Вона Емоційна, енергійна, ділова…
Успішна бориспілька – про свій шлях до визнання та любов до справи, якою займається. Із нею свято буде вдалим, бо вкладає в кожне частинку себе без перебільшення, пафосу і перегравання — перевірено на власному досвіді.
Заміжня. Має дорослу доньку. Радіє онучці.
«Без свят я задихаюся»
— Наталю, як пережили жорсткий карантин?
— Нелегко. Я звикла, що завжди в роботі. А тут – тиша. Без свят я задихаюсь. Не вистачає емоцій, вражень, спілкування. Перший тиждень карантину я почувалася розгубленою, бо стикнулася з тим, що моя робота непотрібна. Тоді промайнула думка повернутися до педагогічної діяльності, бо за фахом я викладач дошкільної педагогіки й психології, 25 років пропрацювала з дітьми, тому дала оголошення про підготовку дітей до школи. Але педагогіка – це щоденна планомірна робота, а я емоційна людина, тому почала оптимістично дивитися на свята, бо це моє: горіти, запалювати інших і відновлюватися.
— Важко працювати з людьми, втілюючи їхні мрії у реальність?
— Коли любиш людей, то і важко, і цікаво. Вважаю, кожен ведучий має свою публіку. «Моя» — це інтелігентні, виховані, відкриті освічені люди, для яких можна провести веселі й розумні конкурси.
Іноді буває, що на святі ніхто мені не заважає, але коли відчуваю, що глядач не чує, закритий, не проживає зі мною і головними героями кожну хвилину свята, тоді працювати важко. Найчастіше після «Доброго дня!» на початку свята я бачу зацікавленість в очах гостей, щирість їхніх усмішок і розумію, що буде гарне свято.
«Вважаю, кожен ведучий має свою публіку.
«Моя» — це інтелігентні, виховані, відкриті освічені люди, для яких можна провести веселі й розумні конкурси».
«В еру гаджетів потрібне живе спілкування»
— На даному етапі ви собою задоволені?
— Задоволена собою в конкретних ситуаціях. Наприклад, написала цікавий сценарій – задоволена. Провела свято, врахувавши всі складнощі, – плюс. Склала індивідуальний сценарій історії кохання – задоволена. Разом із тим я — людина, яка ретельно в собі «копається», аналізує, вишукує недоліки, виправляє їх...
— Чи вважаєте, що досягли піку майстерності? Чи є куди рости, до чого прагнути?
— Я впевнена в собі, йду на роботу і на 200 % знаю, що впораюся. Але є нюанси. Приміром, коли працюю з випускниками шкіл, розумію, що мені потрібно слухати музику, яку вони слухають, розуміти те, чим живе молодь. Щоб гарно провести свято, слід зрозуміти світ замовника. Це важко, але цікаво. Люди моєї професії не можуть зупинитися.
Зараз, приміром, популярним у проведенні свят є використання телефонів, проведення селфі-конкурсів. Але я за живе спілкування, щоб люди дивилися у вічі, щоб були емоції.
— Скільки років даруєте людям радість?
— 18 років.
«Дарую радість людям»
— Пам’ятаєте, як усе починали? Розкажіть.
— Перше весілля за гроші я пам’ятаю досі й вдячна жінці, яка прийшла додому і попросила провести свято для її дітей — молодят Інни та Діми. Мені було страшно, ніяково. А вона сказала: «Я тебе бачила на сцені і знаю, що ти впораєшся». У клубі аеропорту «Бориспіль» була річниця і я була ведучою. Інколи мене ще просили провести святкові вечори, запрошували на ролі Снігурки.
— А як вперше опинилися у ролі ведучої значимого заходу?
— Втрутився його величність випадок: мене запросили в клуб аеропорту ведучою, там мене побачила та жінка, дітям якої я пізніше провела весілля.
Спершу відмовилася, а потім подумала: а якщо спробувати? І – знову випадок. Замовниця повернулася до мене з надією вмовити, але не треба було, бо я вирішила спробувати. Матеріалу тоді для сценарію весіль не було, і я написала його сама. Хвилювалася, тряслися і ноги, і руки. Були моменти на святі, коли я не знала, куди себе подіти. Але бачила, що творчі завдання гості виконують, мене розуміють та підтримують. Тоді відчула, що це моє. Так перше свято пройшло добре, воно дало поштовх для розвитку в напрямку ведучої.
Пригадую, як у дитинстві я дивилася на ТВ виступ хору Верьовки, а ведуча оголошувала номери і так красиво говорила. Я подумала: я так хочу і зможу. У мене викликали захоплення ведучі: із красивою зачіскою, гарною мовою, імпонувало, що погляди прикуті до них, їх хочеться слухати. Тоді мріяла бути диктором, та не склалося. Малими з подругами ми за оповіданнями та казками у дворі ставили п’єси.
— Із висоти років і досвіду, можете сказати, що ви професіонал?
— Я щаслива, що знайшла себе. Здібності до такого роду діяльності у мені були, а досвід зробив із мене професіонала.
— Ведучих свят багато. Чим ви відрізняєтесь від інших? У чому ваша унікальність?
— На це запитання відповім словами моїх замовників: у щирості й справжності. Мабуть, у цьому моя унікальність. Я емоційно проживаю кожну мить разом із господарями та гостями свята, стаю частинкою дійства.
— У творчості були невдачі?
— До минулого року я могла б сказати, що в мене «проколів» не було. Але минулоріч я була ведучою весілля, на якому виникли неприємні моменти, в мене аж руки опустилися. До цього була переконана, що на святі – усе під моїм контролем. Але тоді впевнилася, наскільки важливим є взаєморозуміння і людська стриманість.
Бувають ситуації емоційно складні. Наприклад, наречений говорить: «У мене – вітчим і батько, з обома прекрасні стосунки, благословити нас мають і той, і інший». Довелося «вирулювати».
— Життєве кредо маєте?
— Дарую радість людям.
— Якщо коротко, хто така Наталія Линник?
— Життєлюб! Жінка, яка любить мріяти, візуалізувати, подорожувати, любить роботу, родину. Щаслива тим, що знайшла себе в житті й має щирих друзів.
коментарі