День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, починаючи з 2006 року, відзначають 14 грудня. Саме в цей день у 1986 році було завершено будівництво саркофагу над четвертим зруйнованим енергоблоком ЧАЕС. Лише завдяки жертовному подвигу ліквідаторів-добровольців у перші дні та місяці після вибуху аварію вдалося локалізувати, а Україну і світ — врятувати від екологічної катастрофи та масштабного радіаційного забруднення. Багато з ліквідаторів заплатили за це власним життям та здоров’ям.
На початковому етапі до ліквідації наслідків аварії залучалися військовослужбовці строкової служби. Через місяць, починаючи з літа 1986, величезний обсяг робіт виконували військові запасу та вільнонаймані працівники. Один із них — Олександр Короленко, нині заступник голови бориспільського осередку Всеукраїнської ГО інвалідів «Союз Чорнобиль України».
Відмовитись було неможливо
Коли вибухнув реактор, Олександрові було 25 років, він нещодавно закінчив строкову службу в армії та працював секретарем комсомольської організації на підприємстві «Сільгосптехніка». Каже, про те, що сталася аварія, дізнався 27 квітня, вже на наступний день після вибуху. Були різні розмови, чутки, а вже через кілька днів стало зрозуміло — ситуація серйозна.
24 червня його та ще кількох працівників викликали до військкомату та повідомили про те, що потрібні добровольці для ліквідації наслідків аварії.
«Говорили про те, що потрібні лише добровольці, але кожен розумів — відмовлятися не можна. Ми навіть уявити собі не могли, що можна сказати «ні», хоч і знали, що їхати туди небезпечно. Зібрали нас 20 чоловіків, в Чорнобиль відправили 14. Залишили в Борисполі тих, у кого було троє та більше маленьких дітей», — згадує чоловік.
Добровольців відправили спочатку у Білу Церкву, на підготовку та навчання. Олександр Короленко потрапив у інженерну частину, бо був колишнім артилеристом ракетної установки.
Акліматизація і вахтовий метод
Ті, що приїздили у зону ураження, працювали вахтовим методом — коли отримували максимально допустиму дозу радіації, їхали назад, а їм на зміну приїздили інші. Перший тиждень давали на акліматизацію.
«Пам’ятаю, що в мене протягом кількох перших днів був такий сильний головний біль, що вже думав писати рапорт на звільнення. Але на п’ятий день організм призвичаївся, біль вщух. Тому наступного дня приступив до роботи. Був дозиметристом на ремонтній базі, давав розпорядження, на якій техніці можна працювати. Виїжджав і на інші об’єкти у межах 30-кілометрової зони: на ЧАЕС, в селах Копачі та Терехи. Нас планували брати на півроку, але по дозі опромінення часто виходив менший строк. Норма була для рядового 25, а для офіцера 30 рентген, після цього відправляли додому», — розповідає чоловік.
Олександр згадує, як ще на початку служби захотів на власні очі побачити четвертий енергоблок, і поїхав туди. Цікавість мало не коштувала адміністративної відповідальності, адже «вхопив» перевищену дозу та ще й порушив режим. Але все обійшлося. Поки перебував у зоні відчуження, дружина народила дитину. Через три місяці, у вересні, загальна його доза опромінення становила вже 26 рентген, тому чоловіка перевели на іншу роботу, менш небезпечну — призначили начальником клубу, а вже через місяць, 10 жовтня, відправили додому разом із колегами.
В живих залишились не всі
Після повернення Олександр Короленко продовжив роботу на підприємстві «Сільгосптехніка», також працював у Бориспільській райдержадміністрації. Нині чоловік на пенсії, пішов із роботи достроково через проблеми зі здоров’ям.
Із 14 добровольців, які колись разом із Короленком поїхали на ЧАЕС, у живих нині залишилося менше половини, інші померли рано від наслідків опромінення. Організм Олександра теж зазнав ураження, почалися хвороби. Не оминула чоловіка і онкологія. «Поставили діагноз «радіоактивне опромінення». Рік і три місяці лікувався, в обласній лікарні поставили на ноги. В 1993 році отримав другу групу інвалідності. Потім чомусь її змінили на третю. Лише на наступній комісії через два роки помилку виправили і дали пожиттєву другу групу. Досі порушена вестибуляція, час від часу запаморочення, а до головного болю вже звик, він постійний», — каже чоловік.
«Маю нагороди, багато грамот і подяк. Пенсія нормальна, є доплати, не жаліюся. Хоча пам’ятаю, колись разом із такими ж, як і я, доводилося протестувати під Верховною Радою, бо за часів Януковича комусь у владі здалося, що чорнобильці надто багато грошей отримують, не заслужили пільг і доплат до пенсій», — згадує Олександр. За його словами, несправедливого ставлення зазнавали військові ліквідатори і після повернення із зони. Тоді офіційно визнали ліквідаторами лише цивільних, а призваних через військкомати — ні, а інших документів, крім запису в військовому посвідченні, у них не було. Півтора роки довелося добиватися перегляду особових справ, зверталися в архів, щоб знайшли докази. Лише коли архів надав виписки з записів, добровольців, призваних через військкомати, визнали ліквідаторами.
Довідка. Всеукраїнська громадська організація інвалідів «Союз Чорнобиль України» є наймасовішою організацією постраждалих від техногенної катастрофи. Організація відстоює права інвалідів-чорнобильців, впливаючи на формування державних соціальних, медичних, пенсійних програм. Бориспільський осередок зараз налічує 240 осіб, усі — ліквідатори-інваліди першої категорії. Крім них, у місті проживає біля 4000 переселенців, дітей-чорнобильців та вдів ліквідаторів.
коментарі