Сьогодні, крім захисту країни, є ще одна надзвичайно важлива мета у всієї держави — створити достойні умови для захисників, які через поранення, стан здоров’я чи через вік завершили своє перебування в лавах ЗСУ. Не менш актуальним є й захист та допомога родинам загиблих та безвісти зниклих. «Вісті» зустрілися з Оленою Короткою, керівником управління соціальної політики та охорони здоров’я Бориспільської міської ради, аби детальніше дізнатися про ситуацію у нашій громаді.
Наразі на державному рівні приймається дуже багато нормативно-правових актів, які регулюють питання, спрямовані на підтримку військовослужбовців, членів родин загиблих військовослужбовців, поранених, безвісти зниклих та осіб, що перебувають у полоні. Всі вони мають соціальні гарантії державного захисту — це пільги, допомога та інші передбачені законодавством виплати.
«Не можна стверджувати, що з початком повномасштабного вторгнення збільшилися пільги, — розповідає Олена Коротка. — Наразі в основному збільшилася соціальна підтримка та соціальний захист членів родин загиблих, безвісти зниклих або поранених військовослужбовців. Зараз в країні багато родин знаходиться в такій категорії, тому держава спрямовує свою діяльність на їх соціальну підтримку в тилу».
Помічник ветерана — хто він?
Одне з нововведень — соціальна послуга «помічник ветерана». На базі управлінь соціальної політики та соціального захисту населення в окремих регіонах уже утворюються підрозділи з ветеранської політики. Поки військовослужбовець виконує свої обов’язки, він знаходиться на повному забезпеченні в частині, а до управління соціальної політики та охорони здоров’я звертається після звільнення з військової служби, у разі поранення чи списання з лав ЗСУ.
За словами керівниці управління, фактично соціальна політика в першу чергу буде ветеранською, а вже потім виконуватиме інші послуги. Тому на сьогодні надважливим є створення підрозділу ветеранської політики, який буде займатися соціальним супроводом ветеранів і сімей загиблих військовослужбовців, створивши нову на сьогодні посаду «помічник ветерана». «Ця послуга передбачає супровід ветерана або родини загиблого чи безвісти зниклого в кризовій ситуації: допомога в оформленні документів, представництво інтересів, юридична допомога, консультування, посередництво і представництво інтересів в державних органах, а також надання іншої допомоги, у тому числі благодійної, гуманітарної, — розповідає Олена Коротка. — Коли військовослужбовець вважається зниклим безвісти, родині потрібно подати різні заявки та зареєструвати його як зниклого, оформивши всі документи, довідки. Коли це роблять наші співробітники, це займає мінімум часу — два робочих дні. А родина, яка знаходиться в такому стресі, оформити все це інколи не може просто фізично та емоційно — самостійно їм це дуже складно зробити. Бази даних, звернення в поліцію, заява в СБУ тощо — якщо родичі молодого віку ще можуть якось впоратися з цими завданнями попри важкий психологічний стан та стрес, для рідних старшого віку це взагалі непосильна задача. Тому ми допомагаємо пройти їм цей шлях.
Реєстрація відбувається онлайн, тому родичі сідають з нашим фахівцем та починають вносити всю інформацію у відповідні реєстри. Поки не будуть заповнені всі необхідні документи, людина не може отримати статус. А отже, залишається без виплат та пільг, які інколи є єдиним фінансовим джерелом цієї родини, оскільки до цього військовий міг бути єдиним годувальником. Тому якщо затягувати з цим процесом, родина залишається без підтримки, не маючи виплат від держави. Якщо так трапляється, ми робимо все для того, аби родина отримала й додаткову матеріальну допомогу.
Також надаємо благодійну допомогу, формуємо продуктові набори. Для таких категорій ми виокремили окремий день, коли вони можуть спокійно прийти в соціальний центр та отримати все необхідне. Все це для того, щоб підтримати родини військовослужбовців, поки вирішується питання з документами.
