Є такі люди, які мають покликання у спорті та в роботі дітьми. Це ентузіасти, які надихають рухатись уперед та щось робити для майбутнього наших дітей. Саме з такою героїнею ми хочемо вас познайомити.
Інна Руденко — молода, цілеспрямована, енергійна та усміхнена дівчина. Вона все своє життя присвятила спорту та дітям. З 18-річного віку, от уже понад 14 років, працює з дітьми в Бориспільській дитячо-юнацькій спортивній школі тренером із плавання, а також близько семи років тому з невеликими перервами почала співпрацювати з реабілітаційною установою «Наш дім», де займається з дітками з особливими потребами.
Народження тренера
Інна Руденко навчалася в Національному університеті фізичного виховання та спорту України в Києві. Велика тяга до спорту спонукала обрати професію тренера. В дитинстві дівчина спочатку займалась плаванням та велоспортом. Тренери бачили в ній гарні завдатки для професійних занять спортом. Тому в ранньому віці, а саме в 6-му класі, вже жила та навчалась у Білій Церкві в Київському обласному ліцеї-інтернаті фізичного виховання і спорту. Проживання на відстані від батьків загартовує та дає можливість швидше подорослішати, оскільки в ліцеї-інтернаті щодня приймаєш якісь рішення, вчишся самостійності та відповідальності. Життя було насичене та цікаве: постійні різноманітні змагання, спортивні збори в Криму. Отримала майстра спорту України. Після закінчення навчання Інна з легкістю вступила до Національного університету фізичного виховання та спорту й пов’язала все своє професійне життя з тренерською діяльністю.
Тренерство як покликання
Як тренер із плавання Інна займається з дітьми, яким виповнилося 8 років. У розмові з кореспондентом вона згадала, як робила набір однієї з останніх груп: «По зросту діти не підходили зовсім. Тоді у нас працював олімпійський чемпіон Фесенко Сергій Леонідович, він запропонував їм пройти відбір наступного року. Проте я вирішила взяти їх собі і тренувати. І не жалкую про це, адже наразі вони доволі перспективні плавці». Як тренер Інна Руденко по можливості вивозить своїх дітей на змагання, в тому числі і за кордон. Зі змагань завжди повертались із перемогами. У зв’язку з пандемією цього року за кордон не виїжджали. Проте є нові змагання, наприклад, в місті Кам’янську проходить Кубок із плавання на призи SWIM SHARKS JUNIOR. Цікавий формат, дистанції різні, починаючи з 50 м і до 800 м. У Інни Руденко є спортсмени і спринтери, і стаєри, тому дітям було цікаво приймати участь у цих змаганнях і підвищувати свій професійний рівень.
«Я не набираю велику кількість дітей, у мене їх мало, але для мене кожен із них чемпіон, — розповідає Інна. — Я не можу тренувати дуже багато дітей і не приділяти кожному уваги. Адже всі особистості й потребують індивідуального підходу. Я працюю так, щоб можна було кожному душу віддавати. Тому в нас із дітьми гарні взаємовідносини. Вони розуміють, що я тренер на бортику, а поза спортшколою я їх друг. Ми разом відпочиваємо, наприклад, їздили в мотузковий парк. Я дуже боюсь висоти, але потрібно бути прикладом, тому я подолала свої страхи та відпочивала разом із дітьми. Звісно, я пройшла цю висоту. Було нелегко, адреналін зашкалював, і я їм пообіцяла, що наступне тренування буде на повну — як для чемпіонів».
З цього навчального року якраз буде актуальний вік 2012 р.н. для виїздів на змагання. Для підопічних Інни вже розпочнуться обласні змагання. Інна Руденко очікує на гарні результати та має надію, що плавання в Борисполі вийде дійсно на високий рівень.
Секрети взаємодії
«Вісті» поцікавились у Інни Руденко про те, яким вона бачить найкращу взаємодію між тренером та учнем. «Спортсмен та тренер повинні бути близькими один до одного, — розповідає Інна Руденко. — Між ними повинно існувати взаємне відчуття довіри, поваги, і, звісно, звичайної людської симпатії. Як спортсмен, тренер повинен думати про те, як бути ще більше відкритим для своїх вихованців — наприклад, важливо ділитися з дітьми своїми емоціями. Це ніби ви берете і перевіряєте, наскільки благодатним є ґрунт, в який ви збираєтеся сіяти свій власний тренерський досвід. Якщо дитина відреагує так, як вам би хотілось, і заслужить вашу довіру, дайте такій дитині ще більше. Якщо дитина байдужа, звісно, ви просто сумлінно виконаєте свою тренерську роботу. І все. А от якщо дитина довіряє тренеру, вона відчуває, що він може допомогти їй відкритися та досягти бажаних результатів, доторкнутися до мрії та, власне, стати чемпіоном».
Шлях у професії
Спочатку Інна працювала лише тренером із плавання в Бориспільській ДЮСШ. Та одного разу Андрій Первушин, колишній директор установи «Наш дім», запропонував, щоб вона займалась із вихованцями його установи як викладач із плавання. Власне, так і розпочалося знайомство з дітьми з особливими потребами.
Діти для Інни Руденко багато значать. Звісно, життя вносить свої корективи. Тому близько двох років була перерва у співпраці з «Нашим домом». А потім зателефонувала діючий директор установи Лариса Пархоменко і запропонувала роботу в «Нашому домі» реабілітологом.
