Бориспiль
C

Головні новини

Від міліції до поліції: у 1919 році почала відлік історія бориспільського райуправління


Від міліції до поліції: у 1919 році почала відлік історія бориспільського райуправління

• Будинок райвідділу у 1970-му році. Фото зроблене з даху гуртожитку експертом-криміналістом Володимиром Міхальчуком.

Можна скільки завгодно скасовувати свята, пам’ятні дати та вигадувати інші, нові та сучасні. Та змусити забути своє професійне свято сотні тисяч працівників правоохоронних органів, які пишаються роботою в колишній міліції — спочатку радянській, потім українській — не під силу нікому. 20 грудня вони, вже ветерани і пенсіонери, як і раніше, зберуться в тісному колі, щоб згадати роки служби. Напередодні пам’ятної дати «Вісті» зустрілися з головою та представниками ветеранської організації працівників органів внутрішніх справ Бориспільщини. Вже багато років незмінним місцем їх зустрічі є музей історії місцевої міліції, розміщений на 2-му поверсі будівлі Бориспільського районного управління національної поліції (вул. Сергія Камінського, 4).

Ще на вулиці біля управління кореспондента зустрічає голова організації Володимир Галець — стрункий та підтягнутий чоловік молодцюватого вигляду, якого важко назвати 70-річним пенсіонером. Він впевнено прямує коридорами управління — видно, що це досі місце, яке є його другим домом.

Від міліції до поліції: у 1919 році почала відлік історія бориспільського райуправління

• Біля будівлі Бориспільського РВВС, 1968 р.

Від 1919-го до наших днів

«Музей веде відлік ще з 1999-го року — тоді начальником міськрайвідділу, полковником міліції Іваном Кривошеєю було прийняте рішення створити у відділку музейну кімнату історії міліції Бориспільщини. За роки вона «обросла» матеріалами, експонатами, архівними фото і документами. Стало зрозуміло, що потрібно розширятися, і в січні 2003 року в додаток до неї було виділено ще дві зали. Зараз тут не лише збираються ветерани правоохоронних органів, а й проводяться екскурсії для школярів. Бувають тут і зарубіжні гості. У Київській області це єдиний музей історії місцевої міліції», — з гордістю розповідає Володимир Галець.
Грамотно сформовані стенди та експозиції музею дозволяють відтворити в уяві всю історію бориспільських правоохоронців — аж від 1919 року, коли вийшов Декрет Ради народних комісарів України «Про організацію міліції», яка була створена для боротьби з озброєними бандами, від злочинної діяльності якої потерпало населення.
До речі, управління міліції набуло звичного нам вигляду далеко після Вітчизняної війни. На його місці колись був барак для військовополонених німців, що будували шлях Київ-Харків, згодом у ньому розмістили відділ міліції. На його місці пізніше звели невелику одноповерхову будівлю, з часом добудували другий поверх та розширили. До війни ж райвідділ знаходився на розі вулиць Київський Шлях та Короленка, біля колишньої школи №2. За свідченнями очевидців, стара будівля міліції була одноповерховою, але досить великою, та згоріла під час війни.

Від міліції до поліції: у 1919 році почала відлік історія бориспільського райуправління

• Патруль на центральній вулиці Борисполя, 1980 р.

