Через снігові сюрпризи природи аромат весни ще ледь відчутний у повітрі. Та сонячні промені неабияк зваблюють і нагадують про те, що свято краси на порозі. Жінка — як весна: яскрава, світла, життєрадісна, ніжна. У сучасному суспільстві представниці прекрасної половини людства стоять нарівні з чоловіками. Вони — чудові керівники, успішні лідери й просто гарні люди. Про що ж мріють жінки Борисполя, чим живуть, переймаються і чи готові відмовитися святкувати 8 Березня? Дізнавалися «Вісті».
Вікторія ШЕВЦ
«Тільки жінка дає життя. Продовження роду, народження ідеї, світанок проекту — від прекрасної половини людства», — впевнена Вікторія Шевц.
Вона, як запальничка, дає життя сучасним запитам молоді і подіям, що в тренді. Окрім діяльності на місцевому рівні, Вікторію знають як крутого організатора на всеукраїнському рівні.
Нині Вікторія очолює ГО «Труба» (діє в місті з 2002 року) і «робить удар» на кілька цікавих проектів.
Один з них — streetculturecommunity — об’єднання всіх вуличних культур. Засновники цього молодіжного руху — звичайні хлопці з Харкова. Вони ще й масштабний всеукраїнський форум організували, де на власному прикладі показали, як це потужно і затребувано сьогодні. Ці харків’яни роблять фантастичні речі: взяли під шефство 50 гектарів закинутого парку, розробили шикарний проект і генерують процес відбудови сучасного «Урбан парку» за допомогою місцевого бюджету, грантів, донорів, різноманітних ініціатив від громадських організацій.
Для Вікторії показовий спосіб молодіжного руху — у Латвії, «GhettoFamily». Там є певна обгороджена територія, оснащена різноманітною технікою, де кожного дня просуваються певні види спорту, проводяться фести, івенти. Це місце, куди молодь може прийти будь-коли, щоб провести свій вільний час. Ще одна особливість такої молодіжної тусовки — змагання без суддів. Таким чином латвійці виховують відповідальність, повагу до правил гри і свого суперника.
Щось тотожне до такого досвіду Вікторія планує започаткувати в Україні. Її ініціативу про проведення фестивалю вуличних культур у Борисполі внесли до програми заходів міністерства молоді України. Нині Вікторія — в оргкомітеті такого фесту в Києві. Відбудеться він 19 травня в центральному парку культури і відпочинку «Арка». «Будуть змагання з вуличного баскетболу, воркауту, брейк-дансу, скейтбордингу, роликів та БМХ. У вечірню шоу-програму увійдуть показові виступи вуличних футбольних фристайлерів», — анонсує Вікторія.
Зараз вона у співпраці з Уповноваженим Президента з прав дитини створюють Національну дитячу раду — консультативно-дорадчий орган, головна місія якого залучати дітей до участі в прийнятті рішень на рівні країни.
Для Вікторії щастя — «жити в стані, який тобою рухає». І, як стверджує вона, почувається щасливою.
Каже, роздумувати про те, чим займатиметься через кілька років, складно. «Буду продовжувати свою теперішню діяльність, масштабність дій буде зростати. Плануємо провести форум у місті з метою аналізу молодіжної політики та напрацювання стратегії розвитку. Людям здається, що політика — щось таке, що перебуває десь нагорі й несе негатив. Насправді політика — це правила гри, за якими нам жити в суспільстві. Ми ці правила маємо розробляти, а не хтось за нас. На жаль, молодь від таких думок переважно абстрагується. Ініціативи в місті є, але їх може бути значно більше».
На запитання про своє ставлення до 8 Березня Вікторія відповідає: «Чим більше свят, тим краще, адже такі дні дають змогу людині порадіти, відпочити від проблем, зарядитися емоціями і зробити приємне рідним, друзям. 8 Березня — свято жіночності, а увага до жінки зайвою не буває».
На заувагу про життя на особистому фронті співрозмовниця запевняє: «В активному пошуку. В мене ще все попереду».
Світлана Марченко
У будні Світлану Марченко можна побачити за прилавком магазину, а вдома у жінки живе диво, створене власноруч: глиняні вироби, обручі з фоамірану, вишиті картини. Найбільше її приваблює бісерна флористика — відтворення квітів з намистин у натуральних розмірах. А от замовники перевагу віддають авторським тортам.