Члени родин загиблих та безвісти зниклих мають право на пільги. Програма «Турбота» передбачає матеріальну допомогу для членів родин загиблих військовослужбовців. Це одноразова допомога. Є також матеріальна допомога, яка видається один раз на рік депутатами. Це стосується не тільки родин загиблих, а всіх мешканців громади, які опинилися у скрутних життєвих обставинах. Це може бути хвороба, пожежа та ін. Поранені хлопці також отримують таку матеріальну одноразову допомогу. Адже лікування після звільнення з лав ЗСУ лягає на плечі пораненого. Звісно, є ще програма «Безкоштовні ліки», але під неї підпадають не всі ліки.
Програма «Турбота» передбачає зубопротезування для членів родин загиблих. Вони можуть звернутися в стоматологію, так само виділяються кошти з місцевого бюджету на це. Звісно, цих коштів на все не вистачить, але це все одно є хоч якоюсь підтримкою. Також діти загиблих мають безкоштовне харчування в школах.
На сьогодні у нас є доручення КОДА утворити підрозділи на базі управління соціальної політики. Ми готуємо проект про внесення змін до нашого положення, де чітко виписуємо функції цього підрозділу. Він буде займатися такою категорією людей. Сподіваємося, що депутати на сесії приймуть рішення і ми матимемо таких спеціалістів. На сьогодні таких спеціалістів немає і консультування та супровід ми забезпечуємо власними силами, фактично по зверненню особи ми не можемо не відреагувати та відправити людину, аргументуючи, що у нас немає таких повноважень та спеціалістів».
Справи паперові
Ветеран, поранений, списаний за станом здоров’я чи за віком, звертається в управління соціальної політики і починається оформлення всього спектру допомоги. Фактично з цього моменту має починатися робота помічника ветерана, якого в нашій громаді наразі не існує.
«Військові вносяться в базу даних. І ми маємо по всьому спектру допомог та соціальних гарантій пройтися та оформити йому все необхідне. Всі допомоги, які йдуть на рівні області, на державному рівні — все це починаємо оформляти, — розповідає керівниця управління. — По кожному напрямку окремий пакет документів. Буває по-різному, наприклад, немає якихось довідок, то ми звертаємося в організації, які мають надати ці довідки. Так само для тих, хто має право, відбувається постановка на житлово-комунальну чергу, щоб людина могла отримати житло. Особливо це стосується наших хлопців-ампутантів, які наразі проживають в п’ятиповерхівках без ліфтів та пандусів. Зрозуміло, що людині без двох ніг жити на 4-му чи 5-му поверсі без ліфта вкрай складно. На чергу ставимо всіх тих, хто має на це право. Тому якщо це ветеран, у якого немає свого житла, ми формуємо пакет документів, з яким ветеран йде в реєстраційну службу, де стає на чергу на отримання житла.
Слід зауважити, що добровольці ДФТГ, якщо вони підписали контракт з Міноборони, так само мають всі ці пільги».
Потрібно розрізнювати види реабілітації. Є фізична реабілітація — коли хлопці на протезах перед протезуванням або після потребують фізичної реабілітації. Такої в Борисполі не надають, у нас немає таких закладів. Друга реабілітація — психологічна, адаптація та реінтеграція до цивільного життя. «Я вважаю, що не воїнам потрібно адаптуватися, а нам, цивільним, потрібно усвідомити, що більша частина населення в Україні тепер військові. І це нам потрібно навчитися з ними жити, а не їм до нас прилаштовуватися, — зауважує Олена Коротка. — Вони нас захищають. Звісно, під час війни психіка зазнає змін. І ми з розумінням маємо до цього ставитися. Маємо навчитися спілкуватися з ними та адаптуватися. Я вважаю, що ці люди заплатили занадто високу ціну, захищаючи нас, щоб ще й до того ж ходити по кабінетах, оббиваючи пороги чиновників для оформлення документів. Має бути створено центр у кожній громаді, куди вони зможуть приходити, де їм все зроблять. Ми намагаємося створити саме такі умови для ветеранів. Тому ми комунікуємо з реєстраційною службою, з центром зайнятості. Ми їх не направляємо в ці служби, а самі все робимо, щоб якомога більше спростити їм паперові процедури. Адже якщо військовослужбовця будуть відсилати з одного кабінету до іншого, в них скоро здадуть нерви і вони будуть по-іншому на все це реагувати».
