуація, що у нього з житлом. Якщо немає житла, спробуємо його влаштувати в територіальний центр соціального обслуговування населення».

Безпритульне життя:  від злиднів та жебрацтва не зарікайся

Знайомство

Почувши цю історію, журналіст «Вістей» вирішив особисто познайомитися з безхатьком та дізнатися про його долю, тому й пішов за вказаною адресою — до супермакету.
Наближаючись до магазину «Еко», помічаєш, як позаду нього майоріє саморобна палатка під деревом, вірніше, лише дві її сторони, більше схожі на вітрила такого собі човника, що потрапив у бурю — як виявилося, це укриття, яке рятує вуличного мешканця від дощу. Поруч — безліч пакунків із якимись незрозумілими речами, видніються банки, пляшки, папір та палиці. Все це, а ще кілька ковдр, і є помешканням та всіма речами чоловіка, який проживає на вулиці поруч із контейнерами для сміття.
На вулиці вже було доволі холодно, температура сягала близько 8 ˚С вдень, тієї ночі були заморозки, а чоловік сидів на землі в одній кофтині, закутавши хворі ноги в ковдру. Куртки в нього не було. Поруч із ним сиділи два молодих хлопці, на вигляд років зо 20 кожному. Саме вони принесли чоловікові їсти та разом збиралися з ним снідати. Як з’ясувалося пізніше, молоді люди займаються збором металобрухту, таким чином заробляючи собі на життя, та підгодовують свого немічного товариша. Побачивши журналіста «Вістей», хлопці зніяковіли та вирішили піти, залишивши свого друга для розмови, де той повідав історію свого життя.
За одну мить навколо з’явилося близько півсотні голубів, які, мабуть, уже не вперше зліталися на їжу — хліб та сосиски, які лежали на саморобному столі, зробленому з фанери, дісталися голубам. Ніжками для стола слугували півлітрові банки з домашніх консервацій, які, ймовірно, принесли мешканці багатоповерхівок для свого нового «сусіда».
Віталій — так представився чоловік, який на вигляд мав років 50, хоча, як виявилося, йому лише 33 роки. Він мав виснажений вигляд, сумні очі, неголене обличчя…

Безпритульне життя:  від злиднів та жебрацтва не зарікайся

Безпритульне життя:  від злиднів та жебрацтва не зарікайся

Як стають безхатьками

Віталій народився у Борисполі. Проживав у 1-кімнатній квартирі на вулиці Київський Шлях, 17, кв. 32. В 21 рік отримав цю квартиру у спадок після смерті батька. Не працював, щойно закінчив ПТУ у Василькові, де отримав спеціальність зварювальника 2-го розряду. Здавалося, було все для того, аби розпочати доросле життя — власне житло та спеціальність. Потрібно було лише знайти роботу та жити, як усі. Проте хлопець був молодим та довірливим. До того ж, працювати не хотілося. А тут ще з’явилися знайомі, які почали його одягати-обувати та не те, що годувати-поїти, а у ресторани водити. Розумів, що доведеться якось розраховуватися, проте не думав про це, хотілося жити на повну. Вважав, що обійдеться, проте розплата виявилася важкою.
Звісно, вклавши кошти в хлопця, ці люди вимагали переписати на них квартиру, а натомість обіцяли золоті гори — хатинку, земельку, курочок, господарство.
Молодий, недосвідчений, непристосований. Все життя до цього, з 8 років, провів по інтернатах та дитячих будинках: Буча, Володарка, а як тільки в Борисполі відкрили дитячий заклад «Берегиня», малого хлопця перевели до нього — там він прожив 5 років, а після вже було навчання в ПТУ.
Отож, повірив чужим людям, а розплатився за це житлом. Це був 2009 рік. Чи розумів тоді, у 21 рік, що залишиться без квартири? Так, розумів, але ж йому обіцяли придбати гідну заміну — господарство і будинок із земелькою. У результаті після оформлення квартири йому нібито купили хатинку за 6 тис. грн у далекому селі Полтавської області, а пізніше виявилося, що він став лише наймачем житла.

