Ця стаття про безпритульних тварин вийшла у паперовому варіанті «Вістей» у лютому, а 24 лютого мала з’явитись на сайті видання. З відомих причин її появу відклали на невизначений час, адже в перші дні та тижні війни інтерес громади був прикутий до інших питань.
Зараз місто потроху повертається до мирного життя, а проблеми тварин-безхатченків актуальні, як і раніше. Нагадати про них не буде зайвим.
На Фейсбук платформі «Бориспільський звірополіс» мою увагу привернула історія пса, якого цуценям підкинули до тоді ще Бориспільської центральної районної лікарні. Рижик — так назвали його лікарі — виріс на території закладу та мешкав там більше 10 років. Лікарня (особливо приймальне відділення) стала його домом, бо іншого він ніколи не знав. Зустрічав та проводжав персонал лікарні, вночі супроводжував чергового лікаря, щиро радів виявам людської ласки та не просив зайвого — лише теплий куточок у коридорі. Спокійне життя перекреслив ремонт закладу, після нього Рижику вказали на двері та перестали пускати всередину. А коли той не припинив намагань потрапити «додому» — отримав удар ногою, що перетворив уже бездомного пса ще й на інваліда.
«Вісті» зустрілися з автором цієї щемливої історії — жінкою, що давно займається безпритульними тваринами, — щоб довідатися про подальшу долю Рижика та про те, як живуть бориспільські тварини та ті, хто ними опікується.
Рижику потрібен дім
Лідія Жижкіна 40 років пропрацювала у поліклінічному відділенні Бориспільської лікарні, а нині — медична сестра амбулаторії загальної практики сімейної медицини № 1 (колишня дитяча поліклініка). Щільний графік роботи не заважає їй ось уже більше 20 років дбати про безпритульних тварин. Таких, як вона, люди називають волонтерами, часто не розуміючи значення цього слова та завищуючи свої очікування і пред’являючи вимоги. Не «відстають» і держава, і органи місцевого самоврядування — повністю ігноруючи свою роль та покладені на них обов’язки, вони фактично переклали на тендітних жінок усю відповідальність за тих, хто опинився на вулиці через безвідповідальних господарів.
«Після реформування медицини я перейшла на роботу на первинну ланку, в амбулаторію, у лікарні бувала нечасто. Якось побігла туди по роботі, побачила Рижика і мало не зомліла — вся нижня частина тіла синя від гематоми, а набряк статевих органів досяг таких жахливих органів, що заважає ходити. Треба віддати належне двом дівчатам-педіатрам, вони відвезли його в клініку, підлікували», — розповідає Лідія Жижкіна.
Тимчасово песика погодилася взяти до себе одна жінка, що лікувалася в лікарні. Та довго не витримала — хоч волонтери й допомагали його підліковувати, годувати, Рижика повернули назад. А тиждень тому достроково віддали з іншої тимчасової перетримки.
«Я вже маю домашніх тварин, що живуть у тісній квартирі, забрати Рижика додому не можу. У нього серйозні проблеми з судинами — наслідок тієї давньої травми. Тварина потребує догляду, на вулиці вона вже не виживе. Зараз собака в теплі, загрози життю немає, але цей прихисток теж тимчасовий. Шукаю для нього родину або перетримку, хай навіть платну. Бориспільський ЦСАТ у зимовий період не дуже вдале місце для Рижика, адже там вольєрне утримання собак, а через стан здоров’я йому потрібне тепло. Але на весняно-літній період, коли на вулиці тепло, це може стати виходом. Уже зверталася до директора ЦСАТ Валентина Пінчука, сподіваюся на позитивну відповідь. Але постійно перебувати там він не зможе, тому хочу знайти йому господарів, які живуть у приватному будинку. Йому не треба багато — вільний доступ на вулицю, у туалет, та місце хоча б у коридорчику, щоб погрітися», — пояснює Лідія Жижкіна.