Центр допомоги та реабілітації
На вул. Головатого, 15 міська влада управлінню соціальної політики та охорони здоров’я виділила приміщення, наразі там тривають ремонтні роботи. Оскільки виділення приміщення було посеред бюджетного року, то винайти кошти на капітальний чи поточний ремонт доволі складно. Але, можливо, ці кошти передбачать на наступний рік. В цьому центрі планувалася робота психологів. Адже людина потребує, перш за все, психологічної допомоги. Також там планується юридична допомога, оформлення всіх документів помічником ветерана, якого в нас наразі немає. Також важливим є питання перенавчання та працевлаштування ветеранів. «Ми зараз плідно співпрацюємо з роботодавцями. Є навіть такі, хто відкриває цілі філіали своїх виробництв для роботи ветеранів, поранених військовослужбовців, які можуть працювати, — розповідає начальник управління. — Також вони забезпечують і відпочинок, і санаторно-курортне лікування, тому ми намагаємося працевлаштувати ветеранів в першу чергу до таких роботодавців. А ще на державному рівні є такі програми, як бізнес для військовослужбовців та членів родин загиблих військовослужбовців — це можливість отримати від держави кошти для відкриття власного бізнесу. Вже маємо декілька військовослужбовців-ветеранів у громаді, які на шляху, щоб відкрити власний бізнес.
Що стосується фізичної реабілітації, з цим набагато складніше. Тому що для фізичної реабілітації потрібен дуже великий простір. Там повинні бути масажні кабінети, тренажери, профільні спеціалісти: фізіотерапевти, реабілітологи. Це фактично люди, які вчать військових ходити на протезах. На сьогодні, коли у нас з’являється поранений, ми дивимося на показання військово-лікарської комісії та їх індивідуальний план і вже під висновки медичних комісій співпрацюємо з реабілітаційними центрами та направляємо їм документи, щоб вони вирішили, чи зможуть взяти нашого хлопця на реабілітацію. Тобто мова йде лише про підготовку до протезування або реабілітацію після протезування.
Так, у нас пройшов дуже складний процес домовленостей, щоб нашого воїна-ампутанта влаштувати на реабілітацію у дуже відомий центр Superhumans на Львівщині. Наразі там працює команда американських фахівців з протезування. І вони допоможуть воїну з Борисполя наново ходити.
Слід розуміти, що є державне протезування, під яке виділяються кошти з бюджету. Але бувають різні випадки. Наприклад, якщо у хлопців дуже висока ампутація двох ніг, то є певні складнощі, не кожен протез може підійти, тому потрібне додаткове фінансування.
Що стосується санаторно-курортного лікування, під час війни немає фінансування з державного бюджету на дані послуги взагалі. Це стосується і чорнобильців, і військових — всіх категорій.
В межах Борисполя ми можемо запропонувати лише психологічну реабілітацію. Наразі запрацювали психологи в нашій первинці. Це фахівці, які пройшли певне навчання, тому що не кожен психолог може працювати з військовослужбовцями».
Проблеми сьогодення
Зараз багато програм, де залучаються кошти міжнародних донорів. Забезпечується адаптація, інтеграція ветеранів. Наприклад, є окремі програми для військовослужбовців, які втратили зір. Саме такі хлопці у першу чергу потребують помічника ветерана.