Безпритульне життя:  від злиднів та жебрацтва не зарікайся

Кривава любов та смерть матері

Два роки хлопець прожив у тому селі з жінкою у цивільному шлюбі. «Співмешканка привезла в Полтавську область проживати і мою матір. Ледве виживали. Не було грошей. Якось перед Новим роком поїхав із села з жінкою в Бориспіль до знайомих на новорічні свята. В Борисполі в гостях ненароком зробив дурість — вирішив довести свою любов жінці, взяв ніж та розрізав собі під пахвою. Стікав кров’ю. Друзі на вулицю вивели, щоб не було в будинку трупа. А в цей час в Полтавській області мати одна з голоду помирала. А я в лікарні з пораненням. Мені зашили рану, але вся кров пішла під спину, запеклася, почорніла спина, загноїлась. Видалили гній. Новий рік у лікарні провів. Після лікарні в Борисполі, де я пролежав сім днів, виписали. Йду, холодно. Зима. Хитаюсь.
Потрібно їхати в село, до матері. Приїхав, доходжу до хати, а там двері вибиті — матері немає. З голоду померла. Я себе картаю, що її покинув і так все сталося. Тепер один із моїх братів ображається, що я матір не поховав і що все так склалося», — розповідає чоловік моторошну історію.

З родиною — як без родини

Як виявилося з розмови, у Віталія є ще дві рідні сестри у Борисполі по батьковій лінії. Ще одна сестра у Білогородці живе. Є брати.
«У матері нас було четверо: Олег, Руслан, я та Юля. Мати її народила, але я її ніколи не бачив, хоча живе вона в центрі Борисполя, — розповідає Віталій. — Одна сестра не схвалює мій спосіб життя, інша сестра дуже на мене схожа, любить мене, проте через власну сім’ю не має змоги зі мною спілкуватися та якось підтримувати».
На питання, чи хоче хтось з братів чи сестер забрати Віталія до себе додому, чоловік відповідає: «Старший на 8 років брат із Борисполя каже, що якщо візьмусь за голову, якщо кину пити, то, може, щось придумає. Інакше спілкуватися не хоче».
Ось так людина, маючи братів-сестер, потрібна лише якомусь 20-річному хлопцю (сину колишньої співмешканки) та його другу, які щодня приходять до Віталія, щось купують йому, спілкуються, як можуть, допомагають, а по суті, також живуть на вулиці — чи мають своє житло, невідомо.
«Батьку було 47 років, коли він помер. У нього була пневмонія та гангрена. Думаю, був би батько живий, і у мене все б було добре. А мати — що мати. Всі її діти були по інтернатах», — із сумом розповідає Віталій.

Зношене здоров’я

«Після виписки з лікарні в мене ще був нормальний стан. Але тромбофлебіт та язва одне одному не дають заживати, — показуючи ноги, розповідає Віталій. — Від тромбофлебіту роздувається нога, в ній набирається вода, рветься шкіра і знову відкривається язва. І ноги не заживають. А ще, коли було тепло, пішло ураження через личинки мух, опариші з’їли багато шкіри та м’яса ніг. Це так сильно пече, так боляче, що немає змоги терпіти».
Наразі чоловік не ходить, лише сидить або лежить на холодній землі поруч із супермаркетом «Еко». Можливо, він якось і пересувається, але при журналістові цього не було. Крім голубів, які чатують на залишки їжі, частими гостями також є зграя бездомних собак, які час від часу навідуються до смітника і чоловіка та обнюхують його пожитки в пошуках їжі.
Звісно, мешканці навколишніх будинків намагаються приносити чоловікові якусь їжу, але ж глобально це ситуації не вирішує. Вже надворі маємо холодну осінь, дощі, заморозки, от-от настануть морози, а людина живе на вулиці. Потрібна допомога.

Зрушення з мертвої точки

«За мене поклопотався Пасічний, мешканець цього мікрорайону, — розповідає Віталій. — Після того приїхав заступник міського голови Євгеній Грона, обіцяв надати лікування, роботу та поселити кудись, але турбувався, що я продовжуватиму пити і знову захочу жити на вулиці. Після зустрічі пообіцяв, що на наступний день приїдуть і заберуть мене у соціальний центр від міської ради. Пройшло три дні — нікого не було. Обіцяли помити, поголити, підстригти, відвезти в лікарню та перевірити мій стан здоров’я. Поки що нікого немає».
На питання журналіста, чи згоден чоловік не пити та чи поїде лікуватися та проживати у центрі для одиноких людей, як домовлявся з заступником міського голови Євгенієм Гроною, сказав, що поїде, згоден.