Хоч довоєнний період мало вивчений — коли створювався музей, очевидців тих подій вже не було в живих — у експозиції є фото деяких тодішніх працівників міліції та збереглись згадки про них. У очі відразу кидається фото відомого військового і політичного діяча тих часів — Семена Будьонного. На світлині поряд із ним — Олексій Коновалов, дільничний інспектор Борисполя у 1928-1941 та 1944-1958 роках. Під час громадянської війни вони товаришували та воювали в одній кінній дивізії. Збереглася й газета «Радянський міліціонер» від 29 вересня 1957 р. — тоді на запрошення Будьонного Коновалов їздив у Москву, а в столичній газеті надрукували розповідь про бориспільського дільничного. «За спогадами очевидців, той був добре відомим на своїй дільниці, яка тягнулась від Києва вздовж лівого берега Дніпра, включаючи Бортничі, Гнідин, Вишеньки, Проців, Вороньків, Старе, Сошників, Єрківці та інші села, й особисто на своєму коні в яблуках об’їжджав її, витрачаючи на цей шлях тиждень. Аналогічну дільницю по праву сторону м. Бориспіль контролював інший дільничний», — розповідає Володимир Галець.
Ім’я дільничного інспектора Бориспільського райвідділку міліції, оперуповноваженого і старшого оперуповноваженого карного розшуку в 30-х роках Федора Казчука вже відоме читачам «Вістей» — 9 травня 2019 року у щотижневику була надрукована розмова з його донькою, Вірою Казчук, яка розповіла про долю батька. У 1941 році разом із іншими військовими він потрапив у оточення під Трубежем. Полонених вели через Бориспіль, і мати одного зі злочинців, якого він колись затримав, впізнала його і закричала німцям, що це комуніст та працівник органів. Федора Казчука розстріляли неподалік провулка Польового, він похований там же, у братській могилі.

Від міліції до поліції: у 1919 році почала відлік історія бориспільського райуправління

• Перед виходом на патрулювання, 1970 р.

Повоєнні роки та як ловили «невловимого» Чорноуська — грозу Старого та Сошникова

Окрема експозиція музею присвячена періоду Великої Вітчизняної війни. Серед численних фото — зображення скромного обеліску з великою історією. У вересні 1941-го року останньою залишила Київ та відбивала атаки фашистів поблизу села Чубинського Четверта дивізія НКВС по охороні залізничних доріг. Її воїни, в тому числі бориспільські правоохоронці, знищили 9 тисяч гітлерівців, 6 літаків та 57 танків противника. У повоєнні роки на місці боїв встановили обеліск у пам’ять про полеглих воїнів-міліціонерів. Саме біля нього роками приймали присягу молоді співробітники органів внутрішніх справ Бориспільщини.
Серед експозицій повоєнних років привертає увагу стенд, присвячений підполковнику міліції Антону Герасименку, який загинув від кулі бандита Чорноуська в с. Старе в 1961 році.
Його історію розповідає Іван Соловей, з 1982 по 1986 рік один оперуповноважений карного розшуку на три села (Сошників, Старе, Бортничі) та сищик із 18-річним стажем розшукової роботи, а пізніше — працівник Головного Управління Карного Розшуку МВС України. Під час подій йому було 4 роки, та селяни, в тому числі його батько (який сам одного разу став жертвою Чорноуська, отримавши від того удар по голові), часто переповідали історію бандита та його затримання.
«Після війни Сошників та Ковалин були самими бандитськими селами Бориспільщини, туди навіть міліція боялася їхати. Уродженець с. Старого Іван Чорноусько біля 15-ти років тримав у страху селян — грабував магазини, вбивав людей. Для нього було звичною справою зайти в чужі хату чи сарай та взяти все, що йому було потрібно, — розповідає Іван Соловей. — Його батько теж був бандитом у 20-ті роки, аж доки не був знайдений убитим. Син пішов далі батька та, дезертирувавши з армії, став добре відомим у злочинних колах рецидивістом. Співробітники міліції неодноразово влаштовували облави, та взяти бандита не могли. Навесні 1961-го їм на допомогу відправили підполковника Герасименка. Той був дуже компанійською людиною та швидко зумів увійти в довіру до селян. Одного разу в травні він побачив біля магазину заплакану дівчину з синяком. Покликав її до себе поговорити, і вона розповіла, що стала жертвою Чорноуська — той хотів її зґвалтувати, побив, і пообіцяв прийти знову.
Разом із напарником Герасименко провів ніч у засідці в сінях будинку, а при спробі затримання Чорноуська був застрелений ним. Сам бандит утік, та вранці його слід знайшла пошукова собака. Коли Чорноусько побачив, що тікати нікуди — на підмогу міліції з військової частини прибули солдати на БТР — пустив у себе кулю. Коли його знайшли, він був переодягнений у жіночий одяг — готувався знову переховуватися.