Захоплення жінки з’явилися завдяки синові. «Коли відвела дитину на «Малятко», прийшло усвідомлення, що треба чимось «забивати» свій вільний час. Спостерігала за роботою дітей, займалася хенд-мейдом із сином. Потім це переросло у власне захоплення. Переглядаючи фотографії виробів у соцмережах, бралася за те, що сподобалося найбільше. Як правило, не шукала інструкцій, а робила так, як вважала, що буде правильно. Впевнена, це в мене достойно виходить».
У першу чергу береться за справу задля власного задоволення. Замовлення ж почали «вистрілювати», коли жінка ділилася фотографіями виробів у соцмережах.
З 18 років пише вірші. Хоча справа йде в шухляду, приносить задоволення. Один твір, присвячений тисячолітньому ювілею Борисполя, син декламував напам’ять у школі. «Вчителька не повірила, що таке могла написати мама», — всміхається співрозмовниця.
Найбільш клопіткою роботою називає український вінок: кожну квітку виготовляла окремо, що зайняло чималий відрізок часу. Тому Світлана неохоче береться за такі прикраси: людина, яка хоче придбати прикрасу до певної дати, може не дочекатися, поки все буде в ідеалі.
Світлана впевнена: «жінка щаслива, коли самореалізована». Її фундамент щастя тримається на сім’ї й любові чоловіка. А березень для жінки — особлива пора, бо, крім свята весни, відзначає два дні народження: свій та коханого. До 8-го ж числа ставиться трепетно: завжди готує подарунки мамі, тож має, над чим «чаклувати». Вважає, що забирати свято в жінок не варто, бо все навесні має бути для них.
Любить прогулятися містом. «Мені комфортно в Борисполі. Подобається парк, алеї, лавки, скверик біля ЗОШ № 1. Хотілося, щоб творчим людям у місті надавали більше можливостей для самовираження. Якось мені запропонували викладати дітям рукоділля, а потім повідомили, що не можу цим займатися, бо не маю вищої професійної освіти. Якби могла щось змінити в місті, «влізла» б у сферу медицини — це болюча тема для багатьох мешканців», — резюмує Світлана.
Ірина Солодка
«Незважаючи на теперішню ситуацію в країні, люди хочуть краси. Приємно замислитися про те, що мистецтво піднімається на рівень вище, люди цінують його, цікавляться сучасними напрямами, шукають те, що до душі», — стверджує художниця і переконує: «Якщо митець має бажання і віру в себе, може займатися улюбленою справою, не хвилюючись, за що жити».
Малювання в Ірининому житті набуло особливого сенсу, коли їй виповнилося 6 років. Мама Тетяна Іванівна подарувала доньці набір олійних фарб. Ірина впевнена, що знайшла свою «сродну працю» завдяки маминій підтримці. Тож за шкільні роки назбирала цілу колекцію грамот, подяк, дипломів за перемоги у районних та обласних олімпіадах з образотворчого мистецтва. Зі Старівською школою, де навчалася, співпрацює і нині.
За освітою художник-педагог (закінчила Київський університет ім. Б. Грінченка), проте на освітянську ниву художницю не манить. Ще в студентські роки працювала керівником гуртка у ЦТТ «Евріка». Пригадує: постійно відчувала дитячу любов й отримувала задоволення від роботи, однак творчі люди — примхливі. Ірина любить творити в тиші, під легку музику.
Реставрує картини, займається розписом приміщень, хенд-мейдом (керувала магазином «Монпансьє» в Луганську. Стверджує, професійний портрет (найчастіше нині замовляють їх) сьогодні людям по кишені, бо завжди йде назустріч замовникам. Каже, головне, аби вони розуміли, що творчість — не пензлем помахати і … «вуаля»: картина готова! Для створення кожної потрібне натхнення.
Цікаво, що рекламою жінка не переймалася: персональний сайт, створений кілька років тому, не додав нових клієнтів. Нині ж завдяки «сарафанному радіо» жодного «вікна» найближчим часом не має.
Любить робити копії полотен всесвітньо відомих художників. У цій справі Ірину приваблює не лише можливість інтерпретувати щось величне, а й захват у людських очах, який «ловить», демонструючи результат праці.
До слова, нині в Україні, як стверджує художниця, попит на портрети Шевченка.
Ірина обожнює тварин і природу. До свята замовила чоловікові орхідею. Адже для неї весна — розквіт життя.