Безпритульне життя:  від злиднів та жебрацтва не зарікайся

Лікування безхатьків

Як виявилося, до того, як поселитися біля магазину, Віталій півроку перебував у лікарні в Боярці, а до того жив на вулиці в мікрорайоні своєї колишньої квартири біля зупинки «Авіаторів».
«Ногами я давно страждаю. Минулої зими у сильні морози люди викликали швидку допомогу, привезли мене до лікарні. Хтось виклав моє фото в соцмережі і знайшовся спонсор, мені допомогли. Мене поклали в інфекційне відділення, придбали ліки, перев’язки мені робили, — розповідає чоловік. — Потім виписали. Знову я жив на вулиці. Люди щоразу зимою викликали швидку, коли бачили мене на вулиці, і останній раз, як швидка мене доправила до лікарні, то після лікування ніг мене перевели в Боярку, де я півроку третій раз лікувався від туберкульозу. А більше місяця тому я повернувся в Бориспіль та оселився ось тут біля супермаркету на вулиці».

Про мрії

На завершення бесіди журналіст «Вістей» запитав Віталія про його мрії. «Мені в житті потрібно лише здоров’я. Я вірю в Бога, був не в одному християнському реабілітаційному центрі, тому прошу для себе у Нього здоров’я, — говорить чоловік. — Я б хотів мати гроші, тоді б я їх віддав на благочинність. Зробив би так, щоб ніхто не сидів на вулиці. Побудував би притулок для таких, як я, пороздавав би кошти в дитячі будинки та церкви, але не в кожні.
Я мрію прожити 80 років. Мати родину, донечку та дружину. Хоча багато часу прожив на вулиці, хотів би працювати і займатися деревообробкою — підсвічники, тарілочки дерев’яні виготовляти. А ще я люблю малювати. В дитинстві малював, коли був у дитбудинку «Берегиня», а деревообробкою займався в дитячому гуртку «Евріка». Я мрію, щоб у моєї майбутньої дитини був достаток, щоб вона не потребувала нічого. А людям я хочу побажати, щоб були добрішими. Щоб не оминали тих, хто в біді. Щоб дітей змалку привчали до добрих вчинків та поважати людей. Та виховували дітей так, щоб ті не повторили моєї долі».

Постскриптум

Детальніше про долю Віталія журналіст «Вістей» з’ясовував у заступника міського голови Євгенія Грони. Як виявилося, провели роботи по з’ясуванню особи чоловіка, щоб мати змогу поновити документи. У результаті його особу встановлено — це Білошицький Віталій Віталійович, 1988 року народження. Дійсно, у нього було помешкання на вулиці Київський Шлях, проте він втратив право власності на нього.
До чоловіка вже приїздив Василь Фесенко, керівник Бориспільського міського територіального центру соціального обслуговування населення, куди, як і обіцяв Євгеній Грона, після лікування обіцяють поселити Віталія. Той ніби й хоче допомоги, проте не дуже радий умові вести здоровий спосіб життя. Тож чи захоче чоловік лікуватися та не пити — поки під питанням.
Коли газета готувалася до друку, ми уточнили у Євгенія Грони стан справ. У середу, 20 жовтня, якщо Віталій погодиться, його планують забрати до лікарні, перевірити його стан здоров’я, зрозуміти, чи дійсно він хворий на туберкульоз, зробити діагностику ніг та лікування. Одночасно вже ведеться робота по поновленню документів чоловіка, а після лікарні його доправлять до Бориспільського міського територіального центру соціального обслуговування населення.
Як складеться подальша доля чоловіка — покаже час.

Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl + Enter

Шановний відвідувач, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач. Ми рекомендуємо Вам зареєструватися або зайти на сайт під своїм ім'ям.

коментарі

Ваше ім'я: *
Ваш e-mail: *
Питання: 156+2
Відповідь:
Код: оновити, якщо не видно коду
Введіть код:
Календар публікацій
«    Грудень 2021    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031