Від міліції до поліції: у 1919 році почала відлік історія бориспільського райуправління

• Робота патрульно-постової служби, 80-ті рр.

На місці загибелі Антона Герасименка споруджено обеліск, його ім’ям названа вулиця в с. Старе».
Окремою сторінкою «біографії» місцевої міліції є її участь у ліквідації аварії на ЧАЕС у квітні 1986 року. Ліквідаторами стали 140 бориспільців-працівників райвідділку, 40 з них уже немає в живих. Надзвичайно цінний експонат музею — зошит зі службової підготовки пожежника Василя Ігнатенка, його знайшли у м. Прип’ять. Герой України (посмертно) Василь Ігнатенко брав безпосередню участь у гасінні пожежі на ЧАЕС в ніч з 25 на 26 квітня 1986 року, а 13 травня помер від наслідків опромінення. Йому та його подвигу присвячений один із головних підсюжетів міні-серіалу «Чорнобиль» 2019-го року. Зокрема, автори використали його та його дружину для зображення долі перших ліквідаторів Чорнобильської аварії та їхніх близьких.
Серед експонатів — одяг міліції минулих часів, зброя, вилучена у злочинців тощо.
Володимир Галець розповідає, що вже давно хоче передати музей міліції на баланс міста, зробивши його філією Бориспільського державного історичного музею. Його директор Наталія Йова була не проти, але тодішню міську владу ідея не захопила — для цього треба було запровадити додаткову штатну одиницю, нараховувати заробітну плату та виділяти додаткові кошти на утримання музею.

Від міліції до поліції: у 1919 році почала відлік історія бориспільського райуправління

• Володимир Галець, голова громадської організації ветеранів і пенсіонерів органів внутрішніх справ Бориспільщини

«Наша служба и опасна, и трудна…»

Слова цієї відомої пісні найкраще говорять про роботу співробітників міліції. Написана майже 50 років тому для першого серіалу про роботу міліції «Слідство ведуть знатоки», вона досі залишається неофіційним гімном міліції та кожного разу не залишає байдужими її співробітників — як колишніх, так і сучасних, уже поліцейських.
Збираючись, вони обговорюють зміни, які відбуваються, згадують справи, над якими довелось працювати, цікаві історії з практики.
Одна з таких історій пов’язана з приміщенням музею. Згадуючи її, колишні міліціонери досі не можуть стримати усмішку. «Колись тут за розпорядженням начальника міськрайвідділу Віктора Конапольського зробили кімнату відпочинку для оперативної групи. Все в ній було добре, але страшний холод узимку не давав змоги ні спати, ні просто відпочивати. Приїздили спеціалісти, досліджували систему опалення, та марно. Аж потім старшина Іван Смусь виявив, що один із відрізків труби, замурований у стіну, замінений ломом, ввареним в систему опалення. Коли згадали, як робився ремонт, усе зрозуміли — роботи виконували ті, хто притягався до відповідальності, й таким чином вони «помстилися» слідчим», — розповідає начальник карного розшуку у 1988-2000 рр. Олександр Бєжан.
Зараз кімнати відпочинку в управлінні немає, її закрили ще в двотисячних. Втім, змінилися з тих часів і принципи роботи. «Раніше начальника райвідділу призначали на роки. Він приходив і розумів, що він тут господар надовго. Зазвичай мешкав в Борисполі та знав кожен закуток міста. Зараз керівники районного управління — тимчасові «гості», їх міняють дуже часто. Людина мало того, що чужа, не місцева, вона ще й року може не прослужити, як її вже переводять у інше місто, а з нею переводиться і «команда». В управлінні майже не залишилось місцевих, колектив «плавучий» і це не на користь місту, — впевнений Володимир Галець. — Люди змушені півдня витрачати на поїздки на та з роботи, коли ж працювати?»
Він згадує будні міліції 60-90-х років. Каже, тоді говорили: міліціонер вважається на роботі з того моменту, як прокинувся. Було важко, інколи родини не витримували випробувань, сім’ї розпадались, бо служба була частиною життя міліціонера. «Піком активності була ніч — адже й злочини найчастіше стаються вночі. Вже з вечора тут було, наче у вулику — всі сищики на місцях, це специфіка роботи відділу карного розшуку. Зараз усе змінилося. Після 19.00 у відділку немає нікого, все зачинено. А вранці працівники біля магазина з кавою, і тільки після цього йдуть на роботу. Хоча й працювати зараз важко — заробітні плати невеликі, службовий транспорт, як патрульним, не виділяють, — розмірковує Галець. — Сищиків, дільничних ще й постійно з роботи зривають, посилають на заходи, коли треба охороняти правопорядок під час мітингів, які зараз постійно — то проти будівництва, то проти вакцинації, то ще з якихось причин під Адміністрацією та біля інших державних органів».

