Нещодавно у всьому світі тривала акція «16 днів проти насильства». Як долучилася до цієї ініціативи Бориспільська громада, розповіла начальник служби у справах дітей та сім’ї Бориспільської міської ради Ірина Кононенко.
Просвітницька робота
Кожного року з 25 листопада по 10 грудня вся цивілізована світова спільнота проводить акцію «16 днів проти насильства». Ця акція також пройшла і у нашій громаді. Так, 25 листопада на Європейській площі Борисполя був проведений просвітницький захід із залученням сектору ювенальної превенції Бориспільського управління поліції сектору протидії домашньому насильству та насильству за ознакою статі та ГО «Ініціатива».
«Наша мета — ще раз нагадати суспільству, що проблема насильства існує, а також закликати людей не замовчувати цю проблему, надати роз’яснення та психологічну підтримку людям, які потерпають від домашнього насильства, але при цьому замовчують цю проблему і переживають її самі, без допомоги», — розповідає Ірина Кононенко.
Під час акції роздавали пам’ятки, де написано, куди мають звертатися постраждалі, коли є така проблема. Постраждалим радять звертатися в поліцію та службу у справах дітей та сім’ї. У випадку встановлення факту загрози насильства в родині, з членами родини проводиться превентивна, попереджувальна робота.
Наслідки ковіду та війни
«Проблема насильства існувала завжди. Проте на фоні війни, «електризації» суспільства та морального виснаження, на сьогодні це доволі серйозна проблема, — зауважує начальниця служби. — Адже багато людей залишилися без своїх постійних стабільних доходів. Є багато внутрішньо переміщених осіб, які поранені душевно та морально. Деякі з них втратили свої домівки та рідних. Картина агресії в соцмережах, яку можуть бачити діти, таврується на їх підсвідомості.
Під час ковіду спілкування поза родиною було обмеженим, і це також впливало на рівень агресії, а війна посилила ці процеси. «За даними сектору протидії домашньому насильству, з початку року зафіксовано понад 530 звернень щодо насильства. Для порівняння — у 2022-му їх було 400 за весь рік», — зазначає Ірина Кононенко.
Родини, де виявлені спроби насильства, запрошуються на бесіди у службу у справах дітей та сім’ї, спеціалісти служби також відвідують їх за місцем проживання. Таким чином проводиться оцінка потреб родини. Спеціалісти намагаються з’ясувати, чи це епізодична, чи систематична ситуація, чи потребує дана родина соціального супроводу, чи вона впорається з ситуацією.
«Приємно вражає, що люди йдуть на контакт, мають потребу у спілкуванні з працівниками служби. Розповідають причину своєї поведінки. Наразі дуже багато сімейних трагедій. Наприклад, колишній чоловік та дружина щось ніяк не поділять, у результаті маємо насилля на цьому підґрунті.
Рівень довіри до нашої служби зростає, і це добре. Ми співпрацюємо з громадською організацією, яка надає послуги психолога для людей, які цього потребують. Інколи психолог або лікар психіатр виїздять із нами до родин. У випадку необхідності ми можемо рекомендувати, наприклад, пройти курс лікування від алкоголізму під супроводом наших фахівців. Адже люди, які схильні до зловживання алкоголем, зазвичай не усвідомлюють глибини проблеми.
Якщо в силу алкогольної деградації члени родини себе занедбали, а там є діти, ми ставимо дітей на облік та проводимо відповідну роботу, аби убезпечити їх», — розповідає Ірина Кононенко.
Тенденції сімейного насильства
Жінки, як і чоловіки, здійснюють чи мають схильність до насилля у родині, в тому числі над чоловіками. Насилля щодо дітей більше здійснюють чоловіки. Такі останні тенденції.
«Хоча бувають різні випадки. Наприклад, нещодавно отримали інформацію від неповнолітнього хлопця про те, що мати вчиняє над ним насилля. Після перевірки вона не підтвердилася. Справа в тому, що зараз діти чітко знають свої права, але про обов’язки інколи забувають, — розповідає очільниця служби. — У Бориспільській громаді не зафіксовано жодного випадку фізичного насильства, лише психологічне. Наприклад, батько з матір’ю з’ясовують стосунки, а присутня при цьому дитина страждає. Це травмує дитячу психіку, вона дорослішає та повторює шлях батьків. І це є великою проблемою. Коли в сім’ї є агресія та застосування фізичної сили, дитина не здатна навчитися вирішити питання цивілізованим шляхом — у садочку, в школі, в університеті, а потім і у власній родині. Модель агресії дитина плавно переносить у своє середовище. Насильство — це приклад, який дають нам батьки. Якщо дитина сидить під столом та трясеться від страху, коли бачить, як батько кривдить матір, є велика ймовірність того, що вона повторить цю модель поведінки в дорослому житті і трагедія перенесеться вже у наступне покоління родини. Щоб цього не ставалося, ми займаємося превентивною роботою: проводимо виховні години у школах, читаємо лекції спільно з ювенальною превенцією, використовуючи при цьому відеоматеріали.
Якщо в родині систематично здійснюється насильство, яке споглядають діти, їх потрібно захистити, і це також наше завдання».
Кривдники
Є кривдники, які систематично потрапляють в поле зору служби. Наразі таких у громаді четверо. Відносно них є ухвали суду про проходження ними типової програми для кривдників. Ухвали суду приходять на міську раду — вона безпосередній виконавець попередження насильства в родині.
Фахівців, які проводять роботу з кривдниками, у нас у службі у справах дітей та сім’ї немає, тому ми співпрацюємо з інклюзивно-ресурсним центром, фахівці якого мають відповідні сертифікати.
«Термін роботи з кривдниками залежить від ухвали суду. Як правило, це 3-6 місяців. Відверто кажучи, не завжди кривдники дотримуються графіка, але спільними зусиллями з інклюзивно-ресурсним центром ми робимо цю роботу. На жаль, в державі цей механізм взагалі не напрацьований, тому зарано говорити про результати, — зауважує Ірина Кононенко. — Програму для кривдників мають втілювати виключно спеціалісти: психологи, психіатри. Це не проста програма. До того ж, держава досі не надала чіткого механізму оплати за роботу цих спеціалістів.
Також поки на державному рівні не відпрацьований механізм, коли кривднику поліція складає терміновий заборонний припис на 10-15 днів перебування в родині. Батько, чоловік-кривдник має покинути приміщення, не має права наближатися до родини певний період. Де фактично він має перебувати, тобто проживати в цей час? Так само не відпрацьований механізм, коли є скоєне насильство, поліція складає протокол, але не має обов’язку вилучити на певний період маму з дітьми від кривдника, щоб таким чином їх захистити.
Зараз ми можемо це зробити лише за власним бажанням жінки. Є громадські організації, є державний заклад, де можуть певний час перебувати жінки, в тому числі з дітьми. Проте є таке поняття як синдром жертви, коли людина може не усвідомлювати, що вона є постраждалою та настав час звернутися по допомогу.
Закликаємо — не залишайтеся наодинці з бідою, а телефонуйте: 6 1503, 6 6006, 5 5428, 102, 6 8336.
Від вашого дзвінка може залежати ваша доля».
коментарі