Неділя за тиждень перед Великоднем, 21 квітня – називається Вербною. У цей день не можна сіяти городину, бо не вродить, зате слід садити вербу і приймати важливі рішення та загадувати бажання. Вербі приписувалася особливе ставлення і цілюща сила.
Святять вербу і старі, і малі. У народі існували обряди
- Як тільки кінчиться служба і священик окропить гілля свяченою водою, то дітям дозволяється з’їсти кілька «котиків» з гілки, щоб горло не боліло.
- Так робили батьки своїм дітям і молоді хлопці та дівчата – прийнято легенько битися свяченими гілками і промовляючи:
Будь великий як верба,
А здоровий, як вода,
А багатий, як земля.
Або:
Не я б'ю – верба б'є,
За тиждень Великдень,
Недалечко червоне яєчко!
- Частину свячених гілок було прийнято на городі або десь неподалік, казали, «щоб росла Богові на славу, а людям, на вжиток». Ті, хто мали велике особисте бажання, саджаючи вербу, загадували його і вірили, що скоро здійсниться. Особливо це рекомендувалося незаміжнім дівчатам та жінкам, щоб щасливою була доля, щоб зустріти хорошого чоловіка, мати дітей тощо. Частину гілочок ставили у хаті на покуті під святими образами. Решту - спалювали, гріхом вважалося топтати гілля ногами.
- Свяченій вербі приписувалася магічна сила. Нею поганяли скотину на пасовисько вперше після зими, «щоб нечисть не чіплялася». Якщо захворіла людина – до чаю додавалося сухе свячене гілля, використовували його для горілчаної настоянки від шлункових недуг та натирання проти ревматизму тощо.
Коріння звичаю
Відомо, що коли Спаситель їхав на ослі, то люди встеляли Йому дорогу пальмовим листям. Із цього пішов звичай святи гілля дерев у цю неділю. У південних країнах, де росте пальма, святять пальмове гілля. Нашим предкам довелося шукати заміну – обрали вербу, бо вона росте всюди.
коментарі