«Зауважу, питання помічника ветерана ми вже виносили на розгляд депутатських комісій, регламентної, бюджетної, соціальної — була пропозиція щодо збільшення чисельності управління соціальної політики, щоб забезпечити сферу захисту військовослужбовців. Нам було б достатньо кілька помічників ветеранів, — розповідає Олена Коротка. — Ми виходимо з тих реалій, які є на сьогодні. Ми пішли від найменшого. Адже не знаємо, наскільки ця послуга буде затребувана у громаді. У нас ще немає помічника ветерана, але вже є три заяви поранених військовослужбовців на соціальний супровід. І ми не можемо задовольнити ці заяви, оскільки не існує такої посади саме в нашій громаді. У Борисполі штатний розпис не передбачає зняття людини з одного напрямку та переведення на новий. Тому що спочатку мені мають внести та затвердити зміни до положення, де передбачена буде ця соціальна функція. Все це робиться через прийняття рішення на сесії. Депутати приймають це рішення. Це питання близько двох місяців на розгляді у депутатів».
Питання безбар’єрності
Відсутність помічника ветеранів та соціального супроводу, відсутність реабілітаційного центру на Головатого, відсутність на державному рівні санаторно-курортного лікування — все це проблеми, які потрібно вирішити, аби соціальна робота з ветеранами та родинами загиблих велась на належному рівні. У Борисполі є ще одна кричуща проблема — проблема безбар’єрного простору нашої громади. Не скрізь людина на інвалідному візку може потрапити в заклади та установи, навіть до себе в житло декому важко потрапити самостійно.
«В центрі Superhumans нещодавно запропонували власникам бізнесу відвідати їхній простір із найсучаснішим центром та безбар’єрним середовищем, і всім спробувати пересуватися в інвалідному візку, щоб проїхати та особисто зрозуміти, які мають бути виробництва, як має бути все зроблено, щоб людина не відчувала бар’єрності. Було б чудово цей експеримент зробити і в нашій громаді, — ділиться Олена Коротка. — Адже, наприклад, навіть в нашій установі, як виявилося, є бар’єри для пересування. Хоча маємо гарний пандус, але, як розповіли мені військові, які відвідали наше управління на інвалідному візку, вхідні двері їм неможливо здолати без сторонньої допомоги. А ми щодня ходимо через ці двері. Для мене це просто двері, а от на інвалідному візку вони вже виявилися перепоною — бар’єром, який потрібно здолати. Все це потребує витрачання неймовірних сил, енергії, змінює душевний настрій людини. На мою думку, приміщення, де знаходяться соціальні установи, повинні бути показовими по безбар’єрності. Наразі ми лише намагаємося це зробити та далекі до досконалості.
Питання безбар’єрності — це не питання міського голови та його заступників. Це рішення, яке приймають всі депутати міської ради. Тому якщо вони не розумітимуть важливості безбар’єрності, все залишиться так, як є. Якщо при закладанні бюджету ця сфера не буде для них важливою, нічого не зміниться.
Кожному треба стати на місце пораненого військовослужбовця і спробувати в інвалідному візку оформити собі документи, відвідавши всі необхідні кабінети. Щоб зрозуміти, про що ми говоримо, треба стати на місце пораненого військовослужбовця і спробувати оформити собі пільги, соціальні гарантії, постояти в черзі, чогось добитися в кабінетах. Коли ти постукаєш в один кабінет, а тобі не відчинять або відправлять тебе в інший кабінет, тоді прийде розуміння, що саме в нашій системі соціального захисту треба удосконалювати. Ми не можемо стояти на місці. Це та система, яка має працювати для людей. Ця система постійно має удосконалюватися і держава все для цього робить. Адже прийнято безліч актів, які дозволяють громадам та депутатам впроваджувати ці удосконалення у своїй громаді. Тому питання лише до місцевих депутатів та їх пріоритетів, чому ми цього не можемо зробити.
Проблем соціального захисту, на жаль, доволі багато і на них не можна закривати очі. Потрібно брати та намагатися вирішувати. Адже якщо проблеми не вирішувати хоч покроково, вони перетворяться на великий сніговий ком, який все одно потім потрібно буде вирішувати, докладаючи ще більше зусиль».
коментарі