Протягом 1918-1924 рр. в Україні відбулося 155 селянських повстань проти радянської влади. Одним з них було повстання 1920 року на Бориспільщині.
за матеріалами книги «Грона Українських повстань» В. Стрілько-Тютюн та статті «Бориспільське антибільшовицьке повстання 1920 року» Н. Йови та В. Сайко.
За історичними документами, спершу бориспільці сприйняли більшовиків із надією на мирне життя. Вони повірили у комуністичні лозунги. Але червоні швидко показали: гасла — це одне, а реальність – інша. Першими постраждали громадські діячі, вчителі, священники. Дії комуністів змушували вільнодумних людей братися за зброю. Через Бориспіль йшла дорога на Київ, за яку точилися запеклі бої між денікінцями, петлюрівцями, червоними, загонами УНР.
Так, протягом 1919 року комуністи двічі захоплювали Бориспіль, але закріпитися не могли. Їх щоразу вибивали з міста. У селах району масово створювалися загони самооборони. Найвідоміший – Вороньківська сотня, яка змогла вибити червоних з Борисполя. Наприкінці 1919 року комуністи вчергове зайняли місто. Розпочався терор, і навесні 1920 року населення Бориспільщини піднялося. Організаторами повстання стали Микола Чепілко, Іван Литовка, Іван Воронуха, Павло Корніяка та інші.
Різні дані. Згодом комуністи ретельно знищували спогади людей про повстання. Тому зараз історикам доводиться по крихтах відновлювати ці події. Тож є кілька версій повстання.
В одній із них зазначається, що бориспільці прогнали більшовиків із міста на початку травня і тримали владу кілька днів, після чого червоні штурмом взяли місто.
Є версія, що бориспільці тримали владу з квітня і майже до середини червня. Документів тієї пори залишилось небагато, як і спогадів учасників подій.
Із документів, що лишилися, відомо, що склад Бориспільського антибільшовицького повстання був великий та структурований. Усі керівники – колишні офіцери, які мали бойовий досвід.
Синьо-жовтий стяг. За спогадами, два місяці над Борисполем майорів синьо-жовтий стяг. Організацію називали не інакше, як Бориспільська республіка. На віче містяни вирішили стояти до останнього. Вони сподівалися, що війська УНР відновлять сили і захистять незалежність України й не допустять до Борисполя більшовиків.
Згідні були не всі. Документи свідчать, що серед патріотично налаштованої більшості були й ті, хто підтримував радянську владу. Вони писали доноси та допомагали червоним знаходити загони самооборони, виводили ЧК на слід ватажків повстання.
Як приклад наводиться доповідна записка від уповноважених Бориспільської єврейської общини. У ній повідомлялося, що Бориспіль готує повстання проти радянської влади.
І селяни, і дворяни. Участь у повстанні брали різні верстви населення: селяни, вчителі, офіцери. Достеменно відомо про участь у цих подіях Петруся Г.Ф. — сина багатого бориспільського дворянина, який володів 180 га землі. За свою діяльність у 1937 році він був розстріляний. Брав участь у повстанні і талановитий бориспільський співак Пінчук Д.Н. Він гарно співав, грав на багатьох інструментах. Його розстріляли у 1938 році.
Один кінець. Історики погоджуються, що повстання було придушене. Українська армія так і не змогла дійти до Борисполя та допомогти повстанцям. А більшовики діяли швидко, рішуче жорстоко.
Зі спогадів Момота І.А., 1911 року народження: «Бачив, як ішли солдати од Бежівського кладовища на Яцютівку. Їх стріли люди з Борисполя зі зброєю. Солдати Червоної армії їх убили, окружили Бориспіль, спалили Яцютівку»…
Зі спогадів Йови П.К., 1905 р. н.: «Червоноармійці почали палити Бориспіль. Спалили Яцютівку, Коломичівку, Бежівку. На Броварському шляху розстрілювали людей».
Згадували ті події й тогочасні комуністи.
Із спогадів Зайцева Д.М.: «Это было в июне 1920. Тогда кругом Борисполя поднялась стрельба. Бой продолжался до двух часов дня и прекратился лишь тогда, когда бронепоезд со станции дал несколько залпов зажигательными снарядами, которые подожгли около 500 дворов».
Кількість загиблих невідома. Червоні зайняли місто. Керівники постання були або арештовані, або вбиті. Деяким вдалося втекти. Так, Микола Чепілко зміг вибратися з Борисполя, проте наступного року був вбитий під час арешту, а Іван Воронуха засуджений до 5 років у концтаборі, з ув’язнення не повернувся.
Чимало людей було розстріляно. Точної цифри ніхто не знає. Не всі документи дійшли до наших днів, деякі ще чекають на своїх дослідників.
Борисполю – чорну мітку. Відомо, що після придушення повстання Бориспіль та всі його мешканці ще не одне десятиріччя вважалися у Радянському Союзі неблагонадійними елементами. Збереглися навіть протоколи допитів 40-х та 50-х років, де людей допитували про ці події та їх участь у повстанні.
Так, Луценка Б.П., Бандара Я.Т. та Бабича Г.Л. було розстріляно у 1938 році за участь у повстанні.
Чимало бориспільців було засуджено до ув’язнення. Переважна більшість з них додому не повернулися. Хтось не витримав умов ув’язнення, а про деяких у кримінальній справі написали: «Возвращение на Родину считаем нецелесообразным». Так писали про заможних хліборобів, вчителів, найбільших активістів опору. Декого з таких «неблагонадійних елементів» осудили повторно, ще на 10 років. Деякі згинули і доля їхня залишилася невідомою.
коментарі