Теплий день 15 листопада покликав мене із садового товариства «Яблуко» в ліс на розвідку, чи є опеньки. Грибні місця були мені знайомі і дорога до них відома.
Сівши на велосипед, добрався до наміченого місця. Але опеньок там не виявилося і я зі спокійною душею повертався назад. Раптом побачив, що ліс мені не знайомий. Почав шукати вихід. Але марно. Коли зрозумів, що заблудився, зателефонував Й.І.Лозяну, який постійно тримав мою ситуацію на контролі. Я сказав, що пробираюся лісом в напрямку гулу літаків, що злітали з аеропорту «Бориспіль». За хмарної погоди ніяких інших орієнтирів не було. Через деякий час акумулятор мобільного почав розряджатися, і я вимкнув його, щоб зберегти енергію для більш потрібного дзвінка. У лісі мене застала ніч, але крок за кроком через завали і хащі я пробивався вперед, тримаючи в руках велосипед.
Несподівано дійшов до болота, яке обізвалося сполоханим качиним криком. Ліворуч від нього продовжував іти вперед, і знову побачив воду. Уважно придивившись, я зробив крок на рівнину, застелену листям, але моя нога глибоко потонула в багно, за нею – друга. Це була небезпечна пастка. Схопившись за гілляку, я вибрався з трясовини, відчувши, що мої ноги вологі. Це змушувало мене, не зупиняючись, іди вперед і гріти ноги. Подолавши кілька кілометрів, відчутно стомився. Десь біля другої години ночі почув постріли, а потім — освітлену потужною фарою смугу лісу. Тоді здогадався, що мене можуть шукати. Я почав кричати, але лісове «агов» тонуло в гущавині. На мій голос ніхто не відгукнувся. Тоді, наламавши комишу, я сів під деревом перепочити... Так було разів три-чотири. Після кожного привалу я продовжував пробиратися вперед наміченим курсом. Перед світанком присів під деревом і незчувся, як задрімав. Снився сон, що я виходжу на знайому лісову дорогу, але в іншому секторі лісу. Нарешті світанок! О 7-й став пробиватися через ліс далі. У якусь мить відчув свіжий подих повітря — подумав, що близько кінець лісу. Але ні. До восьмої години ранку я подолав через хащі не більше 20-25 метрів. І тут роздивився навколо: пробитися вперед, тягнучи велосипед, неможливо. Тому вирішив, залившити велосипед «під охорону лісу», пробиратися вперед, не міняючи курсу. Нарешті я вийшов на глибоку биту дорогу, оточену високим лісовими горбами. Отут я вже вийшов на зв’язок, повідомивши про місцезнаходження. Мені повідомили, що мене шукають, і це додало настрою. Я вийшов до хвойного лісу, де прочитав на щиті: «Кийлівське лісництво». Нарешті зустрів двох людей на мопедах. Вони сказали, що попід лісом ліворуч дорога веде на Романків. Це більше підбадьорило мене. Єдине, що хотілося, — дійти до села і напитися води. Невдовзі мене наздогнала машина, це був вороньківець Олександр Гамза з групи пошуку. Він повідомив про знахідку «блудного грибника». Дав напитися води. А в Романкові зібралася вся група пошуку. Я був приємно здивований тим, що стільки совісних і відповідальних людей було залучено до пошуків і картав себе за свою самовпевненість і необачність, за те, що додав стільки неспокою людям і так неспокійної служби.
Хочу порадити грибникам: йдучи в ліс, беріть із собою воду, сірники або запальничку, свисток і заряджений телефон. Не ходіть в ліс без напарника. Я цього не зробив, тому запланована півгодинна поїздка до лісу перетворилася на добу важких лісових випробувань.
коментарі