У сучасних недоліках служби винні не працівники, а система, впевнені ветерани. «Реформа правоохоронних органів мала покращити їх роботу, але сталося навпаки. Переатестацією та люстрацією 2014-15 рр. з органів вигнали всіх професіоналів. Не їх вина, що вони несли службу за часів Януковича — вони прийняли присягу та працювали, розкриваючи злочини. Я розумію, коли усунули від роботи міністрів, начальників управлінь, але постраждали тисячі людей на місцях, які були профі у своїй роботі та зараз могли би вчити молодь.
Довго можна говорити й про патрульну поліцію, я взагалі не бачу сенсу в новоствореній структурі. Практично всі працівники не місцеві, міста не знають, з мешканцями не спілкуються, їх не видно і не чутно. Лише машини сновигають, а звідти не все побачиш. Пішки вони не ходять, як колись наряди патрульно-постової служби. А люди почувають себе більш захищеними, коли бачать людину в формі, це запобігає злочинності та порушенням правопорядку», — вважає Володимир Галець.

Від міліції до поліції: у 1919 році почала відлік історія бориспільського райуправління

• Начальник відділення карного розшуку Олександр Бєжан, 1999 р.

Від міліції до поліції: у 1919 році почала відлік історія бориспільського райуправління

• Олександр Бєжан, начальник карного розшуку у 1988-2000 рр.