Усі домашні тварини — з важкою долею
Співрозмовниця згадує, що перша підопічна собака з’явилася у неї вдома 17 років тому. Її двічі труїли у дворі, де вона жила, третій раз міг стати останнім, тому жінка змушена була забрати собаку додому. Каже, якби на той період соцмережі були настільки розвинені, як зараз, змогла б знайти їй господарів, а зараз уже пізно.
«Всі мої тварини з важкою долею. Одна, Кудлашка, живе в мене більше 10 років, але досі тримає дистанцію. Дикунка, виходить лише поїсти, коли ніхто не бачить. У квартирі у неї є хованка, де вона весь час сидить. Зустрічає мене з радістю, ходить на прогулянку, але потім відразу ховається. Іншу забрала з родини п’яниць, які знущалися з неї. Всі інші тварини такі ж безпородні невдахи. Родичі ставляться до мого волонтерства як до дивацтва, та вже звикли. В моїй сумці завжди повідок, їжа для собак та котів — раптом зустріну чергову нещасну тварину.
Коли мені кажуть «Це ж ваше покликання» або «Це вас сам Бог направляє до цих тварин», я хочу відповісти: «Якби кожен із вас узяв додому тварину, я б теж могла жила, як усі — мала б одного чи двох песиків чи котиків, і мені було б цього достатньо». А так увечері після роботи мені всіх треба вигуляти, і бажано в темну пору доби (бо люди налаштовані агресивно), погодувати собак та котів біля будинку під незадоволені погляди мешканців. Щоранку, коли вигулюю собак, беру з собою пустий сміттєвий пакет, а повертаюся вже з повним — прибираю за всіма: і тваринами, і людьми. Люди різні. Один виходить зі своєю домашньою собакою гуляти, а на вулиці погодує дворових, кожного погладить, скаже добре слово. А інший штурханом «пригостить» собаку, що наважиться підійти.
На себе й на тварин заробляю сама — отримую зарплату і пенсію, підробляю тим, що ставлю крапельниці та уколи. Інколи допомагають небайдужі люди — в основному епізодично. З простягнутою рукою не ходжу, але коли треба кошти на лікування тварини, буває, доводиться оголошувати збір у соціальних мережах», — розповідає Лідія Жижкіна.
Приватний сектор — невичерпне джерело «підкидьків»
Масштаби проблеми безпритульних тварин у Борисполі вражають. Щовесни на вулицях та у дворах з’являються підкинуті кошенята. За ними цуценята, а потім, восени, у кінці дачного сезону, місто поповниться «сиротами» із навколишніх сіл. Цей природний кругообіг не припиняється ніколи. Комунальне підприємство ЦСАТ ні фізично, ні фінансово не може впоратися з такою кількістю тварин. 22 тварини — а саме таку кількість стерилізацій на місяць фінансує міська влада — це мізер для Борисполя.
«Я мешкаю у багатоповерховому будинку. Поряд приватний сектор, і це постійне джерело бездомних тварин. Я підрахувала, що лише за минулий рік нам у двір підкинули 30 кошенят. З них залишились не прилаштованими 5 чи 6, ми їх стерилізували, підгодовуємо, вони живуть у дворі, зимують у підвалі.
Коли ще не відкрили ЦСАТ,кілька років поспіль ми з Юлею Опанасюк, що керує притулком «Артемон», щотижнево відловлювали та возили на стерилізацію не менше десяти собак. Міська влада виділяла транспорт, а стерилізували ми за свій кошт, у Києві, там нам робили велику знижку. Щомісяця стерилізували біля 40 собак плюс котики. Всього за весь період ми стерилізували 800 собак — в тому числі домашніх, на прохання господарів.
