18 лютого 2023 року мешканка Борисполя Євдокія Григорівна Козлюк відсвяткувала 100 років. Про долю жінки, яка прожила епоху, дізнавалися «Вісті».
Народилась Євдокія Григорівна на Житомирщині в невеличкому селі Бровки Андрушівського району в багатодітній сім’ї. Батьки Євдокії були селянами. Батько працював на фермі скотарем. В родині було десятеро дітей. Дуся була третьою в сім'ї. Як не було важко, але батьки не дали в 33-му році померти дітям з голоду. Мати поїхала на заробітки до Росії, до того ж, тримали господарство, а діти допомагали, не забували й про навчання в школі.
Роки голодомору
«Під час голодомору мені було 10 років. В родині я з сестрою замість матері, яка була на заробітках у Росії, відпрацьовувала в колгоспі її трудодні: полола буряки. Завжди якось сховаю за пазуху та принесу додому бурячки, щоб хоч щось їсти було. І обов’язково поділимо порівну між усіма», — пригадує Євдокія. Також на полі працювали студенти, яких гарно годували обідом, а вони ділилися з Дусею, її сестрою та іншими дітьми хлібом та всім, що їм давали. Так і вижила родина. До того ж менші брати та сестри вишукували по городах гнилу картоплю і мололи з неї полову, щоб спекти хоч щось схоже на їжу. А з жому варили вермішель. Як і усі в той час, крали, щоб вижити та не вмерти з голоду. Була у родині і корівка, яку берегли, мов зіницю ока.
«Як ішла пухла людина, падала під тином, то її підвода одразу підбирала та на кладовище відвозила, ніхто вже навіть не очікував смерті, кидали всіх в яму, — розповідає моторошні спогади Євдокія Козлюк. — Страшно згадати, колись сусідка, яка мала своїх трьох дітей, начебто поховала їх і всі вважали, що померли діточки з голоду, проте пізніше виявилося, що від божевілля голоду жінка з’їла своїх дітей. Якось навіть говорила моїй матері: «Яке ж добре м’ясце було б із твого синочка…» Після таких слів мати наказала нам не ходити повз городи тієї сусідки. А пізніше селяни виявили і кісточки з’їдених діточок. Жах окутав усе село. Тим паче, що такий випадок був не один».
Від війни до 100-річного ювілею
Євдокія у 18 років закінчила 10 класів школи і якраз почалася війна. Батьки Дусю віддали заміж за вдівця Миколу, який був старший за дівчину, йому був 31 рік. Так батьки намагалися зберегти дівчину від насилля, щоб у неї був захист під час війни. До того дівчина кохання не зазнала. Незабаром у подружжя народилася донька. Чоловік працював зв’язківцем. Коли доньці було 11 місяців, чоловік загинув на чергуванні на вокзалі від вибуху бомби. Був 1943 рік. В 20 років Дуся залишилася жити вдовою у свекрухи. Було дуже важко: всю війну працювала, копала, сапала, косила, жала, від куль німецьких ховалася в полі. Пізніше дівчина навіть отримала посвідчення учасника Великої Вітчизняної війни на трудовому фронті — одна на два села.
Скінчилась війна, в 1945 році повернувся з фронту односелець Іван Козлюк. Посватав Явдошку та став справжнім батьком її доньки Олександри. Доні тоді було 3 роки, і її навчили: якщо він пошиє тобі чобітки хромові та купить хустку червону, то будеш називати його татком. Так і сталося. Дуже гарною людиною був Іван. Став для дівчинки справжнім батьком. Спільних дітей у подружжя не було.
Після війни Євдокія працювала на полі у бригадах, а чоловік завідував фермою. Коли у 1953 році почався мор худоби, бо її нічим було годувати, його звинуватили та посадили. Вирок — 10 років ув’язнення. Євдокія їздила до Києва, щоб показати можновладцям та високопосадовцям нагороди чоловіка і упевнити, що він не винен. Неймовірними зусиллями вдалося потрапити на прийом, вистоявши чергу з трьох годин ранку. До того ж трапився дуже порядний адвокат, який спростував вину чоловіка і вже через півроку той повернувся до родини. Життя налагодилося.
В 1963 році родина переїхала жити до Борисполя. Працювала Євдокія в аеропорту в відділі озеленення. Жінка любила землю та квіти. З чотирьох ранку вже на городі і в 22 години ще на городі, і це при тому, що робота також пов'язана з працею на землі. Все життя Дуся дуже гарно співала, чудово готувала, була прекрасною господинею.
Дуже весела пара була. Ні одного весілля не обходилось без Явдошки та Івана, адже вони були дуже веселі та компанійські. «Вже повно на столі, порядок в коморі, посуд на сонці блищить. А де це вже Дуся, навколо питають, а Дуся ще в колі гостей веселить», — так згадує жвавий та веселий характер своєї матері Олександра.
У 1978 році жінка вдруге стала вдовою. Чоловіка збила машина і він помер у віці 57 років. Жінка присвятила своє життя родині та роботі. Працювала до 72 років. Має понад 50 років трудового стажу. Донька, два внуки, три правнука та дві праправнучки — це найбільший скарб 100-річної Євдокії Козлюк і, звісно, спогади.
коментарі