Щороку 27 липня в Україні відзначається День медичного працівника. Нацгвардієць Ярослав з позивним Бабай – лікар-анестезіолог, командир медичної роти однієї з військових частин НГУ. З нагоди професійного свята він розповів про особисту мотивацію та виклики своєї професії.
Ярослав згадує, що пов’язати життя з медициною вирішив, переглянувши серіал «Доктор Хаус». Відтоді він крок за кроком наближався до своєї мети. З 2014 року навчався в Національному медичному університеті імені О. О. Богомольця. Потім пройшов 2 роки інтернатури. Після цього працював у відділенні інфекційної реанімації 9-ї клінічної лікарні міста Києва. До лав Національної гвардії України приєднався у 2023 році. Значного бойового досвіду набув під час надання медичної допомоги бійцям у стабілізаційному пункті на Харківському напрямку на весні 2024 року.
Лікар каже, що навички військового медика вдосконалював на практиці.
«Мій досвід як цивільного лікаря допомагає рятувати життя наших захисників. Робота військового медика відрізняється насамперед специфікою травм, наприклад, осколковими пораненнями, а також місцем, де доводиться надавати допомогу», – каже Ярослав.
Один з випадків, котрий запам’ятався військовому медику – захисник з «турнікетним синдромом».
«Його доставили до нашого стабілізаційного пункту з двома накладеними турнікетами на ногах. На жаль, випадок був тяжкий і, щоб врятувати життя воїна довелось проводити ампутацію кінцівок», – згадує лікар.
За словами Ярослава, складність таких випадків полягає в тому, що турнікети накладають у важких умовах. Там, де постійно відбуваються обстріли, де бійці перебувають у стані стресу. Через це турнікети можуть бути накладені не завжди вчасно. Як наслідок, на жаль, люди втрачають кінцівки, хоча їх можна було б врятувати.
Він також підкреслив, що одна з основних проблем на фронті – це мало часу на відновлення сил. Але підтримка від побратимів та розуміння важливості своєї роботи допомагають підтримувати моральний та фізичний стан:
«Найважче – це те, що невідкладної роботи дуже багато. Дякую побратимам, які завжди можуть мене підтримати. Наприклад, дати зайву годину поспати. Водночас я розумію, що моя робота рятує життя і це додає мені сил».
Насамкінець Ярослав дав пораду медикам, які тільки починають свій шлях у військовій справі або планують це зробити.
«По перше — це не боятися. В зоні бойових дій звичайно небезпечніше, ніж у цивільному житті. Але потрібно розуміти, що робота військового медика дуже важлива тому, що ми допомагаємо та рятуємо. І якщо не боятися, то все вийде. Допомога тут точно потрібна, бо якщо не допомагати тут нашим воїнам, то війна піде далі, і тоді вже не буде цивільної медицини».
коментарі