Але скільки не стерилізуй, щороку з’являються нові — викинуті з приватного сектору або привезені з сіл. Якщо не встигти їх стерилізувати, вони теж дадуть потомство, і кількість бродячих тварин зростатиме швидкими темпами. Особливо від цього потерпає початок Борисполя — та місцевість, де колись було підсобне господарство військового радгоспу. Там працює багато підприємств, і майже скрізь поряд живуть зграї собак. Цих собак вивозять, вони повертаються назад. На вул. Запорізькій є база паливно-мастильних матеріалів, там взагалі катастрофа. Ми намагались виловити там тварин, але є проблема з доступом на територію. Колишній директор ЦСАТ Олег Хамракулов виїздив туди, просив якщо не пустити ловця на територію, то хоча б виловити тварин самостійно, залишав повідки для цього. Але нікому воно не потрібно. От така дивна ситуація — зловити, щоб вивезти, вони можуть, а зловити, щоб стерилізувати — чомусь ні. До того часу, поки на державному рівні не буде закону про обов’язкову реєстрацію собак, нічого не зміниться. Ті положення, що прийняті на місцевому рівні «для галочки», не виконуються і не контролюються органами місцевої влади», — вважає Лідія Жижкіна.
Програми лише на папері
Дбати про тварин, які з вини людини опинились на вулиці — це, в першу чергу, обов'язок місцевих комунальних служб. Діяльність, яку провадять у цій сфері волонтери — лише акт їх доброї волі, і це не привід для міста й надалі ігнорувати проблему з безпритульними тваринами.
Прийнята у Борисполі в 2019 році Програма контролю утримання та розмноження домашніх та безпритульних тварин на 2019-2025 роки існує лише «на папері» — у всякому разі в тій її частині, що стосується ведення системи обліку, забезпечення маркування домашніх і вуличних тварин та створення мережі притулків для них. КП «ЦСАТ» діє виключно в межах покладених на нього обов’язків, забезпечуючи стерилізацію (в рамках виділеного фінансування) та прилаштування тварин. Крім того, тварина може перебувати у закладі, поки їй шукають господарів, що є дійсно великою підтримкою для волонтерів.
Але треба поглянути правді у вічі — жодна з країн, яка сьогодні не має на вулицях безпритульних тварин, не обходиться без притулків різних форм власності (від державних до приватних чи волонтерських). Без цього, а ще без ефективного контролю за утриманням домашніх тварин, проблему не вирішити.
«Думаю, місту не обійтись без притулку. Вулиця — не місце для тварин. Навіть якщо їх хтось і підгодовує, вони все одно в небезпеці. Потрапляють під колеса автомобілів, досі є випадки отруєння тварин, і це дійсно жахливо, — говорить Лідія Жижкіна. — Іноді опускаються руки. У мене під опікою півсотні тварин, яких я годую, лікую, дома чи на перетримці. Така ж ситуація у інших бориспільських волонтерів, яких у Борисполі більше десятка. Це Катя Михайлова, Юлія Бірон, Антоніна Дмітрієва, Настя Тінькова, Тетяна Куцоконь, Світлана Поляєва, Наталія Гуменна, Олена Нестеренко, Олена Кузьменко, Наталія Загуменюк та інші. У нас хороша волонтерська спільнота — всі ми знаємо один одного, контактуємо, допомагаємо за необхідності. Знаю дівчат-волонтерів із Яготина, Переяслава, то вони нам навіть заздрять, там такої згуртованості немає. Підключаються до нашої діяльності й молоді дівчата. Хлопці й чоловіки не надто переймаються тваринами, максимум співчувають. Якщо підрахувати собак, які перебувають під опікою бориспільських волонтерів, їх кількість сягне кількох сотень.
Контроль за утриманням домашніх тварин — непопулярне, але необхідне рішення. Інакше як змінити ситуацію? Стерилізація в нас є, але треба зробити її ще більш доступною. Нещодавно бачила в новинах інформацію про Дніпро, де купили пересувну операційну для масової стерилізації тварин, що буде працювати в приватному секторі та на підприємствах. Таким чином місто хоче реалізувати амбітну мету — скоротити чисельність безпритульних тварин на 80%.
Порадували новини із Гірської ОТГ — там із місцевого бюджету вирішили виділяти кошти на харчування безпритульних тварин, яких годуватимуть волонтери у відведених для цього місцях.
Знаю, що у влади Борисполя багато невирішених питань та планів, але проблему з тваринами теж не можна ігнорувати, адже ставлення до тварин — показник зрілості та розвиненості суспільства».
коментарі