Дорога — як доля, гей, вольная воля!
Співучий мій край — Рогозів.
Маленьке село у Борисовім полі
Стоїть на розкриллі доріг.
26 вересня у селі Рогозів відбулася презентація книги «Нариси з історії села Рогозів: від давнини до сучасності». Це 640 сторінок не просто про землю, а про людські долі. «Вісті» завітали на презентацію та ознайомилися з книгою, щоб розповісти про найцікавіше.
Книга «Нариси з історії села Рогозів: від давнини до сучасності» — це колективна праця педагогічних працівників Рогозівського ліцею, в якій систематизовано й узагальнено відомості про історичне минуле Рогозова, його культуру й побут. Авторський колектив книги кілька років займався пошуками, дослідженням матеріалів та написаннями розділів, які було долучено до книги. Книга рекомендована до друку вченою радою Університету Григорія Сковороди в Переяславі та науково-експертною радою Міжнародного освітнього фонду імені Ярослава Мудрого.
В перших чотирьох розділах нарисів про Рогозів можна дізнатися, що було на цих землях від палеоліту і до ХVII-ХІХ ст. Село бере свій початок ще з пізнього палеоліту і пройшло довгий шлях. Про насичене подіями минуле предків рогозівців дізнаємося завдяки археологічним дослідженням пам'яток старовини. Так, наприклад, на околицях Рогозова були виявлені скіфські поховання. У книзі можна прочитати про знайдені на території Рогозова залишки скелета мамонта доби пізнього палеоліту, про знахідки скарбу металевих виробів ХІ-ХІІІ століття, про Рогозівський курган скіфських часів на південному сході села. Прикро, та на час написання книги авторський колектив книги ніде не знайшов відомостей про дослідження рогозівських курганів. Ця історична сторінка ще не досліджена вченими.
Про історію поселення на місці Рогозова часів Русі, а також про його володарів свідчать писемні джерела: монографії, архівні документи. Найдетальніше це висвітлено в «Очерках Переяславской старины» А.В. Стороженка, що базуються на архівних матеріалах, зокрема на актах Люблінського трибуналу. З праць Стороженка автори книги дізналися про володарів земель, на яких розкинувся нинішній Рогозів: Лозок, Олізарів, Суріних. На четвертому поколінні, як стверджує дослідник, чоловіче потомство Олехна Сахновича, який володів рогозівськими землями у 1440-1445 роках, перестало існувати й володіння перейшли до Лозок: йдеться про те, що другу частину добра отримав київський писар Іван Васильович Лозка. Заселена територія Рогозова була між 1586-1624 роками. У той же час інший документ, зокрема акт Люблінського трибуналу за 1624 рік, містить згадку про козаків, що проживали у маєтках Суріна, і доводить — вони є нащадками того населення, що боролося з татарськими погромами у 1250-1500 роках.
Непростими для рогозівців були часи підданства Лозкам, Олізарам і Суріним. Мабуть, тому подальша доля Рогозова пов'язана з Вороньківською сотнею. Село Рогозів пережило героїчну добу козацтва. Саме тому «Нариси з історії села Рогозів: від давнини до сучасності» не оминули увагою роль, яку відіграли в його історії відомі козацькі роди: Сомки, Берли, Сулими, Томари, а також участь жителів села у визвольних подіях цих часів.
Архівні дані свідчать про те, що до реформи 1861 року більшість жителів села Рогозів були козаками та кріпаками. Реформи кінця ХІХ століття сприяли утвердженню товарно-капіталістичного виробництва, але при цьому селяни залишалися нижчим станом (класом): сплачували подушний податок, відбували рекрутчину, підлягали фізичним покаранням.
Перші згадки про освіту с. Рогозів автори книги знайшли в «Пам'ятній книжці Київського ученого округу» за 1890 рік. Там повідомлялося про відкриття однокласних земських училищ на Бориспільщині. Рогозівське училище Рогозівської волості було засноване в 1876 році. На той час йому підпорядковувалися Старинське, Глибоцьке і Любарецьке училища.