Особливості оперативної роботи

Запорука успіху оперативника — робота з населенням. У цьому ветерани-правоохоронці одностайно впевнені.
«Колись я навчав свого сина, який зараз працює в карному розшуку: передусім купи квіти та коробку цукерок, піди та дізнайся, хто в тебе у дворі двірник та коли в неї День народження, поздоров, залиш свою візитку. Вона, побачивши нормальне людське ставлення, потім розказуватиме все: хто в якому під’їзді вживає алкоголь, де сваряться та б’ються, де бувають наркомани тощо. Те ж саме з поштарями — вони знають всіх, але не кожному розкажуть. Якщо наполягати лише на букві закону, не дізнаєшся нічого й ні від кого. У нас колись був начальником міліції Микола Яременко, він жив на вул. Дзержинського, і поки пішки в формі доходив уранці на роботу, знав усе, що сталося в місті за ніч. Треба вміти бути «своїм» — тому доводилось і випивати разом із людьми, щоб увійти в довіру та довідатись інформацію. Колись Висоцький співав: «А у него в любой деревне две-три бабы точно есть». Так само у хорошого сищика у кожному селі-місті є кілька «своїх», де можна зупинитися, отримати інформацію, переночувати тощо», — розповідає про особливості професії Володимир Галець.
«Свою роботу треба любити, це головне. Нам часто доводилося жертвувати чимось заради неї — вільним часом, здоров’ям, родиною, відпусткою. Зарплата в нас теж була невелика, але нас виховували так, що ми заради батьківщини готові були на все, — згадує Олександр Бєжан. — Зараз зруйновано суть оперативної роботи, яка є основою і кістяком розкриття будь-якого злочину. Професіонали пішли через люстрацію, вони нікому не потрібні. Натомість населенню «замилюють очі» красивими словами, гарними молодими хлопцями й дівчатами у модній формі патрульних та машинами, які вони регулярно б’ють. Ну добре, прибула патрульна дуже швидко на своїй машині на місце злочину, а далі що? Що вони робитимуть, адже вони не навчені оперативно-розшуковій діяльності, мають чекати оперативників. А ті в 18.00 закрили офіси і пішли додому. Якось воно робиться не так, не правильно.
Я ще в 7 класі у творі писав: «Хочу працювати у карному розшуку», хоча поняття не мав, що воно й до чого. Коли йшов у міліцію, мати й баба казали: «Ой, ти ж тут народився, виріс, як же ти будеш тут когось ловити, наказувати». Після армії пройшов школу першочергової підготовки. Далі, вже працюючи в патрульно-постовій службі, заочно закінчив школу міліції, відучився і в академії. Але тонкощі професії вивчав на практиці, а не за партою. Вчителем своїм я вважаю Миколу Шульгу, що колись був дільничним. Він учив непомітно, своїм прикладом. На жаль, він трагічно загинув під час ДТП. Коли проводжали його в останню путь, на похороні було більше 300 осіб, у тому числі й ті, кого він затримував, відправляв в ЛТП, садив у тюрму. Треба бути дійсно талановитим у своїй роботі, щоб на тебе не ображалися ті, кого ти карав».

Відповідаючи на питання про «секрети» розкриття злочинів, чоловік розповідає: «Зачіпкою для розкриття справи може бути навіть випадкове слово, на яке спочатку не звернеш уваги. Я пам’ятаю, якось у 90-ті, перед тим, як іти додому, увечері ми з напарником об’їжджали «злачні місця» — як завжди, в цивільному одязі, щоб не привертати уваги. В одному з них стали свідками бійки молодих хлопців, розговорилися, ті сказали, що працюють на скотобійні. Пройшло після того кілька днів, надходить сигнал: на громадянина Вірменії, який зупинився на Розвилці перепочити, вчинено розбійний напад молодиками. Вони побачили, що його авто набите імпортними дефіцитними речами та технікою, приставили ніж до горла, посадили на заднє сидіння та повезли в Кийлів з метою вбити та привласнити майно. По дорозі не впоралися з керуванням і машина злетіла в кювет. Поки приходили до тями, вірменин утік та сховався, вже темно було. Добрався вночі пішки до відділку, нас відразу підключили до роботи. Забрали його до себе і почали розпитувати. Разів десять по колу одне й те ж розпитуємо, він відповідає, а зачіпки немає. І вже коли хтозна який раз розпитували, промайнули слова: «Вони сказали, що зараз вивезуть мене в ліс і уб’ють, як на скотобійні». Це слово насторожило, згадалася та квартира і хлопці, що працюють на бійні. Протягом доби злочин було розкрито.
Були, звичайно, й нерозкриті злочини. Один з них так вліз у голову, що я пізніше уві сні навіть побачив, як усе відбувалося, але вбивцю не зміг роздивитися, він залишився в тіні».

Від міліції до поліції: у 1919 році почала відлік історія бориспільського райуправління

• Дільничний міліціонер Іван Соловей, 80-ті рр.