«Звісно, я погодилася, — згадує той момент Інна Руденко. — Вже душею прикипіла до всіх цих дітей. Тому мені хотілося їм знову допомагати. Почала працювати фахівцем із фізичної реабілітації. Якраз був карантин. Побачивши зал, вирішила, що потрібно щось змінювати. Адже ці діти достойні сучасної реабілітації з необхідним обладнанням. Тому з дозволу директора закладу почала свою роботу з ремонту спортзалу. Був літній період. Задіяла друзів та волонтерів. Все прибрали та почали з нуля оновлювати приміщення, і за півтора місяці зробили ремонт. Вийшов сюрприз діткам із відкриттям залу до 1 вересня».
Для дітей влаштували справжнє свято: для них була і зона з коктейлями, і місце, де їм робили зачіски, було і невеличке шоу мильних бульбашок. Ось так розпочалась робота з реабілітації дітей.
Наразі Інна Руденко займається реабілітацією вихованців з наймолодших, п’ятирічних, до тих, кому виповнилося 35 років, є у закладі і такі. «Одне шкода — далі, з 35 років, вихованці не мають права перебувати у закладі, — говорить Інна Руденко. — Дорослі з особливими потребами залишаються сам-на-сам зі всіма своїми діагнозами та проблемами. Ось тоді змінюється їх життя, адже не мають ні спілкування, ні реабілітації. Для мене це дуже боляче. Адже бачу, що ті, хто через реабілітацію мав гарний стан здоров’я, через рік-два вже в дуже поганому стані. Як викладач розумію, що в жодному випадку дітям із особливими потребами, і молоді також, не можна зупиняти заняття з реабілітації. Адже це одразу дуже помітно впливає на їх здоров’я. І обов’язково потрібно продовжувати спілкування. В жодному разі їм не можна залишатися замкненими вдома в чотирьох стінах».
Про роботу реабілітолога
Інна Руденко займається фізичною реабілітацією дітей із особливими потребами. Є спеціальні тренажери для дітей з ураженням опорно-рухової системи, щоб діти мали можливість вчитися ходити.
Наприклад, у закладі «Наш дім» є хлопчик, Влад Мігренов, і саме завдяки тренажеру Мотомед він потихеньку почав ходити.
«Влад раніше майже не ходив. Наразі йому близько 7 років. І він сам ходить із групи в зал фізичної реабілітації. Помаленьку тупає, а скоро буде й бігати, — натхненно розповідає тренер Руденко. — Без реабілітації таких результатів не було б. А так у дітей з’являється шанс покращити стан здоров’я та якість життя».
Інна Руденко переконана, що таким дітям із обмеженими фізичними можливостями потрібен басейн, щоб вони мали повноцінну реабілітацію. Достатньо невеличкого, 5х5 метрів. Адже якщо батьки самотужки водять дітей у басейн до приватного реабілітолога, то заняття коштують дуже дорого. А басейн ДЮСШ непридатний для неходячих дітей за глибиною.
«Мої підопічні займалися в ДЮСШ, але ті, що можуть пересуватися самі. А для неходячої дитини потрібен спеціальний басейн. Така реабілітація у воді дуже багато дає в оздоровленні дитини», — зазначає тренер.
Інна Руденко пройшла курси і отримала свідоцтво про підвищення кваліфікації фахівців соціальної реабілітації дітей з інвалідністю в державній реабілітаційній установі.
Наразі практикує всі ці знання у «Нашому домі» зі своїми підопічними. Дізналась багато корисного і важливого, і це вже приносить позитивні результати. «Приходжу на роботу, Ангеліна вже стелить собі каремат та лягає займатися вправами, — розповідає тренер. — Діти самі вишиковуються в колону, бо з нетерпінням чекають занять. Це дуже цікаво та надихає вкладати в них усю душу. У нас в установі 95% дітей не розмовляють, тому до кожного потрібен індивідуальний підхід. Важливо їх зрозуміти і щоб вони зрозуміли тебе. У нас тандем, я без слів вже розумію кожного».
Благодійність
«Вісті» поцікавилися у Інни, звідки така жага допомагати? Як виявилося, великі речі трапляються звичним способом. Все почалося з ремонту спортивної зали в установі «Наш дім». Інна розуміла, що дітям потрібні достойні умови, тому залучила близьких, рідних, знайомих та просто небайдужих людей. І за півтора місяця зробили спортивний зал для зайнять реабілітацією.
Потім організувала збір коштів на придбання візочка для 6-річного хлопчика Максима з ДЦП. Під час цього познайомилася з мамою 9-річної дівчинки Аріни, яка також мріє ходити і потребувала діагностики. Що цікаво, візочок для дітей із особливими потребами продавала саме мама Аріни, просто розмовляли і у бесіді виявилося, що вона продає його, щоб назбирати кошти на діагностику донечці, на аналіз 342 генів. Дівчинка має рідкісне генетичне захворювання, і остаточний діагноз лікарі не можуть встановити вже майже 7 років.
«Сьогодні я часто спілкуюсь із мамою Аріни, — розповідає Інна Руденко. — І вдячна долі, що змогла познайомитися з цією сім’єю. До того ж, до допомоги долучилася казкарка з Іванкова Валентина Дергунова. Жінці 45 років, в неї діагноз ДЦП, проте вона вирішила свої книжки віддати на благочинність. Ось саме завдяки її казкам, які ми виставили на аукціоні, швидко вдалося зібрати необхідну суму коштів на діагностику Аріни. Так переплітаються долі людей, які бажають допомагати іншим. Наразі Аріну оформили в реабілітаційну установу «Наш дім», і це набагато пришвидшить процес покращення її здоров’я, адже тепер вона матиме змогу отримувати систематично реабілітацію».
У цьому році Інна Руденко перемогла в номінації «Соціальний працівник року в Борисполі» конкурсу «Обличчя молоді-2021». Влітку на День молоді Інна отримала нагороду з рук мера Володимира Борисенка. Як бачимо, звичайна людина може зробити багато доброго та корисного для інших звичайних людей, які цього потребують.
коментарі