Жк Мрия
Бориспiль
C

Головні новини

Андрій Луценко: актор із серцем воїна


Андрій Луценко:  актор із серцем воїна

Андрій Луценко — усміхнений, миролюбний за характером чоловік. 53-річний актор театру і кіно, заслужений артист України, провідний майстер сцени, режисер театральних вистав народився в Борисполі,    свого часу грав у театрі «Березіль». Останні роки   проживав у Маріуполі та працював у Донецькому академічному обласному драматичному театрі. Учасник  АТО, наразі він захищає країну в лавах ЗСУ в прикордонних військах.

АТО та війна

До війни актор був у оперативному резерві першої черги, адже воював у АТО з 2014 по 2017 рік. У 2014 році, коли почалася війна, чоловік пішов до воєнкомату та попросився в прикордонники. Потрапив у львівський прикордонний загін. Відслужив на заставі чотири місяці, потім пройшов двохмісячне бойове злагодження. І лише після цього потрапив у зону АТО. «1 березня 2015 року ми заїхали в зону АТО, базувалися в населеному пункті Зоря.

Відслуживши третю хвилю, я пішов на демобілізацію, — розповідає Андрій Луценко. — Я тоді жив у Івано-Франківську та працював в Івано-Франківському національному драматичному театрі імені Івана Франка. Місяць побув удома після третьої хвилі, але усвідомлюючи, що війна не закінчена, попросився служити в шосту хвилю мобілізації. Знову приїхав і вже служив у Маріупольському прикордонному загоні (Донецький прикордонний загін №1, що базувався в Маріуполі). Був у мобільній прикордонній заставі. Відслуживши шосту хвилю, підписав два контракти по 6 місяців, тоді були такі короткострокові контракти». Під час служби в АТО Андрій Луценко одружився на жінці Наталії з Маріуполя. Після демобілізації подружжя оселилося в Івано-Франківську, а згодом переїхало в Маріуполь. Придбали квартиру, чоловік почав працювати у Донецькому академічному драматичному театрі м. Маріуполь.

Маріуполь розквітав, розбудовувався, ставав прекрасним. «Місто, театр, море, кохана дружина — я був дуже щасливий. З 2018 року почав зніматися в кіно, здебільшого в серіалах та продовжував грати в театрі. Загалом я маю близько 80 театральних ролей, з них близько 15 — головні. Наприклад, ролі Герострата в п’єсі «Забути Герострата» та Ганібала у виставі «Дивна місіс Севідж», зіграні ще в Івано-Франківську.
Коли почалася війна, мене розбудила дружина. Відкрив новини, побачив, що бомблять Київ, Гостомель. А у мене мама та сестра в Борисполі. Було страшно за них. Поїхав до воєнкомату, отримав приписні і поїхав у прикордонний загін. По дорозі повідомив директора театру, що йду воювати. З того часу дома вже не був. Маріуполь розбомбили, квартиру знищено ракетними обстрілами, театру теж уже немає».
Був у багатьох гарячих точках, а у Волновасі, вважає, практично народився вдруге. «На початку березня заїхали у Волноваху, якраз ішли вуличні бої. Підвали, холод, контактні бої з ворогом. Артилерія, міномети. Було дуже гаряче, — пригадує Андрій. — Нашу колону обстріляли, багато хлопців полягло. Після Волновахи — знову гаряча точка з боями не на життя, а на смерть. В останні хвилини вдалося вийти з оточення. Потім була Мар’їнка, знову вуличні бої, танки, артилерія, міномети. Двохсоті, трьохсоті.

Перші два місяці війни були найтяжчими. Потрібно було зустрічати ворога і якомога довше триматися. Ми чекали підкріплення, артилерії, авіації. Їх не було. Це були найстрашніші два місяці на Донеччині. Пройшов час, підтягнулися наші війська, в Україні з’явилася серйозна зброя.
В кінці липня нашу частину відправили на підсилення в Херсонський прикордонний загін. Чекаємо вказівок командування, коли потрібно буде звільняти Херсон та інші міста України».

Біль Маріуполя та надія на перемогу

Дружина Андрія родом із Маріуполя, тут і залишилася із сином та батьком, коли чоловік пішов воювати. Тому всі ті жахи, про які говорить увесь світ, відчула на собі. «Зв'язок із дружиною був до 2 березня. Я якраз їхав у Волноваху, поспілкувався з нею по телефону. Після цього півтора місяці ми не були на зв’язку. Я не знав, що з ними, — згадує Андрій Луценко. — Я уявляв найстрашніше і це було жахливо. Потім через знайомих я все-таки дізнався, що дружина жива.
П’ять місяців вони перебували в окупації й не могли виїхати. Неймовірно важко було виїхати та пройти фільтрацію, адже вона дружина військового і ця інформація у вільному доступі, але все вдалося. Наразі дружина та її батько проживають у Києві. 25 липня я був у відпустці, зустрів кохану в Києві зі своєю сестрою Мар’яною. Це таке щастя — обійняти найдорожчих тобі людей. Воно допомагає пережити всі болі та негаразди. Квартиру у Маріуполі розбомбили, будинок батька дружини теж згорів, повертатися вже нікуди. Але головне, що вони живі. Моя 82-річна мама бориспілька, глибоко віруюча людина, як і моя сестра. Їх молитви охороняють і мене, і багатьох воїнів. Я бачу Божу руку, яка оберігає всю мою родину.
Я дуже миролюбна людина, але зараз у серці живе холодна помста ворогам.
Всім хочу побажати миру, терпіння та віри, перемога обов’язково буде за Україною. Але ще нам потрібно буде пережити і важкий повоєнний час, адже багато людей втратили житло, близьких, рідних. В них згасає надія, тому всім нам потрібно їх підтримати, бо ми один народ».

Андрій Луценко:  актор із серцем воїна

Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl + Enter

Шановний відвідувач, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач. Ми рекомендуємо Вам зареєструватися або зайти на сайт під своїм ім'ям.

коментарі

Ваше ім'я: *
Ваш e-mail: *
Питання: 156+2
Відповідь:
Код: оновити, якщо не видно коду
Введіть код:
Читають Обговорюють
Купити квартиру в Києві
Календар публікацій
«    Березень 2024    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031