Раніше освітній процес дітей з особливими освітніми потребами був практично ізольованим — для них неохоче відкривали двері школи, а батьки боялися віддавати своїх дітей у «недружнє» середовище, тому надавали перевагу спеціалізованим школам або індивідуальному чи домашньому навчанню. Чотири роки тому Україна зробила крок до європейської практики — впровадження інклюзії у звичайних школах. Зараз «особливі» діти можуть навчатися та розвиватися у звичайному соціумі. Як нові реалії втілюються в життя у Борисполі, «Вістям» розповіла начальник відділу загальної середньої та дошкільної освіти управління освіти і науки Бориспільської міської ради Валентина Гулая.
Офіційно
Інклюзія (від Inclusion — включення) — процес збільшення ступеню участі всіх громадян у соціальному житті. Інклюзивна освіта — це система освітніх послуг, що ґрунтується на принципах недискримінації, врахуванні багатоманітності людини, ефективного залучення до освітнього процесу всіх його учасників та забезпеченні права дитини здобувати освіту в умовах загальноосвітнього закладу. Інклюзивне навчання часто вважають альтернативою інтернатній системі, за якою діти з особливими освітніми потребами навчаються в спеціальних закладах освіти та змушені проживати в інтернатних відділеннях.
Головне завдання інклюзії — жодна дитина не має відчувати себе іншою та виключеною з освітніх, культурних і соціальних процесів.
Згідно нового Закону України «Про освіту» діти з особливими освітніми потребами мають повне право здобувати освіту в усіх закладах освіти. Зокрема такі діти мають право на:
• дистанційну та індивідуальну форми навчання;
• психолого-педагогічну та корекційно-розвиткову допомогу;
• інклюзивні та спеціальні групи (класи) у закладах загальної середньої освіти;
• «підлаштовані» для їхніх потреб загальноосвітні школи і класи, тобто мають відповідні архітектурні перепланування;
• корекційних педагогів, тьюторів, психологів;
• адаптовані навчальні плани та програми, методи та форми навчання, ресурси спеціальної освіти, партнерство з громадою.
Як це діє на практиці
За словами Валентини Гулаї, зарахування до інклюзивних груп та класів відбувається відповідно до передбаченого законодавством порядку. Процедура максимально проста — якщо батьки мають на руках висновок інклюзивно-ресурсного центру і там рекомендована така форма навчання, вони йдуть у заклад освіти, територіально зручний для них, і пишуть заяву про організацію інклюзивного навчання для своєї дитини. Отримання подібної заяви вже є підставою для відкриття інклюзивної групи чи класу. Наступним кроком є створення в закладі команди психолого-педагогічного супроводу дитини з особливими освітніми потребами. Туди входять вчителі, які працюватимуть безпосередньо з дитиною, директор або заступник з навчально-виховної роботи, асистент, психолог, соціальний педагог, батьки або законні представники дитини, що складають індивідуальну програму розвитку для даної дитини.
«Наповнюваність таких дітей у звичайному класі може бути не більше двох-трьох осіб, щоб клас не був перевантаженим, діти відчували себе комфортно, а освітній процес був ефективним. Крім того, у висновку обов’язково прописується, чи потребує дитина асистента вихователя чи вчителя, тобто людини, яка буде допомагати їй сприймати та засвоювати матеріал та буде знаходитись поряд із нею безпосередньо на уроках та заняттях. Асистент завжди знаходиться в класі, біля дитини. Вчитель дає матеріал, а асистент за потреби додатково роз’яснює його, дає інші допоміжні завдання. Крім того, при проходженні курсів підвищення кваліфікації всі вчителі додатково навчаються роботі з дітьми з особливими освітніми потребами, тому мають бути готові до того, що «особлива» дитина може з’явитися у них у класі», — зазначає Валентина Гулая.
Слід розрізняти асистента вчителя (вихователя) і асистента дитини. Якщо асистент вчителя — це педагогічний працівник, що має визначене коло обов’язків, а його робота оплачується державою, то асистентом дитини може бути навіть мама чи інший волонтер, головне — щоб цій людині довіряли батьки.