Працюєш на імідж, а потім він на тебе

Так само безумовно любив свою роботу і Володимир Галець. Розповідаючи про свій шлях у міліцію, він згадує: спочатку хотів бути моряком, закінчив морехідне училище, та згодом передумав. Коли повернувся з армії у 1973 році, був підготовленою людиною: мав освіту, водійські права та спортивні досягнення — звання майстра спорту з вільної боротьби, тому відразу отримав запрошення із райвідділу міліції, де й працював із 1973 по 1996 рік. Починав, як усі, з рядового інспектора, дослужився до полковника. Був заступником начальника райвідділу. Потім перейшов із районного відділу в аеропорт «Бориспіль», де був начальником лінійного відділу. Перед пенсією кілька років пропрацював у МВС. Вже на пенсії створював служби авіаційної та внутрішньої безпеки аеропорту «Бориспіль». У 2012 році, коли змінилось керівництво та почались політичні ігри, довелось піти. З того часу очолює ветеранську організацію.

Від міліції до поліції: у 1919 році почала відлік історія бориспільського райуправління

• Дільничний інспектор Олексій Коновалов із Семеном Будьонним, 1957 р.

«Нас, ветеранів та пенсіонерів, зараз в організації біля 500 осіб, хоча рахується на пенсії 700. Не всі хочуть брати участь в громадській діяльності, багато хто хворіє чи переїхав у інше місто. Ми нікого не силуємо, тому активну участь беруть 350, їхні внески йдуть на ремонти, канцтовари і т.ін. Беремо участь у різних громадсько-політичних заходах, у змаганнях спортивних. Кожен із нас досі володіє масою інформації, у нас скрізь є свої люди та інформатори, ми могли б іще розкривати злочини, але час дати дорогу молодим.
Співробітничаємо і зі Свято-Михайлівською церквою. Я познайомився з отцем Миколою давно, ще коли церква будувалася. Допомагав будувати, а зараз він допомагає нам — на свята ми разом з ним та керівником поліції Тарасом Кравчуком робимо продуктові пайки для вже стареньких та важко хворих ветеранів, разом відвідуємо їх, щоб ті відчували, що їх досі пам’ятають. Як не було епідемії, ми й музичні концерти тут проводили, щоб молоді хлопці більше спілкувалися і один з одним, і з ветеранами служби, розуміли, що таке міцний колектив. Традиції служби треба підтримувати і передавати.
Років зо два тому був із онуком на ринку на Розвилці. Йдемо, а всі зі мною вітаються, тільки й роблю, що киваю або руку комусь тисну. Онук був здивований, каже: «Діду, невже всі вони тебе знають? То ти відома людина». Коли проводжу зустрічі з сучасними поліцейськими, кажу хлопцям — спочатку треба заслужити повагу, зробити собі імідж, як зараз говорять. Прийде час — зусилля не минуть дарма, ваш імідж почне працювати на вас».

Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl + Enter

Шановний відвідувач, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач. Ми рекомендуємо Вам зареєструватися або зайти на сайт під своїм ім'ям.

коментарі

  1. Микола Ярошенко 20 грудня 2021 18:17
    • Не подобається
    • 0
    • Подобається
    Цікава було почитати,але є одне але.Батько Чорноуська бандитом не був.Він воював в Дніпровській дивізії УНР,Під час оточення червоноармійцями щоб не здатися в полон застрелився.Син ненавидив радянську владу,і проти неї боровся.Селян не утисняв,його стереглимя хто був комуністом,та активістом.Ще жива людина йому 92 роки який добре знав Чорноуська,допомогав йому переховуватись.Добре говорив про нього, Жива ще в Старому жіночка похилого віку.яка в чотири роки залишилась сиротою коли в 1932 році будьдьоновський дільний заарештував батьків.
Ваше ім'я: *
Ваш e-mail: *
Питання: 156+2
Відповідь:
Код: оновити, якщо не видно коду
Введіть код:
Читають Обговорюють
Календар публікацій
«    Січень 2022    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31