Вечір суботи. Десята година. Після сонячного дня зробилося холодно. Вдома тепло — однак сьогодні я збираюся у чергування з патрулем «Сектора Безпеки».
У нас мікроавтобус. Мене беруть четвертим. Богдан і Євгеній пройшли війну на Сході, Геннадій зараз служить у Збройних силах. Заходимо до райвідділу до чергового дізнатися обстановку. Спокійно.
Десь у районі вул. Мирного — Френкеля на виїзді з повороту машина гальмує — прямо перед капотом на дорозі біля величезної калюжі обличчям вниз лежить чоловік. П’яний. Хлопці удвох піднімають його. Під ногами лід. Сам стояти він не може, ясно говорити теж. Намагаємося дізнатися, звідки він. Називає адресу, вирішуємо відвезти додому. На місці стає ясно, що адресу назвав неправильну. Називає ще одну. Діла не буде. Знаходимо патруль поліції і передаємо «клієнта» — їм простіше встановити особу.
Щиро радіємо, що допомогли людині. «Як мінімум, від переохолодження ми його врятували», — зазначає Геннадій. Не рахуючи можливостей зовсім замерзнути чи захлинутися в калюжі.
Офіцери відвезли його за ще однією адресою, потім чоловік зізнався, що взагалі дому не має. Відвезли його до лікарні.
Наш бус паркується на Київському Шляху біля кіосків, щоб перевірити, чи не торгують спиртним. Спокійно.
Богдан, нікого не поликавши, зникає за кіосками. Там стоять четверо підлітків з пляшками пива. Він представляється і пояснює, що вони порушують закон. Хлопці адекватні, все розуміють і обіцяють розійтися. На моє зауваження, що одному не варто підходити до чотирьох, відповідає: «Ти правий, але в нас багато що виходить на авторитеті воїнів АТО».
Але не з усіма. Через кілька годин у аналогічному випадку біля «Супутника» двоє приятелів намагаються заспокоїти третього, любителя сперечатися: «Ви не маєте права робити мені зауваження, ви не поліція!»
Десь у південній частині міста зупиняємося біля двоповерхівки. Йде спостереження — збір інформації. Пояснюють — це одна з точок, де продають наркотики. Але реально щось зробити немає можливості. «До них зайти не можемо ні ми, ні поліція. Але і це не вирішило б питання. Щоб довести, що хтось продає наркотики, необхідно зібрати матеріали, потім купити товар і відправити його на експертизу. Коли аналіз підтвердить те, що і так всі знають, зробити ще одну закупку і після цього брати. А там уже суддя з адвокатом випустять. Боляче знати, що в нас так само звільняють злочинців і закривають безневинних. Але сидіти і взагалі нічого не робити теж не вихід».
Поряд багатоповерхівка. Богдан згадує: «Керівники шкіл і вчителі просять звертати увагу на дахи з приводу розмов про самогубства. Але як це зробити?» Є тема для розмови. Доходимо думки, що паніка довкола небезпеки спілкування в Інтернеті схожа на провокацію та «полювання на відьом», а проблема зовсім в іншому. «Всі ці ігри — лише втеча від реальності». Хтось грає в комп’ютерні ігри, хтось п’є чи вишиває хрестиком. Життям дітей ніхто не цікавиться ні вдома, ні в школі. Гуртки, спортивні секції, спілкування і довірливі стосунки з батьками — кращий засіб. А щодо Інтернету — у сьогоднішніх дітей немає вибору. Приклад — того ж дня з вікна спостерігав картину. Троє школярів вийшли здому покидатися залишками снігу з великої кучугури. Але нічого не виходить, бо з усіх боків вони впритул оточені машинами. Де ж гратися? У комп’ютері. Всі в нас люблять дітей, наше майбутнє, та це не заважає заганяти їх у електронну резервацію, перетворивши двори на автостоянки.
Богдан: «Зазвичай після опівночі на гарячу лінію дзвонять патрульні, коли когось зупиняють по
130-й (п’яні за кермом) — їм потрібні свідки, а де в нас вночі когось знайдеш? Потім ми ходимо на суди подивитися на наше правосуддя. Нещодавно один суддя звинуватив «Сектор Безпеки» у зацікавленості. Але закон не забороняє свідчити багато разів. Ми зацікавлені лише у порядку, а вигоди ніякої не маємо, навіть зарплати не отримуємо.
За ніч ми проїхали більше ста кілометрів, каталися віддаленими вулицями міста, розбитими доріжками, гаражними кооперативами, Польовою, Запорізькою, Бежівкою, районом залізничного вокзалу, новим масивом по Момота, Соцмістечком, цікавилися обстановкою у лікарні і спостерігали за ситуацією біля сумнозвісного «Дніпра». Бориспіль спав спокійно. Аби ж так було щоночі.
Сергій КРУЧИНІН
коментарі