Жк Мрия
Бориспiль
C

Головні новини

Як капелани здійснюють духовну підтримку воїнів під час війни


Як капелани здійснюють духовну підтримку воїнів під час війни

Про службу військових капеланів в Україні говорили вже давно. 14 грудня 2016 р. вважається офіційною датою становлення кадрової служби військового духовенства. Після цього капелани з’явилися у прикордонників, в Національній гвардії та ЗСУ. Але їх робота довгий час не була оформлена законодавчо і носила волонтерський характер. Після 24 лютого ситуація змінилася. Адже капелани — невід'ємна частина будь-якого війська в усі часи. І справа не лише у вірі чи релігії, хоча на фронті про Бога згадують навіть запеклі агностики та атеїсти. Головна роль капелана — наставницька. А ще капелани дбають про моральний стан військових, про їхній настрій та бойовий дух. Про особливості духовної служби під час війни «Вістям» розповів капелан бориспільської в/ч А2215, клірик Свято-Миколаївського храму отець Михайло.

— Чим, на вашу особисту думку, викликана необхідність роботи військових капеланів?
— Розумієте, коли людина потрапляє в армію, вона «вирвана» із зони комфорту. Якщо вона релігійна і звикла ходити до церкви, то неможливість задовольнити свої духовні потреби дуже негативно позначається на моральному стані. Крім того, навіть ті, хто особливо і не ходив до храму, потрапивши до армії, часто змінюють свою думку. Тому вважаю рішення держави цілком правильним.
— Чи правда, що капелан виконує також роль психолога?
— Священник — чоловік, а психологами в армії часто служать жінки. Але чоловік не завжди розкаже жінці про свої проблеми, тут потрібен саме чоловік. Тим більше, в нашому суспільстві довіра до священника, до церкви чимала. Тому так, військовослужбовці регулярно обговорюють свої проблеми з капеланами, а ті виконують функцію й психолога.
— Наскільки змінилася робота капеланів із початком активних бойових дій?
— У моменти, коли панувала певна розгубленість, особливо в лютому та березні, присутність священника заспокоювала бійців. Військові були обмежені в пересуванні, вони тривалий час не бачили свої родини, і коли ми приходили, нас постійно розпитували, що коїться у місті. Бо спілкування з рідними по телефону — то одне, а спілкування з людиною, яка це все сама бачить — зовсім інше.
За потреби ми налагоджували контакти з родинами військових, допомагали всім: від евакуації до поїздок по магазинах за продуктами.
— Храм також працював постійно?
— Так, у перші дні війни храм не зачинявся. Хоча ворожі війська вже були в Ірпені та Бучі, у нас постійно йшли служби, ми приймали людей. Скажу так, до обіду здебільшого до нас ішли чоловіки — вони вже йшли до лав ЗСУ з речами, але по дорозі заходили до храму. Були навіть такі, що ніколи не були у церкві до цього, тому питали: «Отче, я йду на війну, що мені потрібно зробити в церкві? Як правильно?». А вже після обіду йшли жінки — плакали, адже їхні чоловіки пішли воювати. Це було важко, адже зранку ти маєш казати слова настанови, а ввечері підтримувати та заспокоювати.

Як капелани здійснюють духовну підтримку воїнів під час війни

— Що найбільше турбувало мобілізованих?
— У перші дні, коли багато людей призвали на службу та коли вони всі приймали присягу, я кожного разу був присутній при цьому. Кожен раз я говорив, що ми повинні бути в єдності, аби побороти ворога. Важко було вперше благословляти воїнів на оборону держави. Адже в мирні часи читаються зовсім інші молитви. І багато людей підходило з питанням, чи це не гріх — благословляти на вбивство. Доводилося людей заспокоювати та пояснювати: гріх — благословляти йти вбивати в чужий дім, а ми даємо благословення на захист своїх родин, будинків, рідних та близьких, своєї країни.
— Що найважче зараз?
— Дуже важко відспівувати загиблих героїв. Тих, кого ми колись благословляли на захист. Ми намагаємось підтримувати зв’язок із родинами загиблих, опікуємось ними. Адже розуміємо, що в державі все зараз направлено на досягнення однієї мети — вибити ворога з нашої землі. Але ж тут родина залишилася без годувальника, без батька, брата, сина. Тому ми по можливості надаємо допомогу родинам.
На всі свята ми згадуємо тих героїв, які віддали життя за Україну. Наприклад, коли були поминальні дні після Пасхи, ми ходили на могили воїнів, читали молитви. Тоді було чимало людей на кладовищах, які поминали рідних, усі запрошували зайти до них, але ми пояснювали — в першу чергу йдемо на могили військових, лише після цього зайдемо до них. Адже ми розуміємо — родини військових заплатили найвищу ціну за свободу. Як казав Апостол Павло, немає більшої любові за ту, коли хто душу свою кладе за друзів своїх. Ми повинні розуміти, що ми залишилися живими завдяки їхній жертві, і врешті-решт ми з ними зустрінемося в загробному житті. І ми повинні робити все від нас залежне, аби не було потім соромно дивитися їм у вічі. Іоанн Златоуст говорить, що кожна людина, яка присутня на священнодійстві похорону, бере на себе обов’язок молитися за ту людину, до кого вона прийшла. Молитва — це наша вдячність за те, що вони зробили для кожного з нас.

Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl + Enter

Шановний відвідувач, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач. Ми рекомендуємо Вам зареєструватися або зайти на сайт під своїм ім'ям.

коментарі

Ваше ім'я: *
Ваш e-mail: *
Питання: 156+2
Відповідь:
Код: оновити, якщо не видно коду
Введіть код:
Читають Обговорюють
Купити квартиру в Києві
Календар публікацій
«    Березень 2024    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031