Після жовтневого перевороту 1917 року на території Російської імперії після приходу до влади більшовиків в Україні почався національно-визвольний рух за створення своєї самостійної держави. Одне за одним спалахували повстання проти встановлення більшовицької влади. Бориспільщина також чинила спротив більшовицькій владі. Документальні архівні дані свідчать про те, що рогозівці були активними учасниками спротиву. Особливу увагу викликає кримінальна справа повстанської організації «Олексіївців», в якій за даними протоколів допиту нараховувалося 47 жителів села. Головним обвинуваченим в організації був Федось Гапон. За вироком одні з учасників були розстріляні, інші ув'язнені та вислані до концтаборів. У 1921 році був створений Повстанський комітет, який очолив уродженець Борисполя Іван Чепілко. Повстання було придушене, керівники комітету, в тому числі і Іван Чепілко, були арештовані і присуджені до розстрілу. Учасниками повстання були і рогозівці.
Далі всю Україну покрив жах репресій, розкуркулення. Не оминув він і Рогозова, що описано в нарисах про село. Цей розділ книги побудований на спогадах очевидців тих страшних подій, на переказах їхніх дітей та онуків та даних архівних матеріалів, судових справ, які показують жорстокість і насильство, якими керувалася сталінська влада по відношенню до селян. Слід зазначити, що відповідно до архівних даних, у селі Рогозів протягом 1929-1930 років були «розкуркулені» і вислані за межі України понад 70 рогозівців. Нещадні репресії не обминули і жінок Рогозова.
Голодомор — одна з найтрагічніших сторінок історії, яка не оминула жителів села Рогозів. Написи про цей час побудовані на спогадах рогозівців, які пережили страшні часи та особисто були свідками трагічних подій історії.
Зібраний список жертв Голодомору села Рогозів 1932-1933 років, але він може бути неповним, бо дослідження належним чином не проводилось.
Трагедія українського народу продовжувалася і в 1937-1938 роках. Масові репресивні операції, які проводила радянська влада, за задумом Сталіна мали завершити двадцятилітню боротьбу з так званими «ворогами народу». Про сумні долі рогозівців, які потрапили під шквал цих репресій як «шкідники народного господарства» та «вороги народу», за що були розстріляні та вислані до сибірських концтаборів, можна прочитати на сторінках книги.
Війна 1941-1945 років також увійшла в кожну родину рогозівців. Упорядники книги вирішили закарбувати цю історію краю, опублікувавши у нарисах листи рогозівців. Вивезення населення до Німеччини у ті часи набуло величезних масштабів. Людей ловили, влаштовувавши масові облави, вивозили під конвоєм, піддавали жорстокими репресіям. Перебуваючи на чужині, рогозівці писали листи своїм рідним, і ці листи більше вісімдесяти років знаходились в архівах КДБ СРСР, а згодом в архівах СБУ. Такі послання — це яскраве відображення трагічних доль рогозівців, що весною 1942 року були вивезені на примусові роботи до фашистської Німеччини.
Під час роботи над написанням книги авторським колективом в архівах було знайдено ще близько 300 імен воїнів Другої світової війни, які не повернулися з фронту, яких немає на плитах Обеліску Слави у Рогозові, їх імена також планується увіковічити у майбутньому для нащадків.
Сьогодні, через десятиліття, на українській землі знову йде війна. Нове покоління воїнів захищає державу від російського агресора.
Зараз у Рогозові на обеліску високо вгорі майорить жовто-блакитний прапор України. І, на жаль, біля кам'яних пам'ятних плит з іменами воїнів Другої світової війни постають нові щити з героями війни Росії проти України, які до останнього подиху боролися за свою землю:
Анатолій Радченко,
Олександр Бунін,
Олександр Нестеренко,
Сергій Соченко,
Володимир Чорниш,
Максим Штефан,
Анатолій Корнієнко,
Микола Попович,
Олександр Кривохижа.
Вони стали щитом для всієї України, для кожної домівки. Їхні серця зупинилися, щоб жила Україна.
Ось такими виявилися «Нариси з історії села Рогозів: від давнини до сучасності» для журналіста «Вістей». Звісно, кожен, хто читатиме цю історію на 640 сторінках, знайде для себе щось особливе, що вразить його до глибини душі. Тому однозначно можна сказати, що це книга, яку варто прочитати. А придбати її примірник можна у Рогозівському ліцеї.
коментарі