Якщо дитина потребує психокорекційних занять і відповідна рекомендація міститься у висновку інклюзивно-ресурсного центру, садок чи школа забезпечують їх проведення, за потреби залучаючи спеціалістів-психологів. На додаткові психокорекційні заняття виділяється державна субвенція.
Бориспіль інклюзивний
За інформацією управління освіти і науки Бориспільської об’єднаної територіальної громади, станом на 1 січня у закладах загальної середньої освіти в умовах інклюзії навчалось 47 учнів у 42-х класах. Найбільше «особливих» дітей здобувало освіту в гімназії «Перспектива», ЗОШ 6 і 7. Загалом інклюзивні класи мають усі школи ОТГ, за виключенням Глибоцької та Любарецької — не тому, що немає можливості їх організувати, просто на даний момент відсутня потреба (немає запиту від батьків). На сьогодні у школах Бориспільської ОТГ відкрито 29 ставок асистентів-учителів.
Що стосується дошкільних навчальних закладів, то інклюзивна мережа містить 36 груп, в яких виховується 54 дитини. Найбільше «особливих» дітей у ДНЗ №3, «Росинці» й «Сонечку».
На запитання щодо наявності скарг чи зауважень від батьків звичайних дітей щодо незадоволення навчанням поряд із ними дітей, що потребують особливого підходу, фахівець управління освіти запевняє: за час її роботи таких не було.
«Є певна категорія дітей, які потребують особливої моделі спілкування, мають проблеми з поведінкою чи більш вразливі. Усі особливості поведінки виявляють у інклюзивно-ресурсному центрі при обстеженні за рядом методик. Якщо фахівці бачать, що дитина не може перебувати в колективі, бо це завдасть стресу і їй, і іншим дітям, батькам порекомендують індивідуальну форму навчання — педагогічний патронаж. Зокрема, така форма навчання передбачає, що дитина може перебувати в класі, але не на постійній основі, а лише на деякі години чи уроки. Усі ці нюанси зазвичай прописуються в індивідуальній програмі розвитку, що складається для кожної дитини. Команда психологічного супроводу може вносити до неї свої пропозиції чи зауваження, щоб вона максимально підходила дитині. В залежності від розвитку дитини (якщо є погіршення стану чи навпаки, покращення) в програму можуть вноситися відповідні правки», — зазначає Валентина Гулая. Індивідуальна програма розвитку складається на навчальний рік, затверджується директором закладу освіти, погоджується батьками або іншими законними представниками дитини та переглядається два-три рази на рік (у разі потреби частіше) з метою її коригування.
Замість комісій — інклюзивно-ресурсні центри
За словами співрозмовниці, психолого-медико-педагогічні комісії, що діяли в Україні до 2018-го року, нині замінили інклюзивно-ресурсними центрами. В Україні діє розгалужена мережа таких центрів. Крім виконання функцій колишніх комісій — обстеження дітей та надання висновку про розвиток дитини — вони надають психолого-педагогічні та корекційні послуги, забезпечують кваліфікований супровід дитини з особливими освітніми потребами.
«Перевагою та особливістю таких центрів є наявність вузьких спеціалістів. Наприклад, не тільки логопеда, психолога та соціального педагога, як у школах чи садках, а й дефектолога, реабілітолога. Працівники ІРЦ надають корекційно-розвиткові послуги дітям, які не охоплені навчанням, тобто не навчаються в закладах освіти. Але можуть надаватися послуги й дітям, що займаються в закладі освіти: наприклад, якщо там відсутній дефектолог чи реабілітолог, а дитина його потребує. В тому числі в бориспільському центрі обстежуються і діти-підопічні соціальної установи «Наш дім», — пояснює фахівець.
У Борисполі інклюзивно-ресурсний центр функціонує із 2018-го року на базі ЗОШ №6, для його роботи виділене спеціальне приміщення.
Важливо, що висновок про можливість навчання дитини у закладі освіти може бути наданий будь-яким інклюзивно-ресурсним центром, не обов’язково за територіальною приналежністю. Тому, якщо родина переїхала, їй не обов’язково знову проходити обстеження. Його достатньо проводити лише при зміні садочка на школу, при переході з початкової школи в середню або за бажання батьків чи рекомендації фахівців.
коментарі