Говорячи про Бориспіль, робить комплімент Європейській площі. «Подобається, що місто стало більш освітленим, затишним, що відновлюються дороги». «Ложкою дьогтю» називає транспортну систему Борисполя: «Ввечері, після восьмої, не знайдеш жодної маршрутки, яка відвезе додому. Не всі ж люди уздовж Київського Шляху живуть! Більшість у такий час лише повертається з роботи, а на таксі особливо не розщедришся кожного дня». Ірина стверджує: готова внести своє «я» в розвиток Борисполя, з радістю долучиться до всіх мистецьких акцій та благодійних проектів у ролі художника-волонтера.
Однак своїм захопленням життя дорожить. Тож, якщо покличуть творити в інше місто, ба навіть країну, не вагаючись збере валізи і помчить з чоловіком назустріч долі. Однак творити готова в будь-якому куточку світу, а жити лише в Україні.
Юлія Шуткевич
Новий голова Молодіжного парламенту вже має купу ідей, втілювати які разом з командою однодумців от-от розпочнуть.
Юлія Шуткевич, художник-постановник КМК «Академ», впевнено почувається у будь-якому руслі культурної сфери. Адже будні культурників не мають чіткого розподілу на робочі обов’язки: «Така робота надихає! Тому, отримуючи пропозиції нових посад, навідріз відмовляюся від тих перспектив. Я в «Академі» 7 років і кинути не зважуся», — зізнається вона.
На прохання «Вістей» розповісти про специфіку діяльності Молодіжного парламенту розкладає все по полицях: «МП — консультативно-дорадчий орган Бориспільської міської ради. Ми підпорядковуємося управлінню культури, молоді і спорту, тож всі свої рішення узгоджуємо з ними. Працюємо на добровільних засадах, зарплати не отримуємо. Тож чому я тут, якщо не маю фінансового стимулу? Члени МП — люди, зацікавлені зближувати молодь, аби спільними діями робити життя міста цікавішим. Дуже хочу чути, чого сьогодні не вистачає молоді Борисполя. Плануємо залучати до діяльності МП старшокласників, готові співпрацювати з АУС. Цікаво, що деякі вектори наших думок пересікаються: в той день, коли ми на зборах обговорювали тему сортування сміття, у БДЮТ відбувся круглий стіл з цього ж приводу. Ідея № 1 — круглий стіл для школярів, де фахівці могли б розповісти про нинішні виклики суспільства в професійному плані, про ринок праці. Бо в нас всі хочуть бути одразу директорами, забуваючи, до це неможливо без попередньої підготовки.
Визначити середній вік членів МП важко. Нині нас понад 30. Всім від 14 до 35. Будь-хто має право голосу у МП включно до 35 років. Старші вже не можуть голосувати на зборах, однак право відвідувати засідання, генерувати ідеї в них ніхто не забере. В такому випадку людина стає консультантом МП, маємо кілька таких сьогодні. А взагалі на засідання може прийти будь-який містянин. Поки питання з оприлюдненням дати і часу зборів відкрите. Маємо сторінку на ФБ, там висвітлюватиметься вся діяльність, усі результати зборів. Хто захоче прийти на них як гість, може зв’язатися зі мною. Я була єдиним претендентом на голову МП, хто подав свою передвиборчу програму. Було дещо прикро, адже про вибори оголошували заздалегідь, і кожен охочий міг подати свою кандидатуру. Серед теперішнього складу МП є люди, яких я бачу на цій посаді, однак, можливо, їм не до цього: робота, сім’я, діти. Навіть, якби головою була інша людина, я продовжувала б свою діяльність у ньому».
На запитання, чи співпрацює колектив МП з Анастасією Гаспарян, яка планувала подавати свою кандидатуру на посаду голови, Юлія відповіла так: «З Настею працюємо, вона залишається членом організації і йти з команди не збирається. Чому вона не брала участі у виборах, не цікавилася. Можливо, змінилися плани в її життєвій діяльності. Рада, що ми діємо разом».
Для Юлі 8 Березня — свято краси. Вона впевнена, що попри намагання чиновників скасувати вихідний, цього робити не варто. «У жінок повинно бути свято і обов’язково навесні. Можливо, не 8 число, а інша дата, але ж має бути! «Прив’язати» ж 8 Березня до Дня матері, на мою думку, неправильно, адже не всі жінки — матері. Це стосується і зовсім юних дівчат. Вважаю, що такий розвиток подій їх просто образить».
Юлія щаслива, коли спостерігає за розвитком міста. Каже, що сьогодні в Борисполі є куди піти, а діти зростатимуть у сучасному населеному пункті.
Ольга Кацан
коментарі